UA61897C2 - Protein kinase c inhibitors, methods for synthesis, pharmaceutical formulations and methods for treating microvascular diabetic complications - Google Patents

Description

Опис винаходу

Протеїнкіназа С (РКС) утворює сімейство близькоспоріднених ферментів, які функціонують, як кінази 2 серину/гтреоніну. Протеїнкіназа С відіграє важливу роль у передачі міжклітинних сигналів, експресуванні генів та у контролюванні диференціювання та росту клітин. На цей час відомо, щонайменше, десять ізоферментів

РКС, які відрізняються за їх розподілом у тканинах, ферментною специфічністю та регуляцією. Нішізука І. (МізпігиКка У.) Аппи. Кеу. Віоспет. 58: 31-44 (1989); МівпігиКа У. 5сіепсе 258: 607-614 (1992).

Ізоферменти протеїнкінази С є поліпептидами з одним ланцюгом, довжина якого складає від 592 до 737 70 амінокислот. До складу ізоферментів входить регуляторний домен та каталітичний домен, пов'язані лінкерним пептидом. Регуляторний та каталітичний домени можуть далі підрозділятись на константні та варіабельні ділянки. Каталітичний домен протеїнкінази С дуже схожий на домен, який мають інші протеїнкінази, у той час як регуляторний домен є унікальним для ізоферментів РКС. Ізоферменти РКС демонструють 40-8095 гомологію на рівні амінокислот у 12 межах групи. Однак, гомологія поодинокого ферменту між різними видами, загалом, перевищує 97905.

Протеїнкіназа С є ферментом мембрани, який алостерично регулюється рядом факторів, до яких належать фосфоліпіди мембрани, кальцій та певні ліпіди мембрани, наприклад, діацилгліцероли, які вивільнюються у відповідь на діяльність фосфоліпаз. Белл Р.М. (ВеїЇ К.М.) та Берне Д.Дж. (Вигп5 0.9.) 9У. Віої. Спет. 266: 4661-4664 (1991); Нішізука І. Зсіепсе 258: 607-614 (1992). Ізоферменти РКС альфа, бета-1, бета-2 та гамма для повної активації потребують мембранного фосфоліпіду, кальцію та діацилгліцеролового/форболового ефірів.

Делта, епсілон, ета та тета форми РКС є кальційнезалежними щодо свого режиму активації. Дзета та ламбда форми РКС незалежні як від кальцію, так і від діацилгліцерину і для своєї активації, як гадають, потребують лише мембранних фосфоліпідів.

До даного хворобливого стану може бути залучено лише один або два ізоферменти РКС. Наприклад, с наслідком підвищених рівнів глюкози у крові, які реєструються при діабеті, є ізоферментепецифічне підвищення Ге) рівня ізофермента бета-2 у судинних тканинах. Іногучі (Іподиспі) та інші, Ргос. Май. Асад. Зсі. ОБА 89: 11059-11065 (1992). Пов'язане з діабетом підвищення бета ізоферменту у тромбоцитах людини корелює зі зміною їх реакції на агоністи. Бастир І Е.Дж. (Вавіуг ШІ Е.дУ.) та Лу Дж. (и 9.) Оіарейфез 42: (Додаток 1) 97А (1993). Було показано, що рецептор вітаміну ЮО людини вибірково фосфорилюється РКС бета. Це в фосфорилювання пов'язують зі зміною функціонування рецептору. Сі (Нвіей) та інші, Ргос. Май). Асад. Зсі. ОБА Ге»! 88: 9315-9319 (1991); Сі та інші, 9. Віої. Спет:, 268: 15118-15126 (1993). На додаток до цього, у останній роботі було показано, що ізофермент бета-2 відповідає за проліферацію еритролейкемічних клітин, у той час, як со альфа ізофермент залучено до диференціювання мегакаріоцитів у тих же самих клітинах. Мюррей (Мигтау) та (че інші, У. Віої. Спет. 268: 15847-15853 (1993). 3о Убіквітарна природа ізоферментів РКС та їх важлива роль у фізіології є стимулом до продукування ее, високовибіркових інгібіторів РКС (протеїнкінази С). Приймаючи до уваги свідчення, які демонструють зв'язок певних ізоферментів з хворобливими станами, можна зробити цілком обгрунтований висновок про те, що інгібіторні сполуки, селективні по відношенню до одного або двох ізоферментів РКС, порівняльно до інших « ізоферментів РКС та інших протеїнкіназ, є чудовими терапевтичними агентами. Такі сполуки демонструють З 50 підвищену ефективність та знижену токсичність внаслідок їх специфічності. с Клас М,М'-містечкових бісіндолілмалеїмідів було розкрито у Європейському патенті Мо 0657458 (заявка США

Із» Ме08/413735) (на ім'я Хіта (Неаїйй) та інші), опублікованому 14 червня 1995р. Переважною сполукою у цьому

М,М'-місточковому ряді є сполука формули І: я () (о) о М. о шк С со ( я | т А со У, "І ;

М(СНз)»

Цей винахід надає сполуку формули І у вигляді нової сильнодіючої солі. Вкрай несподівано, згадана сіль

Ф) має поліпшену розчинність та значно поліпшену біодоступність для пацієнту. Крім того, сіль легко одержують та ка очищують у кристалічній формі. Таким чином, згадана сіль є більш фармацевтично придатним та набагато поліпшеним терапевтичним агентом. Згадана сіль є придатною для лікування станів, пов'язаних з цукровим во діабетом та його ускладненнями, ішемії, запалень, розладів центральної нервової системи, серцево-судинних хвороб, дерматологічних захворювань та раку.

Винахід надає мезилатну сіль сполуки формули І. Таким чином, цей винахід надає сполуки формули Іа: б5 н (в)

Ок М шо

С Ї у. т . СніБОзН та її сольвати.

Додатковим аспектом цього винаходу є спосіб інгібірування РКС, який включає введення ссавцю, який потребує такого лікування, фармацевтично ефективної кількості сполуки формули Іа. Цей винахід додатково надає способи лікування станів, у патології яких відіграє роль РКС, наприклад, ішемії, запалень, розладів т центральної нервової системи, серцево-судинних хвороб, дерматологічних захворювань та раку, які включають введення ссавцю, який потребує такого лікування, фармацевтично ефективної кількості сполуки формули Іа.

Цей винахід особливо придатний, як фармацевтичний і, зокрема, при лікуванні мікросудинних діабетичних ускладнень, зокрема, діабетичної ретинопатії, нефропатії та невропатії. Таким чином, цей винахід додатково надає спосіб лікування цукрового діабету та його ускладнень, який включає введення ссавцю, який потребує такого лікування, фФармацевтично ефективної кількості сполуки формули Іа.

Заключним аспектом цього винаходу є фармацевтичні лікарські форми, до складу яких входить сполука формули Іа разом з одним або більше фармацевтично прийнятними наповнювачами, носіями або розріджувачами.

Для цілей цього винаходу, який розкривається та заявляється у цьому описі, подальші терміни та скорочення сч визначаються таким чином: о

Термін "фармацевтично ефективна кількість", який використовують у цьому описі, означає кількість сполуки, що здатна до інгібірування активності РКС у ссавців. Конкретна доза сполуки, введеної відповідно до цього винаходу, буде, звичайно, визначатись конкретними обставинами випадку, у тому числі, сполукою, яку введено, м шляхом введення, конкретним станом, який піддається лікуванню та іншими обставинами. Сполука може вводитись різними шляхами, у тому числі перорально, ректально, черезшкірно, підшкірно, місцево, Ге) внутрішньовенно, внутрішиьом'язово або інтраназально. У переважному випадку сполуку вводять перорально. со

Для всіх показань типова денна доза буде містити приблизно від 0,01мг/кг до 20мг/кг активної сполуки за цим винаходом. Переважні денні дози будуть містити приблизно від 0,01 до 1Омг/кг, більш переважні - менш, ніж ж мг/кг і найбільш переважні - приблизно від 0,05 до 0,5мг/кг. с

Термін "лікування", який використовують у цьому описі, описує допомогу та обслуговування пацієнту з метою подолання хвороби, стану або розладу, і включає введення сполуки за цим винаходом для попередження появи симптомів або ускладнень, полегшення симптомів або ускладнень, або ліквідації хвороби, стану або розладу.

