UA57811C2

UA57811C2 - Фармацевтична композиція, що містить інгібітор альдозоредуктази та інгібітор глікогенфосфорилази (варіанти), комплект, який її включає, та способи лікування ссавців зі станом інсулінорезистентності

Info

Publication number: UA57811C2
Application number: UA2000052869A
Authority: UA
Inventors: Банавара Лакшман Міларі; Денніс Джей Хувер; Деннис Джей Хувер; Бернар Улен; Джудіт Лі Тредвей
Original assignee: Пфайзер Продактс Інк.; Пфайзер Продактс Инк.
Priority date: 1997-11-21
Filing date: 1998-02-11
Publication date: 2003-07-15
Also published as: DE69801680D1; IS5453A; PL340643A1; GT199800166A; MA26568A1; GR3037071T3; ZA9810636B; PT1032424E; EA200000433A1; JP2002504478A; HUP0100272A2; NO20002164L; AU9555898A; BR9814698A; BG104435A; YU30700A; OA11379A; ATE205403T1; NO20002164D0; HRP20000327A2

Abstract

Винахід стосується фармацевтичних композицій та способів лікування, які полягають у введенні інгібітора альдозоредуктази та інгібітора глікогенфосфорилази. Ці композиції і способи використовуються для лікування інсулінорезистентних станів, таких як діабети, та зменшення пошкодження тканин внаслідок ішемії.

Description

Опис винаходу

Винахід стосується фармацевтичної комбінації інгібітора альдозредуктази та інгібітора 2 глікогсенфосфорилази, наборів, що містять такі комбінації та використання таких комбінацій для лікування діабетів, гіперглікемії, гіперхолестеринемії, гіпертензії, гіперінсулінемії, гіперліпідемії, атеросклерозу та тканинної ішемії у ссавців. Не зважаючи на раннє відкриття інсуліну та його наступне широко розповсюджене використання для лікування діабетів та більш пізнє відкриття та використання сульфонілсечовин (наприклад,

Хлорпропамідтм (Ріїгег), Толбутамідтм (Оріопйп), Ацетогексамідтм (Е.І. Шу), Толазамід (Оріопп)), бігуанідів 10 (наприклад, Фенформінтм (Сіра Сеїду), Метформінтм ((5.О.Зеагіе)), інгібіторів альфа-глюкозидази (наприклад,

Прекозтм (Вауег)) та сенсибілізаторів інсуліну (наприклад, Резулінтм (Рагке Оаміз)) як оральних гіпоглікемічних агентів, все ще є необхідність в лікуванні діабетів. Використання інсуліну, необхідне приблизно для 1095 пацієнтів з діабетом, для яких синтетичні гіпоглікемічні агенти не є ефективними (діабет ! типу, 75 інсулін-залежний цукровий діабет), потребує багато денних доз, зазвичай у вигляді самостійних ін'єкцій.

Визначення необхідної кількості інсуліну потребує частого визначення рівня цукру в сечі або крові.

Призначення надлишкової кількості інсуліну викликає гіпоглікемію, що проявляється від незначних відхилень від нормального рівня глюкози в крові до коми, або навіть смерті. Лікування інсулін-незалежних цукрових діабетів (діабет ІІ типу, інсулінонезалежного цукрового діабету МІООМ) зазвичай складається з комбінації дієт, вправ, 20 оральних агентів, наприклад, сульфонілсечовин та, в більш тяжких випадках, інсуліну. Однак, клінічно придатні гіпоглікемічні засоби можуть мати інші побічні ефекти, що обмежує їх використання. У будь-якому випадку, якщо один з цих агентів не діє на конкретного хворого, інший може бути для нього придатним. Цілком зрозуміло, що існує необхідність в гіпоглікемічних агентах, які б мали незначну кількість побічних ефектів або були б ефективними, там де інші не мають дії. сч ре Інгібітори альдозоредуктази складають клас сполук, що стали широко відомі завдяки їх використанню в попередженні та лікуванні станів, що виникають при ускладненнях діабету, таких як діабетична нейропатія та (о) нефропатія. Такі сполукі добре відомі фахівцю та легко ідентифікуються стандартними біологічними тестами.

Наприклад, відомо, що сполука зополрестат, 3,4-дигідро-4-оксо-3-((5-«трифторметил)-2-бензотіазоліл|метил|-1-фталазиноцтова кислота, що відома з патенту «- 20 ОЗ 4.939.140 | аггоп та ін. (розкриття якого включено тут як посилання) разом з деякою кількістю пов'язаних з ним сполук, мають корисність як інгібітори альдозоредуктази. Зополрестат має структуру «- стьсоон со ча 35 Шех ц Іс) г 5 є то М СЕЗ З хз о " та, як інгібітор альдозоредуктази є корисним в лікуванні вищезгаданих ускладнень, що викликаються цукровим діабетом.

Певні інгібітори альдозоредуктази вивчені в зв'язку з їх використанням для зниження рівня ліпідів у ссавців. і-й Визнано, що атеросклероз, хвороба артерій, є основною причиною смертності в Сполучених Штатах та в -І західній Європі. Добре відомий і ланцюг паталогій, що призводить до атеросклерозу та хвороб серця пов'язаних з оклюзією судин. Найпершою стадією в такому ланцюгу є утворення "жирових накопичень" в сонній, коронарній бо та в церебральній артеріях а також в аорті. Уражені місця мають жовтий колір завдяки присутності згустків -ь 20 ліпідів, що знаходяться в клітинах гладких м'язів та в макрофагах внутрішньої оболонки артерій та аорти.