Термін "загальні пов'язані речовини", який використовують у цьому описі, означає відносні кількості « дю домішок у кінцевому продукті. До домішок належать, але ними не обмежуються, проміжні продукти попередньої - реакції або небажані побічні продукти реакції у кінцевому продукті. Загальні пов'язані речовини є мірилом с чистоти. :з» Як зазначалось перед тим, цей винахід надає сполуки формули Іа, які вибірково інгібірують протеїнкіназу С: оо о що (є) шк - З /

М

(ее) со що М(СН3)» . СНзВОЗН та їх сольвати. 25 Сполуки формули Іа можуть існувати, як сольвати, наприклад, з водою (гідрати), метанолом, етанолом,

ГФ) диметилформамідом, етилацетатом та іншими. Можна також одержувати суміші таких гідратів та сольватів. т Джерелом такого гідрату та/або сольвату може бути розчинник кристалізації, який входить до складу розчиннику для одержання або кристалізації, або ж сторонній до такого розчиннику. Такі гідрати та сольвати входять до обсягу цього винаходу. У переважному випадку, сполуки формули Іа одержують, як моногідрати або тригідрати. 60 Визнається, що можуть існувати різні стереоїзомерні форми сполук формули Іа. Переважними сполуками цього винаходу є сполуки формул ІБ та Іс: б5 н Ір о. Що (ів) й ( / ! ; | у )- не

М(СНз)» . СиЗзБОЗН 3/2 зу

Н (с)

Ох о ( / ; | у й о М(СНУ)» . СВО

Однак, рацемати та окремі енантіомери та їх суміші утворюють частину цього винаходу.

Препарат вільної основи, формула І, описано у Європейському патенті Мо0657458, опублікованому 14 червня 1995р. (на ім'я Хіта), який включено до цього опису як посилання. У переважному варіанті, сполуку одержують таким чином: с сн. о З о о

М ь - о. о - щ ж г |. / / .

Я х ор; т М

ОРІ Ге) (11) 1111) ) ,

Е ; (ее) о; й о о; Ге) ч- / / ( Ї ; ; ї р! о го ри С ц (Се) ей . (М1) (м) « і - с Й ог и М о . "» - їх у пі

М М

У

(о) - Мм(сНУ)2 со Ку - О-мезил або Вг. Р. - гідроксильна захисна група, переважно, третбутилдифенілсилілокси (ТВОРБ), третбутилдиметилсилілокси (ТВОМ5), трифенілметил (тритил), моно- або диметокситритил, або алкіловий або (Се) ариловий ефір. І -відщеплювана група, наприклад, хлор, бром, йод, мезил, тозил та інші. У переважному випадку -ч Г-О-мезил або Вг.

Реакція для одержання сполуки ІМ здійснюється будь-якими відомими способами одержання М-заміщених індолів. До реакції, звичайно, залучають приблизноеквімолярні кількості реактивів ІІ та І, хоча придатними є інші співвідношення, особливо ті, де алкілуючий реактив використовують у надлишковій кількості. Реакцію найкраще проводити у полярному апротонному розчиннику з використанням солі лужного металу або інших умов

ГФ) алкілування, відомих у цій галузі техніки. До реакційних умов належать наступні: калію гексаметилдисилазид у

ГФ диметилформаміді або тетрагідрофурані, натрію гідрид у диметилформаміді. У переважному випадку, реакцію здійснюють за умов повільного зворотного додавання карбонату цезія у ацетонітрилі або диметилформаміді во (ОМЕ). Температура реакційної суміші, у переважному випадку, коливається у межах, приблизно, від температури довколишнього середовища до температури перегонки.

Сполуку ІМ перетворюють на сполуку М за способами, відомими у цій галузі техніки для позбавлення захисту гідрокси. Сполуку М, звичайно, перетворюють на сполуку МІ шляхом реагування сполуки М з метансульфоновим ангідридом та піридином у ТНЕ або метиленхлориді у атмосфері азоту, або реагування спирту з бромом у в присутності трифенілфосфіну або трифенілфосфіту та піридину у метиленхлориді, ТНЕ або ацетонітрилі, або іншому придатному розчиннику. Сполуку МІ перетворюють на диметиламін, сполуку І, шляхом реагування сполуки МІ з диметиламіном у полярному розчиннику, наприклад, ОМЕ, ТНЕ/воді, диметилацетаміді або за інших умов, відомих у цій галузі техніки.

Мезилатну сіль, що заявлена, одержують шляхом реагування сполуки формули | з метансульфоновою Кислотою у нереактивному органічному розчиннику, переважно, суміші органічної кислоти/води, найбільш переважно, води-ацетону. Придатними є інші розчинники, наприклад, метанол, ацетон, етилацетат та їх суміші.

Співвідношення розчиннику та води не є критичним і, взагалі, визначається розчинністю реактивів. Переважні співвідношення розчиннику до води складають, взагалі, від 0,111 до 100:1 розчиннику до води за об'ємом.

Переважним співвідношенням є 1:1-20:1 і найбільш переважним 5:1-10:1. Оптимальне співвідношення залежить 70 від обраного розчиннику, яким є, переважно, ацетон, і складає 9:11 (співвідношення розчинник:вода). До реакції, звичайно, залучають приблизноеквімолярні кількості двох реактивів, хоча придатними є інші співвідношення, особливо ті, де метансульфонову кислоту використовують у надлишковій кількості. Швидкість додавання метансульфонової кислоти не є критичною для реакції. Вона може додаватись швидко («5 хвилин) або повільно, впродовж б або більше годин. Реакцію здійснюють при температурі у межах від 0"С до /5 температури перегонки. Реакційну суміш перемішують до завершення утворення солі, що визначається за допомогою рентгенівської порошкової дифракції і може тривати від 5 хвилин до 12 годин. Солі за цим винаходом переважно і легко одержують у кристалічній формі. Тригідратну форму солі можна легко перетворити на моногідратну шляхом висушування або піддавання дії 20-6095 відносної вологості. Сіль є, по суті, кристалічною, і демонструє певну точку плавлення, подвійне променезаломлення та рентгенограму. Взагалі, до складу 2о кристалів входить менш, ніж 1096 аморфної твердої речовини, у переважному випадку, менш, ніж 595 і у найбільш переважному випадку, менш, ніж 195 аморфної твердої речовини.

Мезилатну сіль виділяють фільтруванням або іншими способами відокремлення, відомими у цій галузі техніки, безпосередньо з реакційної суміші з виходом, який складає від 5095 до 10095. Для подальшого очищення солі, у разі потреби, можна застосовувати перекристалізацію або інші способи очищення, відомі у цій галузі. сч

Наступні приклади та препарати наведено тільки з метою додаткового ілюстрування цього винаходу. Обсяг цього винаходу не розглядається, як такий, що обмежується наступними прикладами. У подальших прикладах та і) препаратах температура плавлення, спектри ядерного магнітного резонансу, мас-спектри, рідинна хроматографія високого тиску на силікагелі, М,М-диметилформамід, паладій на деревному вугіллі, тетрагідрофуран та етилацетат скорочуються таким чином: М.РІЕ ММК, М5, НРІ С, ОМЕ, Ра/С, ТНЕ та ЕОАс, М зо Відповідно. Терміни "ММК" та "М" вказують на те, що спектр відповідає необхідній структурі.