Надалі, холестерин, що знаходиться в жирових накопиченнях призводить до розвитку "фіброзних бляшок", які ть складаються з нагромадження клітин гладких м'язів обкладених ліпідами і оточених зовнішньоклітинними ліпідами, колагеном, еластином, та протеогліканами. Клітини разом з міжклітинною речовиною утворюють фіброзну кришку, що покриває більш глибокі відкладення залишків клітин та неклітинних ліпідів. Спочатку ліпід 22 являє собою вільний та етерований холестерин. Фіброзна бляшка формується повільно і з часом може отвердіти (ФІ та омертвіти, що призводить до "складного ураження", яке є причиною артеріальних закупорок і розвитку тромбозів та спазмів артеріальних м'язів, які є типовою ознакою ускладненого атеросклерозу. о Епідеміологічні дані чітко свідчать, що гіперліпідемія є основним фактором розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ), викликаних атеросклерозом. Останнім часом провідні фахівці в медицині розглядають 60 зниження рівня холестерину в крові, і особливо ліпопротеїнового холестерину низької щільності, як основний засіб запобігання ССЗ. Відомо, що верхня межа "нормального" на сьогоднішній день значно нижча, ніж вона оцінювалась колись. В результаті вважається, що великі групи населення західних країн опинились в стані особливого ризику. Незалежні фактори такого ризику включають непереносимість глюкози, гіпертрофію лівого шлуночка, гіпертезію та належність до чоловічої статі. Серцево-судинні захворювання особливо поширені серед бо діабетиків, причиною чому є, принаймні частково, наявність у таких хворих декількох факторів ризику. Тому,

вийнятково важливим є успішне лікування гіперліїдемії у всіх пацієнтів взагалі і особливо у діабетиків.

Гіпертензія (або високий тиск крові) трапляється у людей як вторинний симптом різноманітних порушень, таких як стеноз ниркової артерії, феохромоцитома або порушення ендокринної системи. Однак, у багатьох пацієнтів спостерігається також гіпертензія, причину якої не можна пояснити якимсь порушенням. Хоча така "ессенційна" гіпертензія часто супроводжує такі порушення як ожиріння, діабети та гіпертригліцерідемія, однак зв'язок між такими порушеннями не був пояснений. Крім того, багато пацієнтів мають симптоми підвищеного тиску при повній відсутності будь-яких ознак хвороби або порушення.

Відомо, що гіпертензія може безпосередньо призвести до серцевої та ниркової недостатності та інсульту. 7/0 Подібні стани можуть викликати швидкоплинну смерть. Гіпертензія може також сприяти розвитку атеросклерозу та коронарної хвороби. Подібні стани поступово ослаблюють хворого і можуть призвести через деякий час до смерті. Конкретна причина есенційної гіпертензії невідома, хоча вважається що деякі фактори сприяють виникненню хвороби. Серед таких факторів стреси, неконтрольовані емоції, нерегульоване вивільнення гормонів (ренін, ангіотензин, альдостеронова система) надлишок солі та води з причини неправильного функціювання /5 нирок, потовщення стінок та гіпертрофія судинної системи, які призводять до звуження кровеносних судин та генетичні фактори.

Лікування есенційної гіпертензії проводилось з урахуванням вищезгаданих факторів. Таким чином, широкий спектр бета-блокаторів, вазоконстрикторів, інгібіторів ангіотензин конвертуючого ензиму та інших препаратів був розроблений та розповсюджений на ринку, як антигіпертензивні засоби. Лікування гіпертензії із го застосуванням даних сполук виявилось ефективним для запобігання швидкоплинної смерті, наприклад від ураження серця та нирок або від крововиливу в мозок. Однак, все ще залишається невирішеною проблема розвитку атеросклерозу та захворювання серця внаслідок гіпертензії що протікає повільно. З цього факту випливає, що хоча високий кров'яний тиск і слід зменшувати, однак основна причина есенційної гіпертензії не піддається даному лікуванню. сч

Гіпертензія пов'язувалась з підвищеним рівнем інсуліну в крові, станом відомим як гіперінсулінемія.

Інсулін, пептидний гормон, первинна дія якого полягає в стимулюванні засвоєння глюкози, синтезу протеїну та і) утворення і накопичення нейтральних ліпідів, також діє як стимулятор росту судинних клітин та затримання натрію в нирках. Ці останні функції можуть здійснюватись без впливу на рівень глюкози в крові і відомі як такі що викликають гіпертензію. Ріст периферійних судин, наприклад, може призвести до звуження периферійних -/-« де зо Капілярів; в той час як затримання натрію підвищує об'єм крові. Таким чином, зменшення рівня інсуліну при гіперінсулінемії може запобігти аномальному росту судин і затриманню натрію в нирках, викликаних високим (87 рівнем інсуліну, і в такий спосіб полегшити гіпертензію. со

Серцева гіпертрофія є значним фактором ризику, що призводить до раптової смерті, інфаркту міокарда та застійної серцевої недостаності. Такі хвороби серця є, принаймні частково, результатом підвищеної схильності ї- зв5 до уражень міокарду після ішемії та реперфузії, які можуть статись як у амбулаторного так і у ю передопераційного (післяопераційного) хворого. Існує велика потреба в медичних препаратах для запобігання або мінімізації тяжких післяопераційних наслідків міокарду, особливо інфаркту міокарду. Як несерцева, так і серцева хірургія пов'язана із значним ризиком інфаркту міокарда або смерті. Біля 7 мільйонів пацієнтів, яким робиться несерцева хірургічна операція, вважаються такими що мають ризик, а імовірність післяопераційної « бмертності та серйозних серцевих ускладнень досягає 20-2595. Крім того, серед 400,000 пацієнтів, які щорічно шщ с проходять коронарну хірургію з штучним кровообігом, інфаркт міокарду трапляється у 595 а смерть у 1-295. На . сьогоднішній день не існує терапії лікарськими препаратами, яка б зменшувала ураження серцевих волокон и?» післяопераційною міокардіальною ішемією або стимулювала б стійкість серця до приступів ішемії. Така терапія має зберігати життя і зменшувати госпіталізацію, підвищувати якість життя і зменшувати загальні витрати на

Лікування пацієнтів з високим ризиком. Вироблення печінкою глюкози є важливим показником терапії с інсулінонезалежного цукрового діабету (МІООМ). Печінка є основним регулятором рівня глюкози в крові в пост-абсорбційному (голодному) стані, і рівень вироблення печінкою глюкози у пацієнтів з інсулінонезалежним

Ш- цукровим діабетоміМЮОМ) значно підвищений в порівнянні із здоровою людиною. Подібним чином, в

Го! післяобідньому (ситому) стані, коли печінка відіграє порівняно меншу роль в постачанні глюкози до всієї 5р плазми, вироблення печінкою глюкози є надмірно високим у пацієнтів з інсулінонезалежним цукровим діабетом( - МІООМ).

Кк Глікогеноліз є важливим процесом для затримки вироблення печінкою глюкози. Печінка виробляє глюкозу шляхом глікогенолізу (розщеплення глікогену) та гліконеогенезу (синтезу глюкози з 2- та 3- вуглецевих прекурсорів). Є декілька свідчень тому що глікогеноліз має суттєвий вплив на вироблення печінкою глюкози у ов пацієнтів з інсулінонезалежним цукровим діабетом (МІООМ). По-перше, у здорової людини в пост-абсорбційному стані, до 7595 вироблення печінкою глюкози відбувається завдяки глікогенолізу. По-друге, пацієнти, які мають

Ф) відхилення в накопиченні глікогену в печінці включаючи хворобу Херса (Негв) (недостатність ка глікогенфосфорилази), проявляють епізодичну гіпоглікемію. З таких спостережень випливає, що глікогеноліз може бути важливим процесом для вироблення печінкою глюкози. во Глікогеноліз каталізується в печінці м'язах, та в мозку специфічними ізоформами ензиму глікогсенфосфорилази. Такий ензим розщеплює макромолекулу глікогену і вивільняє глюкозо-1-фосфат та нову скорочену макромолекулу глікогену. Два типи інгібіторів глікогсенфосфорилази наводились в: діисозе апа діисозе апаісдз (ІМагіп, .Г. ей аї. Віоспетівігу 1991, 30, 10101| та саПеїйй апа оїйег ригіпе апаіодз (КавзміпекКу,

Ру. еї аї. 9. Віої.Спет, 1978, 253, 3343-3351 апа 9102-9106). Стверджується, що дані сполуки і взагалі 65 інгібітори глікогенфосфорилази можуть бути застосовані для лікування інсулінонезалежного цукрового діабету (МІСОМ) шляхом зменшення вироблення печінкою глюкози та зниження глікемії. (Віопаеї, Т.В. еї а. Оіарею|іодіа

1992, 35, Зи,Уррі. 2, 569-576 та Мапійп еї аї. Віоспетівігу 1991, 30,101011.

Механізми, що відповідають за міокардіальне ураження, яке спостерігається після ішемії та реперфузії, до кінця не вивчені. Повідомлялось (М.Е. АйПага, еї аі Ат. 9. РПувіої. 267, Нбб-Н74, 1994) що "передішемічне

Зниження глікогену пов'язане з покращеним фукнкціональним відновненням після ішемії лівого шлуночка гіпертрофованого серця щура".

Таким чином, хоча і існує багато терапій гіперглікемії, гіперхолестеринемії, гіпертензії, гіперінсулінемії, гіперліпідемії, атеросклерозу, однак постійно ведеться пошук альтернативних терапій необхідність яких не зменшується. 70 ПІДСУМОК ВИНАХОДУ

Даний винахід спрямований на фармацевтичні композиції, що містять інгібітори альдозоредуктази та інгібітори глікогсенфосфорилази, та на застосування таких композицій для лікування станів інсулінорезистентності, включаючи діабети у ссавців (наприклад людей чоловічої або жіночої статі) або на застосування таких композицій для зменшення пошкодження тканин (наприклад, запобігання суттєвого 7/5 пошкодження тканин, стимулювання захисту тканин) внаслідок ішемії.

Комбінації містять терапевтичне ефективні кількості інгібітора альдозоредуктази та інгібітора глікогенфосфорилази. Кількість інгібітора альдозоредуктази, якій віддається перевага, становить від 0.1мг/кг до 15мг/кг. Особлива перевага надається такому інгібітору альдозоредуктази як 3,4-дигідро-4-оксо-3-(б-трифторметил)-2-бензотіазоліл|метил|-1-фталазиноцтова кислота.

Інгібітори глікогенфосфорилази, яким надається перевага, включають сполуки Формули 1 0 Ка Ь Ке 5-х

ДИСЯН ся й Рз о

МК

К, - зо 5 -

КІо Ки со

Формула І та їх фармацевтично прийнятні солі та проліки де те приривчаста лінія (---) означає необов'язковий звязок; юю

А є -ФК(Н)-.-С(С.-С/)алкіл)у- або -С(гало)- коли приривчаста лінія (--є зв'язком, або А є метилен чи -СН(С.-С.)алкіл)- коли приривчаста лінія (---) не є зв'язком;

Кі, Ко або К/4. є кожний незалежно Н, гало, 4-, 6-, або 7-нітро, ціано, (Сі-С/)алкіл, (С--С/)алкокси, « фторметил, дифторметил або трифторметил;

Ро є Н; - с Ез є Н або (С.-Св)алкіл; а КК. є Н, метил, етил, н-пропіл, пдрокси(С.і-Сз)алкіл, (С4-С3) алкокси(С.--Сз)алкіл, феніл(С1-Су)алкіл, "» фенілгідрокси(С -С/)алкіл, феніл(С.і-Сл) алкокси, (С4-С/)алкіл, тієн-2- або -3-іл(С--С/)алкіл або фур-2- або -3-іл(С1-Сд)алкіл, де Ку кільця є моно-, ди-або три-заміщеними незалежно на вуглецю Н, гало, (С -С/)алкілом, (С1-С/) алкокси, трифторметилом, гідрокси, зміно або ціано; або 1 Кк, є пірид-2-,-3- або-4-іл(С--С)алкіл, тіазол-2-,-4- або-5-іл(С--С)алкіл, імідазол -1-,-2-,-4- -1 або-5-іл(С.4-С)алкіл, пірол-2- або-3- іл(С1-Су) алкіл, оксазол-2-,-4-або-5-т(С1-С/)алкіл, піразол-3-,-4-або-5-іл(С.--Су/)алкіл, ізоксазол-3-,-4-або-5-іл(С--С/)алкіл, ізотіазол-3-.-4-або- 5-іл(С--С/)алкіл, (ее) піридазин-3-або-4-іл(С 1-С/)алкіл, піримідин-2-,-4-,-5-або-6- іл(С--С/)алкіл, піразин-2- або-3- іл(Сі-С/)алкіл. або ши 20 1,3,5-тріазин-2-іл(Сі-С/)алкіл, де згадані попередні К,; сгетерокільця є необов'язково моно-, ди-або три-заміщеними незалежно гало, трифторметилом, (С--С/)алкілом, (СгС;) алкокси, зміно або гідрокси, а - згадані моно-або ди-замісники приєднані до вуглецю;