Препарат 1 Ме 3-(2-Кметилсульфоніл)окси|етокси1|-4-«(трифенілметокси)-1-бутанолметансульфонат со

Тритилхлорид (175,2г, 0,616 моль) розчиняли у 500мл СНьоСіІ» у атмосфері Мо. Додавали триетиламін (71,9Гг, 100мл, 0,710 моль), потім Б,б-гліцидний спирт (50,0г, 0,648 моль), і реакційну суміш нагрівали у колбі зі (/-7 зв ЗВоротним холодильником при температурі 42"С впродовж 4 годин. Реакційну суміш охолоджували до кімнатної «о температури і двічі екстрагували 250мл водного насиченого розчину хлориду амонію та 250мл розсолу. Водні шари піддавали зворотному екстрагуванню 100мл СНе»Сі», органічний шар сушили (Ма950;) та випарювали іп масо до одержання тритилгліцидного спирту у вигляді масла, яке перекристалізовували з етанолу до одержання 104,4г (54965) тритилгліцидного спирту у вигляді твердої речовини. « 1М ТНЕ розчину вінілмагнійброміду (5ХОмл, 50 ммоль, 2,О0екв.) охолоджували до -207"С у атмосфері Мо і щу) с додавали каталітичну кількість йодиду міді (0,24г, 1,26 ммоль, 0,05екв). Одержану суміш перемішували при -207С впродовж 5 хвилин, після чого впродовж 15 хвилин при -207"С прикраплювали 12 розчин тритилгліцидного ;» спирту (7,91г, 25,0 ммоль) у 40мл сухого ТНЕ. Реакційну суміш перемішували впродовж З годин при -20"С, після чого витримували до нагрівання до кімнатної температури і перемішували впродовж 15 хвилин. Реакцію припиняли охолодженням реакційної суміші до -307С і повільно додавали 125мл водного насиченого розчину

Ге» хлориду амонію. Одержану суміш екстрагували 200мл етилацетату. Після цього органічний шар екстрагували водним розчином 0,9Зг (2,50 ммоль, О0,Текв.) дигідрату динатрієвої солі етилендіамінтетраоцтової кислоти - (ЕОТА) у 125мл деїонізованої води для видалення будь-яких металів. Водні шари піддавали зворотному

Го! екстрагуванню БбОмл етилацетату; змішані органічні шари промивали 1ООмл розсолу, сушили (Ма5БО" 5р Випарювали іп масцо до одержання масла, яке фільтрували через діоксид кремнію (76 г) з застосуванням 1,2 л ік (3/1) гексанів/етилацетату. Фільтрат випарювали іп мУуасцо до одержання 9,07г "М 1-0-«-трифенілметил)-2-гідроксипентанолу у формі масла світло-жовтого кольору (100965). 6090 суспензію гідриду натрію у мінеральному маслі (6,13г, 0,153 моль, 1,5екв) суспендували у 175мл сухого

ТНЕ, який додавали при кімнатній температурі. Утворену суміш перемішували при кімнатній температурі ов впродовж 1,5 години, після чого за допомогою шприца додавали 17,/мл (0,204 ммоль, 2,Оекв.) свіжодистильованого алілброміду. Реакційну суміш нагрівали до 45"С впродовж 1 години. Розвиток реакції (Ф) контролювали за допомогою ТІ С або НРІ С. Реакційну суміш охолоджували до 0"С і для гасіння надлишкової ка основи повільно додавали 400мл водного насиченого розчину хлориду амонію. Утворену суміш екстрагували 80Омл етилацетату і органічний шар промивали 500мл води. Водні шари піддавали зворотному екстрагуванню бо бОмл етилацетату; змішані органічні шари промивали 200мл розсолу, сушили (МозО») і випарювали іп масо до одержання 41,5г ( 210095) 1ДМ'"-((2-(2-пропенілокси)-4-пентеніл|окси|метилідинітрисІбензолу| у вигляді масла жовтого кольору. 1,11"-((2-(2-пропенілокси)-4-пентеніл|окси|метилідинІгтрисІбензол| (39,3г, 0,102 моль) розчиняли у розчині З90мл безводного метилового спирту та ббмл СН 2Сі» і охолоджували до -40" - -50"С з одночасним барботуванням М» через в'язкий реакційний розчин. Озон барботували через реакційну 65 суміш при температурі від -507С до -40"С впродовж 80 хвилин, доки колір реакційної суміші не став блідо-голубим. Одержану реакційну суміш витримували до нагрівання до 0"С у атмосфері М», після чого для зупинки реакції повільно додавали розчин борогідриду натрію (23,15г, 0,612 моль, бекв.) у 85мл етанолу/85мл води з одночасним підтримуванням температури реакційної суміші нижче 10"С. Реакційну суміш перемішували на льодяній бані впродовж 30 хвилин, після чого витримували до нагрівання до кімнатної температури і перемішували впродовж ночі. Температура після нагрівання підвищувалась до 31 "С. Реакційну суміш розводили 400мл водного насиченого розчину хлориду амонію і екстрагували 800мл етилацетату. Органічний шар промивали 400мл води і водні шари піддавали зворотному екстрагуванню 15О0мл етилацетату. Змішаний органічний шар промивали 200мл розсолу, сушили (Ма5О)) і випарювали іп масо до одержання каламутного масла. Це масло перекристалізовували з (2/1) гексанів"етилацетату трьома заходами до одержання 28,9г 70 3-(2-гідроксиетокси)-4-"-трифенілметокси)-1-бутанолу (72965). 3-(2-гідроксиетокси)-4-"-трифенілметокси)-1-бутанол (14,0г, 35,7 ммоль) розчиняли у 140мл СН 5оСі», охолоджували до 0"С у атмосфері Мо і додавали триетиламін (10,8г, 14,9мл, 0,107 моль, З,Оекв.). Після цього при «5"С прикраплювали метансульфонілхлорид (11,0Ог, 7,4бмл, 96,4 ммоль, 2,7екв.). Одержану реакційну суміш розводили додатковою кількістю СН»оСі» (Зб0Омл) і промивали 200мл води і 200мл водного насиченого 7/5 розчину хлориду амонію. Водні шари піддавали зворотному екстрагуванню 5О0мл СН2оСі»; змішаний органічний шар промивали 1О0О0мл розсолу, сушили (Мао5О)) і випарювали іп масо до одержання 18,4г (9496) 3-(2-Кметилсульфоніл)окси|етокси1|-4-«(трифенілметокси)-і-бутанолметансульфонату у вигляді твердої речовини білого кольору.

Препарат 2 (5)-тритилгліцидний спирт

Тритилхлорид (2866бг, 10,3 моль) розчиняли у 7л СН оСі» у атмосфері Мо. Додавали триетиламін (1189Гг, 1638мл, 11,8 моль), потім (К)-(к)-гліцидний спирт (795,0г, 10,6 моль) з використанням Тл СН»оСі», як рідини для промивки. Реакційний розчин нагрівали у колбі зі зворотним холодильником при температурі 427"С впродовж 3-4 годин. Реакційну суміш охолоджували до кімнатної температури і додавали З л розсолу. Органічний шар сушили сч ов (600г Ма»зО,) і випарювали іп масо до одержання цільової сполуки у вигляді масла, яке перекристалізовували з етанолу до одержання 2354г (70905) цільової сполуки у вигляді твердої речовини. і)

Препарат З (5)-3-І2-Кметилсульфоніл)окси|етокси|-4-(трифенілметокси)-1-бутанолметансульфонат 1М ТНЕ розчину вінілмагнійброміду (5,7бл, 5,76 моль, 1,9бекв.) охолоджували до -207"С у атмосфері М» і М зо додавали каталітичну кількість йодиду міді (28,2г, 0,148 ммоль, 0,05екв). Одержану суміш перемішували при -207С впродовж 5 хвилин, після чого впродовж 1,5 годин при -207"С прикраплювали розчин (5)-тритилгліцидного Ме спирту (929,0Ог, 2,94 моль) у З,2л сухого ТНЕ. со

Реакційну суміш перемішували впродовж 1 години при -20"С. Реакцію припиняли охолодженням реакційної суміші до -307С і повільно додавали 5 л насиченого розчину хлориду амонію. Після цього органічний шар двічі --

Зв екстрагували Тл 1095 (маса/об'єм) розчину дигідрату динатрієвої солі етилендіамінтетраоцтової кислоти ЕОТА «о для видалення будь-яких металів. Органічний шар промивали 2 л розсолу, сушили (М950 ) і випарювали іп масцо до одержання 1061г (96905) (5)-1-О-трифенілметил-4-гідроксипентанолу у вигляді масла. 6095 суспензію гідриду натрію у мінеральному маслі (268,9г, 6,72 моль, 1.5екв.) суспендували у 2,8л сухого