Кв є Н, гідрокси, фтор, (С4-Сз)алкіл, (С4і-С4) алкокси, (С1-Св) алканоїл, аміно(Сі-С/)апкокси, моно-М- або ди-М,М-(С4-С/)алкіламіно(С1-С.) алкокси, карбокси(С.--С;) алкокси, (С4-Св) алкокси-карбоніл(С--С/л) алкокси, бензилоксикарбоніл(С 1-С/)алкокси, або карбонілокси, де згаданий карбонілокси є вуглець-вуглець зв'язаний з фенілом, тіазолілом, імідазолілом, 1Н-індолілом, фурилом, піролілом, оксазолілом, піразолілом, ізоксазолілом,

ІФ) ізотіазоліломпіридазинілом, піримідинілом, піразинілом або 1,3,5-тріазинілом і, де згадані попередні Ке5 кільця іме) необов'язково моно-заміщуються гало, (С 41-С/)алкілом, (С4і-С/4) алкокси, гідрокси, зміно або трифторметилом, а згадані моно-замісники приєднані до вуглецю; 60 КУ є Н, фтор або (С.-С.)алкіл; або

Кв та К7 можуть братись разом, для утворення оксо;

Ке є карбокси, (С4-Св)алкоксикарбонт, С(О)МКа Ко або С(О) Кі» де

Ка є Н, (С4-Сз)алкіл, гідрокси або (С.-Сз) алкокси; та

Ко є Н, (Сі-Св)алкіл, гідрокси, (Сі--Св)злкокси, метиленперфторований(С.-Св)алкіл, феніл, піридил, тієніл, 65 фурил, піроліл, піролідиніл, оксазоліл, тіазоліл.імідазоліл, піразоліл, піразолініл, піразолідиніл, ізоксазоліл, ізотіазоліл, піраніл, піперидиніл, морфолініл, піридазиніл, піримідиніл, піразиніл, піперазиніл або 1,3,5,-тріазиніл, де згадані попередні

Ко кільця є С-М зв'язаними; або

Ко є моно-, ди-або три-заміщеним (Сі-Св)алкілом, де згадані замісники є незалежно Н, гідрокси, зміно,

Моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкіламіно; або

Ко є моно-або ди-заміщеним (С--Ср)алктом, де згадані замісники є незалежно феніл, піридил, піроліл, піролідиніл, оксазоліл, тіазоліл, імідазоліл, піразоліл, піразолініл, піразолідиніл, ізоксазоліл, ізотіазоліл, піраніл, піридиніл, піперидиніл, морфолініл, піридазиніл, піримідиніл, піразиніл, піперазиніл або 1,3,5,-тріазиніл, де неароматичні, що містять азот Ко кільця є необов'язково моно-заміщеними на азоті 70. «С1-Су4) алкілом, бензилом, бензоїлом, або (Сі-Св) алкоксикарбонілом і, де Ко кільця є необов'язково моно- заміщеними на вуглецю гало, (Сі-С/)алкілом, (Сі-С;) алкокси, гідрокси, аміном, або моно-М- та ди-М,

М-(С4-Св)алкіламіном, за умови, що вони не мають четвертинного азоту та азот-кисень, азот-азот або азот-гало зв'язкив;

Кі» є піперазин-1-іл, 4-(С4-Су/)алкілпіперазин-1-іл, 4-формілпіперазин-1-іл, морфоліно, тіоморфоліно, 1-оксотіоморфоліно, 1,1-діоксо-тіоморфоліно, тіазолідин-З-іл, 1-оксо-тіазолідин-3-іл, 1,1,-діоксо-тіазолідин-3-іл, 2-(С41-Св)алкоксикарбонілпіролідин-1-іл, оксазолідин-3-іл або 2(К)-гідроксиметилпіролідин-1-іл; або

Кі» є З-та/"або 4-моно- або ди-заміщений оксазетидин-2-іл, 2-, 4-, та/або 5-моно- або ди-заміщений оксазолідин-З-іл, 2-, 4-, та/або 5-моно- або ди-заміщений тіазолідин-З-іл, 2-, 4-, та/або 5-моно- або ди-заміщений1-оксотіазолідин-З-іл, 2-, 4-, та/або 5-моно- або ди-заміщений 1,1-діоксотіазолідин-З-іл, 3- та/або 4-моно- або ди-заміщений піролідин-1-іл, 3-, 4-, та/або 5-,моно-, ди-або три-заміщений піперидин-1-іл, 3-, 4-, та/або 5-моно-, ди-або три-заміщений піперазин-1-іл, З-заміщений азетидин-1-іл, 4--а/"або 5-моно- або ди-заміщений 1,2-оксазинан-2-іл, З-та/л"або 4-моно- або ди-заміщений піразолідин-1-іл, 4--а/"або 5-моно- або ди-заміщений ізоксазолідин-2-іл, 4-тал"або 5-моно- або ди-заміщений ізотіазолідин-2-іл, с ов де згадані Кі» замісники є незалежно Н, гало, (С4-Св) -алкіл, гідрокси, зміно, моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкіламіно, форміл, оксо, гідроксиіїміно, (Сі-Св) алкокси, карбокси, карбомоїл, моно -М- або ди-М, М-(С4-С/) (8) алкілкарбамоїл, (С4-С/) алкоксиіміно, (С4-С4) алкоксиметокси, (С4-Св) алкоксикарбоніл, карбокси(С4-Св)алкіл або гідрокси(С.-Срв)алкіл;

При умові, якщо К, є Н, метил, етил або н-пропіл то Кв є ОН; «- зо При умові, якщо Кб та К; є Н, то тоді К; не є Н, метил, етил або н-пропіл, гідрокси(С--Сз)алкіл або (С1-Сз)алкокси(С1-Сз)алкіл а Кв є С(ІО)МК» Ко, С(О) Ку» або (С41-С) алкоксикарбоніл. --

Перша група сполук Формули 1, якій надається перевага, складається з таких сполук, де К 4 є 5-Н, 5-гало, со 5-метил або 5-ціано; Кіо та К.44 є кожний незалежно Н або гало;

А є-С(Н)-; т

ЕР» та Кз є Н; ю

Ку є феніл(С.--Со)алкіл, де згадані фенільні групи є моно-, ди-або три-заміщеними Н або гало або моно-або ди-заміщеним незалежно Н, гало, (С4-Су) алкілом, (С41-С/) алкокси, трифторметилом, гідрокси, зміно або ціано; або

Ка є тієн-2- або-3-іл(С--Со)алкіл, пірид-2-,-3- або -4-іл(Сі-Со)алкіл, тіазол-2-,-4- або -5-іл(С1-Со)алкіл, « імідазол -1-,-2-,-4- або -5-іл(С--Со)алкіл, фур-2- або -З-іл(Сі--Со)алкіл, пірол-2- або -3-іл(С.--Со)алкіл, -З с оксазол-2-,-4-або-5-іл-(С 1-Со)алкіл, піразол-3-,-4-або-5-іл(С--Со)алкіл, ізоксазол-3-,4- або -5-іл(С--Со)алкіл, де згадані попередні Ку гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно гало, (С 1-С/) алкілом, ;» (С4-С)/) алкокси, трифторметилом, аміно або гідрокси, а згадані моно-або ди- замісники зв'язані з вуглецем; К5 є гідрокси;

Кв є С(О)МЕ» Ко або С(О) К.»; та (9! Кк; є Н.

В межах вищезгаданої першої групи сполук Формули 1, якій надається перевага, знаходиться перша група

Ш- сполук, якій надається особлива перевага, де зтом вуглецю з має (5) конфігурацію; зтом вуглецю б має (К)

Го! конфігурацію;

Ка. є 0 феніл(С.--Со)алкіл, тієн-2-іл-(С4-Со)алкіл, тієн-З-іл-(С4-Со)алкіл, фур-2-іл-(С.4-Со)алкіл або - фур-3-іл-(С4-Со)алкіл, де згадані кільця є моно- або ди-заміщеними незалежно Н або фтором; -х Ке є С(О)МКв Ко;

Ка є (СгОз)алкіл, гідрокси або (С.4-Сз) алкокси; та

Ко є Н, (Сі-Св)алкіл, гідрокси, гідрокси(С--Св)алкіл, (Сі-Св)алкокси, піридил, морфолініл, піперазинил, піролідиніл, піперидиніл, імідазоліл або тіазоліл або (СІ-С/)алкіл моно-ззміщений піридилом, морфолінілом, піперазинилом, піролідинілом, піперидинілом, імідазолілом або тіазолілом.

Ф) В межах вищезгаданої першої групи сполук, якій надається особлива перевага, знаходяться сполуки, яким ка надається ще більша перевага.

І15)-(КО-гідрокси-диметилкарбамоїл-метил)-2-феніл-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, во 415)-КК)-гідрокси-диметилкарбамоїл-метил)-2-феніл-етил)-амід 5,6-дихлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти, (15)-ХК)-гідрокси-((метокси-метил-карбамоїл)|-метилі|-2-феніл-етил)-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти, 415)-КК)-гідрокси-((2-гідроксиетил)-метил-карбамоїл|-метил)-2-феніл-етил)-амід 5-хлор-1

Н-індол-2-карбонової кислоти, 65 415)-КК)-гідрокси-(метил-піридин-2-іл-карбамоїл) метил/|-2-феніл-етил)-амід 5-хлор-1

Н-індол-2-карбонової кислоти, або

((15)-(К)-гідрокси-Іметил-(2-піридин-2-іл-етил)-карбамоїл|- метил)-2-феніл-етил)-амід 5-хлор-1

Н-індол-2-карбонової кислоти.

В межах вищезгаданої першої групи сполук, якій надається особлива перевага, знаходяться сполуки, де а.

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н;

КЕ, є бензил;

Ка є метил; та 70 Ко є метил;

Б.

Ку є 5-хлор;

Килен;

Ко є б-хлор;

КЕ, є бензил;

Ка є метил; та

Ко є метокси; с.

Ко є 5-хлор;

Ніота Кі є Н;

КЕ, є бензил;

Ка є метил; та

Ко є метокси;

В є 5-хлор; с 1 - ; з Ко та Кл: є Н; (8)

Ка є бензил;

Ка є метил; та

Ко є 2-(гідрокси)етил; «- е.

Ву є Б-хлор; --

Еота Кі Є Н; ее

КЕ, є бензил;

Ка є метил; та в.

К»о є піридин-2-іл; та ю

Її.

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н;

КЕ, є бензил; «

Ка є метил; та з с Ко е 2-(піридин-2-іл)етил.

Й В межах першої групи сполук Формули 1 знаходиться друга група сполук, яким надається особлива перевага, и?» де атом вуглецю а має (5) конфігурацію; атом вуглецю б має (К) конфігурацію;

Ка. є 0 феніл(С.--Со)алкіл, тієн-2-іл-(С4-Со)алкіл, тієн-З-іл-(С4-Со)алкіл, фур-2-іл-(С.4-Со)алкіл або с фур-3-іл-(С4-Со)алкіл, де згадані кільця є моно- або ди-заміщеними незалежно Н або фтор;

Кв є С(О) Кл»; та

Ш- Кі» є морфоліно, 4-(С4-С/)алкілпіперазин-1-іл, З-заміщений азетидин-1-іл, З- та/або 4-моно- або о ди-заміщений піролідин-1-іл,, 4-талабо 5-моно- або ди-заміщений ізоксазолідин-2-іл, 4-талабо 5-моно- або ди-заміщений 1,2-оксазинан-2-іл, де згадані замісники є кожний незалежно Н, гало, гідрокси, зміно, моно -М- - або ди-М, М-(С4-Св) алкіламіно, оксо, гідроксиіїміно, або алкокси.