ТНЕ у атмосфері М», і при кімнатній температурі додавали розчин (5)-1-О-трифенілметил-4-гідроксипентанолу « 40. (1543г, 4,48 моль) у 5,бл сухого ТНЕ. Одержану суміш перемішували при кімнатній температурі впродовж 1,5 пт) с годин, потім, впродовж 20 хвилин, додавали 77Омл (8,89 моль, 2,0екв.) свіжодистильованого алілброміду. . Реакційну суміш нагрівали до 457С впродовж 1-2 годин. Реакційну суміш охолоджували до 157-207 і для гасіння и?» надлишкової основи повільно додавали 2л водного насиченого розчину хлориду амонію. Утворену суміш розводили 1 л етилацетату та 1 л води і виділяли органічний шар. Водний шар піддавали зворотному екстрагуванню 500мл етилацетату і змішані органічні шари сушили (МозО, і випарювали іп масио до одержання

Ф 1867г (9896) (5)-1,117-((2-(2-пропенілокси)-4-пентеніл|окси|метилідинІітрисІбензолу| у вигляді масла жовтого кольору. - (5)-1,117-(Д2-(2-пропенілокси)-4-пентеніл|іокси|метилідин|трисІбензол| (1281г, 3,33 моль) розчиняли у

Го! розчині 4 л безводного метилового спирту та З.бл СНоСі» і охолоджували до -407 - -50"С з одночасним барботуванням М» через в'язкий реакційний розчин. До реакційної суміші додавали індикатор судан ЇЇ, і озон ік барботували через реакційну суміш при температурі від -507С до -357"С впродовж 13 годин, доки колір реакційної "М суміші не змінювався з персикового на світло-зелений/жовтий. Одержану реакційну суміш витримували до нагрівання до 0"С у атмосфері М» після чого впродовж 40 хвилин повільно додавали до розчину борогідриду натрію (754г, 19,9 моль, бекв.) у 2,5л етанолу/2,5л води з одночасним підтриманням температури реакційної ов буміші нижче З0"С. Після цього реакційну суміш перемішували при кімнатній температурі впродовж ночі.

Проходження реакції контролювали за допомогою НРІ С. Реакційну суміш охолоджували до 1070-1577 і повільно

Ф) додавали до 4л водного насиченого розчину хлориду амонію при «207С. Після цього охолоджену реакційну ка суміш фільтрували і тверді речовини промивали Зл СНоСі». Органічний шар виділяли і промивали Зл водного насиченого розчину хлориду амонію; водні шари піддавали зворотному екстрагуванню їл СНоСі». Змішаний во органічний шар сушили (М950;) і випарювали іп масо до одержання 136б1г ( 2100965) (5)-3-(2-гідроксиетокси)-4-«трифенілметокси)-1-бутанолу у вигляді масла. (5)-3-(2-гідроксиетокси)-4--трифенілметокси)-1-бутанол (500г, 1,27 моль) розчиняли у 4вл СН 5Сі», охолоджували до 0"С у атмосфері Мо і додавали триетиламін (386,4г, 532мл, 3,81 моль, З,Оекв.). Після цього впродовж 30 хвилин при «5"С прикраплювали метансульфонілхлорид (396,3г, 268мл, 3,46 моль, 2,7екв.). 65 Одержану реакційну суміш перемішували при 07-57 впродовж 1-2 годин; розвиток реакції контролювали за допомогою НРІС. Реакційну суміш розводили додатковою кількістю СНоСі» і двічі промивали 2л води і 2л водного насиченого розчину хлориду амонію. Водні шари піддавали зворотному екстрагуванню Тл СН»осСі»; змішаний органічний шар сушили (МоЗО)) і випарювали іп масо до одержання неочищеної твердої речовини, яку перекристалізовували Кк) (1/1) гептану/етилацетату до одержання 6б15г (8895) (5)-3-І2-Кметилсульфоніл)окси|етокси|-4-«(трифенілметокси)-1-бутанолметансульфонату трьома заходами у вигляді твердої речовини. М5. ММК.

Препарат 4 3-(2-(йодоетокси1|-4-«трифенілметокси|-1-йодобутан

Розчин 3-(2-Кметилсульфоніл)окси|етокси1|-4-«-«трифенілметокси)-1-бутанолметансульфонату (5,0г, 9,10 7/0 Ммоль) у 500мл ацетону аналітичної чистоти обробляли бікарбонатом натрію (0,0770Ог, 0,910 ммоль, 0,Текв.) та йодидом натрію (34,2г, 0,228 моль, 25екв.). Утворену суміш перемішували при 50"С у атмосфері Мо впродовж, приблизно, 16 годин. Розвиток реакції можна контролювати за допомогою НРІ С. Ацетон видаляли з реакційної суміші іп масцо і одержану тверду речовину екстрагували сумішшю З0Омл етилацетату/200мл води. Органічний шар промивали додатково 200мл води; змішаний водний шар піддавали зворотному екстрагуванню за 7/5 допомогою додаткових 100мл етилацетату. Змішаний органічний шар промивали 200мл 1095 водного розчину сульфату натрію (завдяки цьому промиванню видалили жовтий колір), Л0О0мл розсолу, сушили (Мо50О у) і випарювали іп масо до одержання 5,45г (98905) 3-(2-(йодоетокси|-4-(трифенілметокси)-йодобутану у вигляді прозорого масла. М5. ММК.

Препарат 5 (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-(Іметансульфонілокси(метил))|-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо(Е,КІпіролор.4 -НІ114(3,4,13)оксадіазациклогексадецин-1.3-діон 3,4-(біс)-(1Н-індол-3-іл)-М-метилмалеїімід (10,04г, 294 ммоль) та (5)-3-(2-йодоетокси)-4-(третбутилдифенілсилілокси)-1-йодобутан (17,9г, 29,4 ммоль) змішували і розчиняли у безводному ЮОМЕ (8Омл). Розчин за допомогою шприц-насосу впродовж 72 годин додавали до суспензії сч карбонату цезію (38,3г, 118 ммоль) у безводному ОМЕ (1,7л) при 50"С у атмосфері Мо. ОМЕ видаляли іп масио.

Залишок розподіляли між СНСЇІ ЗИМ НС. Кислий шар піддавали зворотному екстрагуванню хлороформом та і) етилацетатом. Змішані органічні шари промивали ІМ НОЇ (1х), водою (2х), розсолом (2х), сушили над Ма»5О, і відновлювали до одержання твердого фуксину. Неочищену реакційну суміш використовували без подальшого очищення. ї- зо Неочищену реакційну суміш суспендували у етанолі (/б0Омл) і обробляли 5М КОН (800Омл). Температуру реакції підвищували до 80"7С. Через 72 години етанол видаляли іп масцо: водну суспензію охолоджували до ОС і Ме підкислювали 5М Неї. Осад фіолетового кольору збирали і пропускали через шар діоксиду кремнію з со елююванням етилацетатом. Елюент концентрували до одержання 8,7г частково силильованого малеїіміду у вигляді твердого фуксину, який використовували у наступній реакції без подальшого очищення. --

До розчину (1л) вищезгаданого ангідриду (8,7г, 19,7 ммоль) у ОМЕ додавали 1,1,1,3,3,3-гексаметилдисилазан «о (41,бмл, 197 ммоль) та метанол (4мл, 98,5 ммоль) у атмосфері азоту при температурі довколишнього середовища. Через 40 годин реакційну суміш концентрували іп масцо. додавали розчин (1О0Омл) (2:11 у об'ємному відношенні) МесмМ/М НС. Залишок перемішували впродовж 1 години. Органічний розчинник видаляли; водну суспензію екстрагували етилацетатом. Розчинники видаляли до одержання 8,9г малеїміду, який було «

Використано без подальшої очистки. в с До суспензії (ВООмл) вищезгаданого малеїіміду (8,9г, 20 ммоль) у СНЬСІ» у атмосфері азоту при температурі . довколишнього середовища додавали піридин (4,85мл, 60 ммоль) та незначний надлишок метансульфонового и?» ангідриду (4,21г, 24 ммоль). Через 16 годин реакційну суміш промивали 0,1М НОСІЇ, розсолом і органічний шар концентрували. Залишок пропускали через шар діоксиду кремнію з малим градієнтом 0-10956 МесмМ у СН»осСі».