Кк В межах вищезгаданої другої групи сполук, яким надається особлива перевага, знаходяться сполуки, яким надається ще більша перевага: гідрохлорид І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-(4-метил-піперазин-1 -іл)-3-оксо-пропіл|-аміду 5-хлор-1

Н-індол-2-карбонової кислоти,

І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-(3-гідрокси-азетидин-1 -іл)-3-оксо-пропіл|-амід 5-хлор-1 (Ф) Н-індол-2-карбонової кислоти, ка ((15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-ізоксазолідин-2-іл-3-оксо-пропіл)-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, ((15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-(1,2|оксазинан-2-іл-3- оксо-пропіл)-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, во І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-((38)-гідрокси-піролідин-1 -іл)-3- оксо-пропіл|-амід 5-хлор-1

Н-індол-2-карбонової кислоти,

І/15)-бензил-3-(35,45)- дигідрокси-піролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3- оксо-пропіл|-амід 5-хлор-1

Н-індол-2-карбонової кислоти,

І/15)-бензил-3-(35,45)- дигідрокси-піролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3- оксо-пропіл|-амід 65 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти, або ((15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-морфолін-4-іл-3- оксо-пропіл)-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти.

В межах вищезгаданої другої групи сполук, якій надається особлива перевага знаходяться сполуки де а.

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н;

КЕ, є бензил;

К.2 є 4-метилпіперазин-1-іл;

Б.

Ку є 5-хлор;

Еота Кі є НН;

ЕК, є бензил; та

Кі» є З-гідроксиазетидин-1-іл; с.

Ку є 5-хлор;

Еота Кі є НН;

КЕ, є бензил;та

Ку» є ізоксалідін-2-іл а.

Ку є 5-хлор;

Ко та Кп є Н;

КЕ, є бензил;та

Кі» є (1,2)-оксазинан-2-іл е.

Ку є 5-хлор; сч

Еота Кі є НН;

КЕ, є бензил;та (8)

Кі» є З(5)-гідроксипіролідин-1-іл;

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н; ч зо КЕ, є бензил;та

Клі2 є (35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл; -- 9. со

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н; в.

КЕ, є бензил;та ю

Кі» є (35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл; та

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н;

КЕ, є бензил;та «

Кі» є морфоліно. з с Друга група сполук Формули 1, якій надається перевага складається з тих сполук, де

Ку є Н, гало, метил або ціано; ;» Ко та К./4 є кожний незалежно Н або гало;

А є -ФК(Н):;

ЕР» та Кз є Н; с Ку є феніл(С.--Со)алкіл, де згадані фенільні групи є моно-, ди-або три-заміщеними Н або гало або моно-або -1 ди-заміщеним незалежно Н, гало, (С4-Су) алкілом, (С4-С/) алкокси, трифторметилом, гідрокси, аміно або ціано; або о Ка є тієн-2- або-3-іл(С--Со)алкіл, пірид-2-,-3- або -4-іл(Сі-Со)алкіл, тіазол-2-,-4- або -5-іл(С1-Со)алкіл, 5о імідазол о -1-,-2-,-4- або -5-іл(Сі--Со)алкіл, фур-2- або -З-іл(Сі--Со)алкіл, пірол-2- або -3-іл(С4-Со)алкіл, - оксазол-2-,-4-або-5-іл-(С 1-Со)алкіл, піразол-3-,-4-або-5-іл(С--Со)алкіл, ізоксазол-3-,4- або -5-іл(С--Со)алкіл, де як згадані попередні Ку гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно гало, (С 1-С/) алкілом, (С4-С)) алкокси, трифторметилом, аміно або гідрокси, а згадані моно-або ди- замісники зв'язані з вуглецем;

КБ є гідрокси; 5Б Ке є карбокси або (С4-С/) алкоксикарбоніл; та

К7 е Н, фтор або (С.4-Св)алкіл.

Ф) В межах другої групи сполук Формули 1, якій надається особлива перевага, знаходяться сполуки, яким ка надається ще більша перевага, де атом вуглецю а має (5) конфігурацію; атом вуглецю б має (К) конфігурацію; во Ка. є 0 феніл(С.--Со)алкіл, тієн-2-іл-(С4-Со)алкіл, тієн-З-іл-(С4-Со)алкіл, фур-2-іл-(С.4-Со)алкіл або фур-3-іл-(С4-Со)алкіл, де згадані кільця є моно- або ди-заміщеними незалежно Н або фтор;

Ко та Кі Є Н;

Ке є карбокси;

Кк; єн. 65 В межах безпосередньо попередньої групи перевага віддається сполуці, де

Ку є 5-хлор;

Ко та К44 є Н; та

КЕ, є бензил.

Третя група сполук Формули 1, якій надається перевага, складається з тих сполук, де

Ку є Н, гало, метил або ціано;

Ко та К./4 є кожний незалежно Н або гало;

А є -ФК(Н):;

ЕР» та Кз є Н;

Ку є феніл(С.-Со)алкіл, де згадані фенільні групи є моно-, ди-або три-заміщеними незалежно Н або гало або 70 моно-або ди-заміщеним незалежно Н, гало, (С4-Су) алкілом, (С1-С/) алкокси, трифторметилом, гідрокси, зміно або ціано; або Ку; є тієн-2- або-3-іл(С--Со)алкіл, пірид-2-,3- або -4-іл(С--Со)алкіл, тіазол-2-,4- або -5-іл(С1-Со)алкіл, імідазол -1-.-2-.-4- або -5-іл(Сі--Со)алкіл, фур-2- або -3-іл(С--Со)алкіл, пірол-2- або -3-іл(С1-Со)алкіл, оксазол-2-,-4-або-5-іл-(С--Со)алкіл, піразол-3-,4-або-5- іл(Сі-Со)алкіл, ізоксазол-3-,4- або -5-іл(С1-Со)алкіл, де згадані попередні К; гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно /5 Тало, (С4-Су) алкілом, (С4-С/) люокси, трифторметилом, зміно або гідрокси, а згадані моно-або ди- замісники зв'язані з вуглецем;

Кв є фтор, (С--Сд)алкіл, (Сі-Св) алкокси, зміно(С--С,) алкокси, моно -М- або ди-М, М-(С1-Су/) алкіламіно(С 41-С4) алкокси, карбокси(С4-Су) алкокси, (С4-Св) алкокси-карбоніл(С4-Су) алкокси, бензилоксикарбоніл(С 4-Су) алкокси;

Ке є карбокси або(С.-Св)алкоксикарбоніл; та

КУ є Н, фтор або (С.-Св)алкіл.

Четверта група сполук Формули 1, якій надається перевага, складається з тих сполук, де К / є Н, гало, метил або ціано; Ко та К./4 є кожний незалежно Н або гало; А є -С(Н)-; К» та Кз є Н;

Ку є феніл(С.-Со)алкіл, де згадані фенільні групи є моно-, ди-або три-заміщеними незалежно Н або гало або сч моно-або ди-заміщеним незалежно Н, гало, (С4-Су) алкілом, (С1-С/) алкокси, трифторметилом, гідрокси, зміно або ціано; або (8)

Ка є тієн-2- або-3-іл(С4--Со)алкіл, пірид-2-,-3- або -4-іл(Сі-Со)алкіл, тіазол-2-,4- або -5-іл(С1-Со)алкіл, імідазол -1-,-2-,4- збо -5-іл(Сі-Со)алкіл, фур-2- або -3-іл(С--Со)алкіл, пірол-2- або -3-іл(С--Со)алкіл, оксазол-2-4-або-5-іл-(С 1-Со)алкіл, пірззол-3-,-4-збо-5-іл(С1-Со)алкіл, ізоксазол-3-,-4- або -5-іл(Сі-Со)алкіл, де де зо Згадані попередні Ку гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно гало, (С 1-С/) алкілом, (С1-С)) алкокси, трифторметилом, зміно збо гідрокси, в згздані моно-або ди- замісники зв'язані з вуглецем; --

Кв є фтор, (С.--Сд)алкіл, (Сі-Св) алкокси, аміно(Сі-С;) алкокси, моно -М- або ди-М, М-(С4-С/) со алкілзміно(С 1-Су) алкокси, карбокси(С4-Са) алкокси, (С4-Св) алкокси-карбоніл(С1-Су) алкокси, бензилоксикарбоніл(С 4-Су) алкокси; ї-

Кв є С(О)МЕ» Ко або С(О) К.2; тз ю

КУ є Н фтор або (С.-Св)алкіл.

Інгібітори глікогенфосфорилази включають сполуки формули ТА " їх а Ве - с ве ц « и"? Р Кз к.е 1 5 МК п Ко

Кі (ее) Формула ТА ши 20 та їх фармацевтично прийнятні солі та проліки, де приривчаста лінія (---) означає необов'язковий звязок; -. й А є -С(Н)-,-С(С.-С.)алкіл)-, -С(гало)- або -М-, коли приривчаста лінія (---) є зв'язком, або А є метилен чи -СН(С.4-Су)алкіл)-, коли приривчаста лінія (---) не е зв'язком;

Ку Ко або КК. є кожний незалежно Н, гало, 4-, 6-, або 7-нітро, ціано, (С4-С/)алкіл, (С4-Су) алкокси, фторметил, дифторметил або трифторметил;

Ро єн; о Ез є Н або (С.-Св)алкіл: іме) К; є Н, метил, етил, н-пропіл, гідрокси(Сі-Сз)алкіл, (С4-С3) алкокси(С1-Сз)алкіл, феніл(С41-Сл)алкіл, фенілгідрокси(С 4-Сл)алкіл, (феніл)(С1-С4)- алкоксиС.4-Сд)алкіл, тієн-2- або -3-іл(С1-С/)алкіл або фур-2- або бо 0 -3-іл(С--С/)алкіл, де Ку кільця є моно-, ди-або три-заміщеними незалежно на вуглецю Н, гало, (С 4-С/)алкілом, (СгС)) алкокси, трифторметилом, гідрокси, аміно, ціано або 4,5-дигідро-1Н-імідазол-2-іл; або Ку є пірид-2-,-3- або-4- іл(С1-Сл)алкіл, тіазол-2-,4- або-5-іл(С--Сі) алкіл, імідазол-2-,4- або-5-іл(С4і-Су/)алкіл, пірол-2- або-3- іл(С41-Су) алкіл, оксазол-2-,-4-або-5-іл(С-С)алкіл, піразол-3-,-4-або-5-іл(С--С/алкіл, ізоксазол-3-,-4-або-5-іл(С --С/)алкіл, ізотіззол-3-,4-або- б5-іл(С1і-С/) алкіл, піридазин-3-або-4- іл(С.--С/алкіл, 65 піримідин-2-,-4-,-5-або-6- іл(С--С/)алкіл, піразин-2- або -3- іл(Сі-С/)алкіл, 1,3,5-тріазин-2- іл(С--С/)алкіл. або індол-2-(С1-Су/)алкіл, де згадані попередні Ку гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно гало, трифторметилом, (С.--С/)алкілом, (С--С;) алкокси, зміно,ідрокси або ціано а згадані замісники приєднані до вуглецю; або Ку; є Кб - карбонілоксиметил, де згаданий Кіб5 є феніл, тіазоліл, імідазоліл, 1Н-індоліл, фурил, піроліл, оксазоліл, піразоліл, ізоксазоліл, ізотіазоліл, піридил, піридазиніл, піримідиніл, піразиніл, або 1,3,5,-тріазиніл і, де згадані К/5 кільця є необов'язково моно-, ди-або три-заміщеними незалежно гало, зміно, гідрокси, (С41-Су/) алкілом, (Сі-Сі) алкокси або трифторметилом, а згадані моно- або ди-замісники зв'язані з вуглецем; Кб є Н;