Елюйовану фракцію, яка містила у собі необхідний мезилат, концентрували до одержання 2,8г цільової сполуки у

Ге» вигляді твердого фуксину. Загальний вихід з дийодиду складав 1895. М5.

Препарат 6 - (5)-13-(диметиламіно)метилід-10,11,14,15-тетрагідро-4,9:16-21-диметено-1Н,13Н-дибензо|(Е,К|піроло|3,4-Н)/1,

Го! 4,13|оксадіазациклогексадейин-1.3(2Н)-діон 2,3-біс-(1Н-індол-3-іл)-М-метилмалеїімід (114 7г, 0,336 Моль) та ік (5)-3-І2-Кметилсульфоніл)окси|етокси|-4-(трифенілметокси)-1-бутанолметансульфонат (220,0г, 0,401 моль, "М 1,2екв.) розчиняли у 4,3 л ЮОМЕ. Після цього цей розчин реактивів повільно додавали впродовж 70 годин (приблизно, Тмл/хвилину) до 50"С суспензії карбонату цезію (437,8г, 1,34 моль, 4,Оекв.) у 7л ОМЕ. Через 70-72 години реакційну суміш охолоджували і фільтрували; ОМЕ видаляли іп масо до одержання залишку, який дв розчиняли у 4,бл СНоСі». Органічний шар екстрагували 1,15л водної ІМ НОСІ, потім 4,6 л розсолу. Змішані водні шари піддавали зворотному екстрагуванню 1,1л СНьЬСі». Змішаний органічний шар сушили (Ма»5зО)) і

Ф) фільтрували. Більшу частину розчиннику видаляли іп масцо і утворений розчин фільтрували через 2Ккг ка силікагелю з застосуванням додаткової кількості СН 2СіІ» (4-5 галонів (15-19л)) для видалення вихідного матеріалу. Розчинник видаляли іп масцо і одержану тверду речовину пурпурового кольору розчиняли у 7 об'ємах бо ацетонітрилу (виходячи Кк! маси неочищеного (5)-10,11,14,15-тетрагідро-2-метил-13-Ктрифенілметокси)метил/і-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо(Е, К|піролої 3,4-НІ(1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону до одержання 150,2г (5790) (5)-10,11,14,15-тетрагідро-2-метил-13-Ктрифенілметокси)метил/і-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо(Е, К|піролої 3,4-НІП1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону після сушіння (8995 чистота за даними НРІ С у порівнянні 65 зі стандартом). (5)-10,11,14,15-тетрагідро-2-метил-13-Ктрифенілметокси)метилі-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо(Е,К|піро ло|3,4-НІ1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діон (32,7г, 46,9 ммоль) суспендували у 1,б6л етанолу та 1,б6л водного 10М КОН. Одержану суміш нагрівали у колбі зі зворотним холодильником при температурі 787 впродовж 19 годин. Більша частина твердих речовин розчинилась при досягненні температури перегонки.

Реакційний розчин охолоджували до 10-157С, і при температурі «1573 повільно додавали водну 10М НОСІ (1,2л) для доведення рН до 1. Внаслідок підкислення утворилась суспензія Червоного кольору. Реакційну суміш розводили 500мл СНоСі», перемішували впродовж 20 хвилин і фільтрували для видалення більшості солей. Солі промивали додатковою кількістю СНоСіо (1,5л) і фільтрат двічі екстрагували Тл води. Змішані водні шари піддавали зворотному екстрагуванню ї1л СН»оСі» і органічний шар сушили (Мо5О»5. Розчинник видаляли іп масцо 7/0 до одержання З6б,Ог ( »10090) (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-Ктрифенілметокси)метил)-4,9:16,21-диметено-13Н-дибензо|(Е,КІфурої3,4-НІ(1,4,131- оксадіазациклогексадецин-1,3-діону у вигляді твердої речовини пурпурового кольору (8095 чистота за даними

НРІ СО). (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-Ктрифенілметокси)метил)-4,9:16,21-диметено-13Н-дибензо(Е,КІфурої3,4-НІ(1,4, 7/5 13|-оксадіазациклогексадецин-1,3-діон (З6,Ог, приблизно 46,9 ммоль) розчиняли у 3З20мл сухого ОМЕ у атмосфері М» і обробляли попередньо змішаним розчином 1,1,1,3,3,3-гексаметилдисилазану (9Омл, 75,7г, 0,469 моль, 1Оекв.) та метанолу (9,5мл, 7,51г, 0,235 моль, бекв.). Утворений розчин нагрівали при 457С впродовж 7 годин. Розвиток реакції можна контролювати за допомогою НРІС. Більшу частину ОМЕ видаляли іп масио; одержаний залишок екстрагували 200мл етилацетату і промивали 200мл води та двічі Т0О0мл водного 590 2о розчину УСІ. Водні шари піддавали зворотному екстрагуванню 100мл етилацетату. Змішаний органічний шар промивали 200мл насиченого водного розчину хлориду амонію. Змішаний органічний шар сушили (Мо5О)) і випарювали іп масцо до одержання 35,9г ( »10096) неочищеного (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-Ктрифенілметокси)метилі-4,9:16,21-диметено-1Н; 13Н-дибензо(Е, КІпіроло|3,4-НІ(1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону у вигляді твердої речовини сч Ппурпурового кольору. (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-Ктрифенілметокси)метилі-4,9:16,21-диметено-1Н; і) 13Н-дибензо(Е, КІпіроло|3,4-НІ(1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діон (34,О0мл, приблизно 46,8 ммоль) розчиняли у З5Омл СН Сі» і охолоджували до -25"С у атмосфері Мо. Безводну газоподібну НСІ барботували через реакційну суміш впродовж, приблизно, 1-2 хвилин при «0"С. Утворену суміш витримували до нагрівання до М

Зо Кімнатної температури і перемішували впродовж 1 години. Розвиток реакції можна контролювати за допомогою

НРІ С. Суспензію фільтрували і тверді речовини промивали 200мл СН»есСі». Тверді речовини сушили у вакуумній Ме печі при 50"С до одержання 18,бг (9090) (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-(гідроксиметил)-4,9:16,21-диметено-1Н; со 13Н-дибензо(Е, КІпіроло|3,4-НІ(1,4,13|оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону у вигляді твердої речовини пурпурового кольору (9395 чистота за даними НРІ С). --

Суспензію (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-(гідроксиметил)-4,9:16,21-диметено-1Н; «о 13Н-дибензо(Е, КІпіроло|3,4-НІ(1,4,13)оксадіазацикпогексадецин-1,3(2Н)-діону (18,2г, 41,2 ммоль) у З0Омл. ТНЕ обробляли піридином (9,78г, 10,Омл, 0,124 ммоль, Зекв.) та метансульфоновим ангідридом (14,3г, 80,4 ммоль, 2екв.) і нагрівали у колбі зі зворотним холодильником при температурі 67"С впродовж 16 годин у атмосфері М2.

Розвиток реакції можна контролювати за допомогою НРІС. Після цього реакційну суміш охолоджували, « розводили боОмл етилацетату та двічі екстрагували З0Омл ІМ НОСІ та один раз ббОмл води. Водні шари піддавали ств) с зворотному екстрагуванню З0Омл етилацетату; органічний шар сушили (М95054). Розчинник видаляли іп уасцо . до одержання 19,0г и?» (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-(метилсульфоніл)окси|метил)-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо|(Е,К|піроло|3,4-

НІ(1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону, який розпорошували у 19Омл гарячого (4072) СН Сі», Фільтрували у гарячому стані їі промивали додатковими 100мл СН Сі» кімнатної температури до одержання б 17,3г (8196) (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-(метилсульфоніл)окси|метил)-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо|(Е,К|піроло|3,4- - НІ1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону у вигляді твердої речовини пурпурового кольору (9695 чистоти

Го! за даними НРІ С). (5)-10,11,14,15-тетрагідро-13-(метилсульфоніл)окси|метил)4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо|(Е,КІпіроло!|3, се) 4-НІП1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діон (9,50г, 18,3 ммоль) розчиняли у 475мл ТНЕ і додавали 172мл

І 4095 водного розчину диметиламіну (0,173 моль, 7бекв.); утворений розчин нагрівали при 657С у герметизованій реакційній судині (8-10 фунтів/дюйм? (56,25-70,31кгс/см?)) впродовж 19 годин. Реакційну суміш охолоджували і розводили 9О0Омл етилацетату; органічний шар двічі екстрагували 45О0мл води і один раз 200мл розеолу. Водні шари піддавали зворотному екстрагуванню додатковими 250мл етилацетату; органічний шар сушили (МаЗО)), розчинник видаляли іп масо до одержання 7,82г

Ф, (5)-13-(диметиламіно)метилі-10,11,14,15-тетрагідро-4,9:16-21-диметено-1Н,13Н-дибензо|(Е,КІпіроло|3,4-НІ(1,4,1 ко НІоксадіазациклогексадецин-1,93(2Н)-діону (91965).

Приклад 1 во Мезилатна сіль (5)-13-(диметиламіно)метилід-10,11,14,15-тетрагідро-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо(Е,КІпіроло|3,4-НІ(/1, 4,13|оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діон (З3,0г, 6,4 ммоль) суспендували у 9Омл ацетону аналітичної чистоти.

Метансульфонову кислоту (0,62г, Текв.) розчиняли у 1Омл дейіонізованої води і додавали до суспензії основа/(ацетон. Утворену суспензію червонувато-оранжевого кольору перемішували і фільтрували з 65 застосуванням 25мл ацетону, як рідини для промивки, до одержання 2,92г (8195) мезилатної солі після сушіння.

Усі процедури, у тому числі й промивки, здійснювали при кімнатній температурі.

Приклад 2

Моно/хлористоводнева сіль

Монохлористоводневу сіль (5)-13-(диметиламіно)метилі-10,11,14,15-тетрагідро-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо(Е,К|Іпіроло|3,4-НІ(1,4,13 оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону одержували шляхом суспендування основи (3,0г, 6,4 ммоль) у 120мл (Текв.) метанолу. Додавали водний розчин ІМ НС. Утворену суміш перемішували, приблизно, впродовж 16 годин і фільтрували з застосуванням 25мл метанолу, як рідини для промивки. Одержану сіль сушили у вакуумній печі впродовж ночі при 507С до одержання хлористоводневої 7/о солі. Усі процедури, у тому числі й промивки, здійснювали при кімнатній температурі.

Приклади 3-8

Солі: хлористоводнева, сульфат, тартрат, сукцинат, ацетат та фосфат Солі: хлористоводнева, сульфат, тартрат, сукцинат, ацетат та фосфат одержували з використанням розчинювальної суміші метанол/вода за допомогою способів, відомих у цій галузі Кожну з солей одержували шляхом додавання водного розчину /5 КИСЛОТИ до суспензії (8)-13-(диметиламіно)метил/)-10,11,14,15-тетрагідро-4,9:16,21-диметено-1Н, 13Н-дибензо(Е КІпіроло|3,4-НІ(1,4,13)оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону у метанолі.

Вкрай несподівано, згадана сіль має поліпшену розчинність і, найбільш суттєво, значно поліпшену біодоступність для пацієнту. Сіль лего одержують у вигляді поодиноких кристалів, наслідком чого є більш значне зниження кількості домішок. Наступні приклади дають змогу проведення порівняльного аналізу для демонстрації несподіваних та чудових властивостей згаданої солі.

Приклад 9

Порівняння виходу, загальних пов'язаних речовин та залишкової кількості розчинників

Термін "загальні пов'язані речовини" означає відносні кількості домішок у кінцевому продукті і, таким чином, є мірилом чистоти. Відносно одержаних солей, найвищий вихід, 8295, спостерігали під час одержання с ов сульфату (Таблиця І), найнижчий вихід, 5295, спостерігали у разі сукцинату. Незважаючи на те, що під час одержання кожної зі згаданих солей було досягнуто зниження кількості загальних пов'язаних речовин (ТК5), і) найбільше зменшення, яке дорівнювало 5,265, спостерігали під час одержання мезилату. Хлористоводнева сіль була єдиною, до складу якої входив залишковий метанол (0,62мас.9о) після сушіння при 50"С у вакуумній печі впродовж, приблизно, 16 годин. До складу сукцинату, ацетату та фосфату входило від 0,18 до 1,3295 ТНЕ (за ч- зо даними СС), який, як гадають, залишився у солях з передостаннього етапу синтезування, який було здійснено у водному ТНЕ. Ме) с - з Ф ва77188001008и200010000оламеон ч и з - ГРРЕСННИ НОВО ПОС ННЯ НО НН . и? а Вільна основа, яку було використано для одержання цих солей, мала 9,9895 ТЕ5. Б Межа визначення складала 0,195 (1000 частин на мільйон). Усі солі перед проведенням випробувань одержували у метанолі/воді і

Ме сушили, приблизно, впродовж 16 годин у вакуумній печі при 507С. "7 Сукцинат та ацетат не були повністю - відтитровані за умов одержання, як визначено рентгенівською порошковою дифракцією. З Фосфат було частково титровано, як визначено рентгенівською порошковою дифракцією. со Приклад 10 (Се) 50 Порівняння рентгенівської дифракції що Солі також порівнювались за допомогою поляризаційної мікроскопії для визначення ступеню кристалічності (двозаломлення). Рентгенівська порошкова дифракція засвідчила, що тільки хлористоводнева, мезилатна, сукцинатна та ацетатна солі були кристалічними і мали унікальні рентгенограми. Рентгенограми сукцинату та ацетату були дуже схожими і, як було показано, корелювали з рентгенограмою вільної основи. Сульфат, тартрат 22 та фосфат мали низький ступінь кристалічності і були, значною мірою, аморфними. Перевага надається

ГФ) кристалічним солям завдяки легкості очищення та наступного маніпулювання. т Приклад 11

Порівняння розчинності

Розчинність кожної солі у воді визначали за допомогою УФ-аналізу (Таблиця ІІ) і порівнювали. Вкрай 60 несподівано, мезилатна сіль мала найвищу розчинність у воді, 1,7бмг/мл. Розчинність мезилату значно вища, аніж у інших солей. Дані Таблиці ІІ свідчать про те, що розчинність згаданої солі у воді у 6 разів перевищує розчинність найбільш поширеної фармацевтично прийнятної солі, хлористоводневої (0,268мг/мл). Наступні дослідження постійно демонстрували 2-6-кратне підвищення розчинності. Високий рН, який спостерігався у разі ве сукцинату та ацетату, свідчив про присутність нетитрованої вільної основи.

то Ацетат |1111111110861111111117

Фосфат /0000000т361111111в60Ю1 Ме

Розчинність мезилатної солі у воді значною мірою залежить від рН, оскільки оптимальна розчинність спостерігалась при рН 4,0-5,0, переважно, при рН 4,5 (2,25 мг/мл). Розчинність явно падає при більшому або 75 меншому рН. На додаток до залежності розчинності від рН, розчинність мезилатної солі у воді явно падає у разі додавання хлориду у формі хлориду натрію внаслідок утворення хлористоводневої солі.

Приклад 12

Порівняння результатів термогравіметричного аналізу (ТА). диференційної сканувальної калориметрії (05О та високотемпературної мікроскопії за

Метлером

Кожну сіль було проаналізовано засобами ТА, ОС, високотемпературного мікроскопіювання за Метлером з порівнянням результатів (Таблиця ІІ). Солі демонстрували 0,73-5,5095 втрату маси при нагріванні від 207 до 1007"С. Сульфат, тартрат та фосфат демонстрували найвищу втрату маси, яка дорівнювала 5,5095 у кожної з них. При нагріванні солей від 100 до 2007С, подальша втрата маси спостерігалась тільки у хлористоводневої, Га сукцинатної та ацетатної солей. Результати О05С засвідчили, що мезилатна сіль давала гострий пік ендотермічного розтоплення при 261,67"С. Сульфатна сіль демонструвала дещо ширшу ендотерму при 267,46. і9)

За даними ОС, хлористоводнева, сукцинатна, тартратна, ацетатна та фосфатна солі не мали ендотерми розтоплення. За даними О5С, сукцинат, ацетат та фосфат демонстрували екзотерми приблизно при 24576.

Зразки було досліджено також засобами високотемпературного мікроскопіювання за Метлером. У рч- хлористоводневої солі будь-які ознаки реального розтоплення були відсутні до температури 300"С. У інших перевірених солей ознаки розрідження спостерігались при температурах від 215 до 27076. о с - ; є 20-1002С 100-2002с сс) сс) ва 71 777128111.08. чкатожиплевляня нематожиплевеня бультат! 8О 1771116 1111111111воютТ

Мезмлат 39701006 « ю нов) с Лартат 55600100 немасочитлавеня 00000000 БЖ ;» Фосфат 000 БО |) нематоиплавленняу// 10000000 23050

Приклад 13

Фу но Порівняння гігроскопічності

Солі перевірялись на гігроскопічність при 2790, 3595, 65905 та 8095 відносній вологості (КН), що відображено у -- Таблиці ІМ. Спочатку зразки було піддано вакуумуванню для встановлення вихідної точки для даних по відносній со вологості. Кількість води, яка входила до складу кожної солі, була також визначеною за методом Карла-Фішера (кулонометрично). о 50 я о Мезлят! 11002001 990 вв вел обл | лоля 36 ю о

При порівнянні маси солей від вакуумування до піддавання впливу 8095 КН виявлялось, що маса солей зростала на 1,2-8,4956. Фосфатна сіль була найбільш гігроскопічною, за нею йшли тартрат, мезилат, сульфат, ацетат, хлористоводнева сіль та сукцинат. Дані визначення за методом Карла-Фішера дуже добре співпадали з 65 визначенням гігроскопічності у тому, що до складу тартрату, сульфату, фосфату та мезилату (солей) входила найбільша кількість води.

Приклад 14

Розчинники для одержання солей

Мезилатну сіль одержували у метанолі/воді, 10095 ацетоні, (9:1) ацетоні/воді, (3:1) ацетоні/воді та (1:1) ацетоні/воді. До складу основи, яку було використано для одержання цих солей, входило 9,9895 ТК5. Дані відносно виходів та кількості ТК5, одержані для кожної з цих солей, наведено у Таблиці МУ. З метою порівняння введено дані відносно хлористоводневої солі. Позначка М.А. у Таблиці М вказує на відсутність даних. »

Не от Ммеонню 69 виг | овамеон їв 7 аДо складу основи, яку було використано для одержання цих солей, входило 9,9895 ТК5. "До складу основи, с яку було використано для одержання цих солей, входило 7,0395 ТА5. 9 Межа визначення складала 0,195 (1000 о частин на мільйон).

Мезилатна сіль, одержана з ацетону/води (5:1), мала 0,795 ТК5, тобто на 9,395 менше, ніж вміст ТКЗ вільної основи, однак вихід був нижче на 3995. У разі використання ацетона/води (9:1), вихід зріс до 7395 з 2,095 ТК5.

Вміст ТК5 хлористоводневої солі також зменшився на 4,795 (зменшення складало 5,395), однак з'явилось 2,490 ч- невідомої пов'язаної речовини. Наслідком здатності до продукування згаданих солей зі значно зменшеним вмістом ТК5 є одержання більш ефективного препарату та запобігання дорогого подальшого очищення. Ф

Оскільки хлористоводнева сіль є найбільш поширеною фармацевтичною сіллю і конкретно розкрита у (00 патентній заявці США МеО8/413,735 (Хіт та інші), яку було опубліковано 14 червня 1995, як Європейський патент

Мо0657458 (Приклад 5), провели біологічне порівняння мезилатної та хлористоводневої солей. Вкрай - несподівано, згадана мезилатна сіль виявилась значно більш біодоступною, аніж хлористоводнева сіль. (Се)

Біодоступність солі визначали на 4 коротконогих хортах (самцях) шляхом перорального введення одноразової дози 20 мг/кг хлористоводневої та мезилатної солей у 1095 суспензії аравійської камеді. Між дозами було встановлено тижневий період виведення. / Дози вводили за оперехресною схемою (2 « собаки/сільлоекспериментальний собака). Контролювали концентрацію активної сполуки у плазмі та рівень активного метаболіту. Після перорального введення згаданої мезилатної солі, концентрація - с (8)-13-(диметиламіно)метилі-10,11,14,15-тетрагідро-4,9:16,21-диметено-1Н,1Н-дибензо(Е,К|піроло!/3,4-НІ(1,4,131 ц оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діону та метаболіту у плазмі кожної собаки була вищою, аніж у ,» разіеквівалентної дози хлористоводневої солі. Середня максимальна концентрація у плазмі (С гпахепохибка) після введення хлористоводневої солі складала 400 4142нг/мл (сполука) та 8624255нг/мл (метаболіт). Середня максимальна концентрація у плазмі (С гдахепохибка) після введення згаданої мезилатної солі складала (о) 8962243ЗНнг/мл (сполука) та 24552593Онг/мл (метаболіт). Це представляє приблизно 26095 підвищення концентрації - сполуки та метаболіту у плазмі.

Концентрацію сполуки та метаболіту у плазмі наносили на графік, як функцію часу під час дослідження. (ее) Співвідношення площі під кривою концентрації (АОС) є мірилом біодоступності сполуки для пацієнту. с 50 Співвідношення АОС для хлористоводневої та згаданої мезилатної солей було вирахувано і є відображеним у

Таблиці МІ. що дис о ю во

Вкрай несподівано, дані Таблиці МІ демонструють, що біодоступність мезилатної солі у 2,58 рази перевищує в5 біодоступність хлористоводневої солі. Це значне підвищення біодоступності дозволяє вводити пацієнту меншу дозу для досягнення такого ж самого фармацевтичного ефекту. Таким чином, вплив на пацієнта зводиться до мінімуму. На додаток до цього, менша стандартна доза зменшує вартість сполуки та її кількість, необхідну для виготовлення. Таким чином, доза мезилатної солі за цим винаходом повинна складати від О,5мг/кг/дозу до 0,25мг/кг/дозу, більш переважно - від 0,1 до 0О,2мг/кг/дозу. Ця доза є суттєво нижчою, аніж доза хлористоводневої солі, яка забезпечує такий же самий рівень у крові.

Узагальнення фізичних даних для семи солей свідчить про те, що мезилатна сіль має значно поліпшені фізичні властивості з-посеред досліджених солей, які розкрито у ЕР 0657458 (Хіт та інші). Найбільш суттєвим є те, що порівняння біодоступності згаданої солі та хлористоводневої солі демонструє, що згадані мезилатні солі є значно поліпшеними терапевтичними агентами. Таким чином, до переваг згаданих мезилатних солей /о належить: (1) висока розчинність у воді; (2) велике зниження вмісту ТК5 (за даними НРІ С); (3) відсутність залишкових розчинників (за даними ОС); (4) кристалічність (за даними рентгенівської порошкової дифракції та поляризаційної мікроскопії); (5) чітка точка плавлення (за даними О5С); та (6) біодоступність, яка у 2,5 рази перевищує біодоступність хлористоводневої солі.

Як згадувалось перед тим, сполуки за цим винаходом є активними, як вибіркові інгібітори протеїнкінази С

Активність сполуки розкрито у Європейському патенті Мо0657458 (Хіт та інші), опублікованому 14 червня 1995 року. Активність визначали за допомогою кальцієвої кальмодулин-залежної протеїнкіназної проби, казеїнової 2о протеїнкіназної (ІІ) проби, проби з цЦАМФ-залежною каталітичною підгрупою протеїнкінази та протеїн-тирозинкіназної проби. Було встановлено, що мезилатна сіль у цих пробах була активною та ізоферментвибірковою при значенні ІСво менш, ніж 1ОмкМ. Сполуки з цією продемонстрованою фармакологічною активністю є придатними для лікування станів, у патології яких відіграє роль протеїнкіназа С.

До станів, що визначаються у цій галузі, належать: цукровий діабет та його ускладнення (у тому числі сч об ретинопатія, невропатія та нефропатія), ішемія, запалення, розлади центральної нервової системи, серцево-судинні хвороби, хвороба Альцгеймера, дерматологічні захворювання та рак. і)

Сполуки, що заяівлені, переважно, вводяться до складу лікарських форм перед введенням. Таким чином, ще одним варіантом втілення цього винаходу є фармакологічна лікарська форма, до складу якої входить сполука

Формули Іа та один або більше фармацевтично прийнятний носій, розріджувач або наповнювач. ї- зо Ці фармацевтичні лікарські форми виготовляють за відомими способами з використанням добре відомих та легкодоступних інгредієнтів. При виготовленні композицій за цим винаходом активний інгредієнт, звичайно, Ме) змішують з носієм, розбавляють носієм або розміщують у такому носії, який може мати вигляд капсули, саше або со поємника, виготовленого з паперу або іншого матеріалу. Коли носій використовують, як розріджувач, він може бути твердим, напівтвердим або рідким матеріалом, який діє як носій, наповнювач або середовище для --

Зв активного інгредієнту. Таким чином, композиції можуть бути у формі таблеток, порошків, коржиків, саше, «о крохмальних облаток, еліксирів, суспензій, емульсій, розчинів, сиропів, аерозолів (як у твердому вигляді, так і у рідкому середовищі), м'яких та твердих желатинових капсул, супозиторіїв, стерильних розчинів для впорскування та стерильних розфасованих порошків.

До деяких прикладів придатних носіїв, наповнювачів та розріджувачів належать лактоза, декстроза, цукроза, « сорбіт, маніт, крохмалі, аравійська камедь, фосфат кальцію, альгінати, трагакант, желатина, силікат кальцію, пе) с мікрокристалічна целюлоза, полівініллпліролідон, целюлоза, вода, сироп, метилцелюлоза, метил та . пропілгідроксибензоати, тальк, стеарат магнію та мінеральне масло. До складу лікарських форм додатково а можуть входити: змащувальні речовини, зволожуючі речовини, емульгуючі та суспендуючі речовини, консервуючі речовини, підсолоджуючі речовини або коригенти. Композиції за цим винаходом можна виготовляти таким чином, щоб забезпечити швидке, повільне або пролонговане виділення активного інгредієнту після

Ге» введення хворому. Композиції, переважно, виготовляються у стандартній дозованій формі; до складу кожної дози входить, приблизно, від 1 до 20мг, більш переважно, приблизно, від 2 до 10мг активного інгредієнту. Слід - розуміти; однак, що терапевтична доза, яка вводиться, буде визначатись лікарем у світлі відповідних обставин, о до яких належить стан, який піддається лікуванню, вибір сполуки для введення, обраний шлях для введення, внаслідок чого вищезгадані діапазони дозувань не призначені до обмеження обсягу цього винаходу будь-яким се) чином. Термін "стандартна дозована форма" означає фізично дискретні одиниці, придатні, як одноразові дози "М для людей та інших ссавців; до складу кожної дози входить попередньо визначена кількість активного матеріалу, розрахована на викликання необхідного терапевтичного ефекту, у поєднанні з придатним фармацевтичним носієм.

Наведені далі приклади лікарських форм є тільки ілюстративними і не призначені до будь-якого обмеження обсягу цього винаходу.

Ф) Лікарська форма 1 ка Тверді желатинові капсули виготовляють з використанням наведених далі інгредієнтів: о 1 ольость моюепоуту) бе

Вищезгадані інгредієнти змішують і засипають до твердих желатинових капсул у кількості 10Омг.

Лікарська форма 2

Таблетки виготовляють з використанням наведених далі інгредієнтів: ни 7 клость мокепоулу о

Компоненти змішують і пресують до утворення таблеток, маса кожної з яких дорівнює 10Омг.

Лікарська форма З

Таблетки, до складу кожної з яких входить 1Омг активного інгредієнту, виготовляють таким чином: і нн но їй сч 29 Активний інгредієнт, крохмаль та целюлозу пропускають через сито Мо45 (0,353мм) і ретельно змішують. (У

Розчин полівінілпіролідону змішують з утвореними порошками, які після цього пропускають через сито Мо14 (141мм). Утворені таким чином гранули висушують при 507"С і пропускають через сито Мо18 (1,00мм).

Натрійкарбоксиметильований крохмаль, стеарат магнію та тальк, попередньо пропущені через сито Мобо (0,248мм), додають до гранул, які після перемішування пресують на таблетковій машині до утворення таблеток, т маса кожної з яких складає 100мг. Ге»)

Лікарська форма 4

Капсули, кожна з яких вміщує вмг медикаменту, виготовляють таким чином: со «- 0 кльость мокепоууу зв Ф « - с Активний інгредієнт, целюлозу, крохмаль та стеарат магнію змішують, пропускають через сито Мо45 і "» засипають до твердих желатинових капсул у кількості 200мг. " У наведеному описі викладено принципи, переважні варіанти втілення та способи дії цього винаходу.

Винахід, який захищається цим описом, однак, не повинен розглядатись як такий, що обмежується конкретними розкритими формами, оскільки вони повинні розглядатись, скоріше, як ілюстративні, аніж обмежувальні. ме) Фахівцями у цій галузі техніки можливе внесення варіацій та змін без відходу від духу цього винаходу. - о

Claims (15)

Формула винаходу о 50

1. Мезилат формули "і н Од и о о КЛ ЛИ. юю 5 60 М(СНз)» . СНзвоЗн та сольвати цієї солі.

2. Сіль за п. 1, яка має формулу б5 н Ох ЯМ о ши М нн М(СНз)» . сНзВозН та її сольвати.

3. Сіль за п. 1 або п. 2, яка є, по суті, кристалічною.

4. Сіль за п. З, яка є (5)-13-(диметиламіно)метилі-10,11,14,15-тетрагідро-4,9:16,21-диметено-1Н,13Н-дибензо(Е,К|Іпіроло|3,4-НІ(1,4,13 оксадіазациклогексадецин-1,3(2Н)-діонметансульфонатмоногідратом.

5. Сіль за будь-яким з пп. 1-4, до складу якої входить менш ніж приблизно 595 в'яжучих речовин.

6. Спосіб лікування мікросудинних діабетичних ускладнень, при якому ссавцю, який потребує цього, вводять фармацевтично ефективну кількість сполуки за будь-яким з пп. 1-5.

7. Спосіб за п. 6, де фармацевтично ефективна кількість становить від 0,05 мг/кг/день до 0,25 мг/кг/день.

8. Фармацевтична композиція, яка містить фармацевтично ефективну кількість солі за будь-яким з пп. 1-5 і один або декілька фармацевтично прийнятних розріджувачів, наповнювачів або носіїв.

9. Фармацевтична композиція за п. 8, яка відрізняється тим, що фармацевтично ефективна кількість с становить від приблизно 1 мг до приблизно 20 мг. г)

10. Сіль за будь-яким з пп. 1-5 для використання як лікарського засобу.

11. Сіль за будь-яким з пп. 1-5 для використання при лікуванні мікросудинних діабетичних ускладнень.

12. Спосіб одержання солі за будь-яким з пп. 1-5, при якому проводять реакцію сполуки, яка має формулу

Н . , - Оки М ш-о (22) ж 7 у. / - ни Ге) 20 М(СНз)» з с з метансульфоновою кислотою у нереактивному органічному розчиннику. ц

13. Спосіб за п. 12, де як розчинник використовують ацетон-воду. "»

14. Спосіб за п. 13, де як розчинник використовують ацетон-воду у співвідношенні за об'ємом від приблизно 5:1 до приблизно 10:21.

15. Спосіб за п. 14, де як розчинник використовують ацетон-воду у співвідношенні за об'ємом приблизно 9:1. Ге») 16. Сполука, одержана способом за будь-яким з пп. 12-15. - Офіційний бюлетень "Промислоава власність". Книга 1 "Винаходи, корисні моделі, топографії інтегральних (ее) мікросхем", 2003, М 12, 15.12.2003. Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. о 50 що Ф) іме) 60 б5