Ке є карбокси, (С1-Св)алкоксикарбоніл, бензіоксикарбоніл, С(О)МКа Ко або С(О) Кі», де Кв є Н, (С4-Св)алкіл, цикло(С3-Св)алкіл, цикло(С.-Св)алкіл(С1-Св) алкіл, гідрокси або (С4-Сд)алкокси; та 70 Ко є Н, цикло(С3-Св)алкіл, цикло(Сз-Св)алкіл(С1-Св) алкіл, цикло(С/-С7)алкеніл, цикло(С3-С7)алкіл(С4-Св) алкокси, цикло(С3-С7)алкокси, гідрокси, метилен-перфторований(Сі-Св)алкіл, феніл або гетерокільце, де згадане гетерокільце є опіридил, фурил, піроліл, піролідиніл, оксазоліл, тіазоліл, імідазоліл, піразоліл, піразолініл, піразолідиніл, ізоксазоліл, ізотіазоліл, піраніл, піридиніл, піперидиніл, морфолініл, піридазиніл, піримідиніл, піразиніл, піперазинил, 1,3,5,-тріазиніл, бензотіазоліл, бензоксазоліл, бензимідазоліл, тіохроманіл або тетрагідробензотіазоліл, де згадані гетероциклічні кільця є вуглець-азот з'єднаними; або

Ко є (С4-Св)алкіл або (С.-Св)алкокси, де згадані (С4-Св)алкіл або (Сі-Св)алкокси необов'язково заміщаються цикло(С;-С7)алкілен-1-ілом, фенілом, тієнілом, піридилом, фурилом, піролілом, піролідинілом, оксазолілом, тіазолілом, імідазолілом, піразолілом, піразолінілом, піразолідинілом, ізоксазолілом, ізотіазолілом, 2о Піранілом, піридинілом, морфолінілом, тіоморфолінілом, 1-оксоморфолінілом, 1,1-діоксоморфолінілом, піридазинілом, піримідинілом, піразинілом, піперазинилом, 1,3,5,-тріазинілом або індолілом та, де згадані (С4-Св)алкіл або (Сі-Св)алкокси е необов'язково додатково незалежно моно- або ди-заміщеними гало, гідрокси, (С4-Св) алкокси, зміно, моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкіламіно, ціано, карбокси, або(С1-С/) алкоксикарбонілом; та, де Ко кільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно на вуглецю гало, (С 4-С/)алкілом, (С4-Су) сч об ВалКОКСИ, гідрокси, гідрокси(С.4-С.у)алкілом, аміно(С.-Сл)алкілом, моно -М- або ди-М, М-(Сі-Св) алкіламіно(С.--Су)алкілом, (С--С/) алкокси(С.і-Су/)алкілом, зміно, моно -М- або ди-М, М-(С--Св) алкіламіно, і) ціано, карбокси, (С4-Св) алкоксикарбонілом, карбамоїлом, формілом або трифторметилом, а згадані Ко кільця додатково можуть бути необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно (С .1-Свб)алкілом або гало; при умові що вони не мають четвертинного азот на будь-якому з К о гетерокілець; Кі» є морфоліно, тіоморфоліно, - де зо 1-оксотіоморфоліно, 1,1-діоксотіоморфоліно, тіазолідин-З-іл, 1-оксотіазолідин-3-іл, 1,1-діоксотіазолідин-3-іл, піролідин-1-іл, піперидин-1-іл, піперазин-1-іл, піперазин-4-іл, азетидин-1-іл, - 1,2-оксазинан-2-іл, піразолідин-1-іл, ізоксазолідин-2-іл, ізотіазолідин-2-іл, 1,2-оксазетидин-2-іл, со оксазолідин-З-іл, З,4-дигідроізохінолін-2-іл, 1,3-дигідроізоіндол-2-іл, З,4-дигідро-2Н-хінол-1 -іл, 2,3-дигідро-бензо|1,оксазін-4-іл, 2,3- дигідро-бензо|1,41-тіазін-4-іл,3,4-дигідро-2Н-хіноксалін-1 -іл, в. 3,4-дигідро-бензої|с)|(1,2|оксазін-1 -іл, 1,4-дигідро-бензо|(а)|1,2|оксазін-3-іл, ю 3,4-дигідро-бензо|е)(1,2)оксазін-2-іл, ЗН-бензо|а|ізоксазол-2-іл, ЗН-бензої|с|зоксазол-1-іл або азепан-1-іл, де згадані К.іо кільця є необов'язково моно-, ди-або тризаміщеними незалежно гало, (С 41-Св)алкілом, (С4-Св) алкокси, гідрокси, аміо, моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкіламіно, формілом, карбокси, карбамоїлом, моно -М- або ди-М, М-(Сі-Св) алкілкарбамоїлом, (Сі-Св) алкокси(Сі-Сз) алкокси, (С.4-Св) алкоксикарбонілом, « бензилоксикарбонілом, (С4-Св) алкоксикарбоніл(С.-Св) алкілом, (С1-С,) алкоксикарбоніламіно, пт») с карбокси(С.-Св)алкілом, моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкілсарбамоїл(С.і-Св)алкілом, гідрокси(С1-Св)алкілом, (С4-С;) алкокси(Сі-С/)алкілом, аміно(С1-С/)алкілом, моно -М- або ди-М, М-(С1-Св) алкіламі/но(С1-С/)алкілом, з оксо, гідроксиіїміно або (С.і-Св) алкоксиіміно і, де вибирається не більше двох замісників з оксо, гідроксиїміно або (С4-Св) алкоксиіміно, а оксо, гідроксиіміно або (С4-Св) алкоксиіміно розташовані на неароматичному вуглеці;

Та, де згадані К/» кільця є необов'язково додатково моно- або ди-заміщеними незалежно (С 1-Св)алкілом або с гало; при умові, що коли Ке є (С4-Св) алкоксикарбоніл або бензилоксикарбоніл, то Кі є 5-гало, 5-(С4-С/)алкіл. або

Ш- 5-ціано, а КК; є (фенілХгідрокси) (Сі-С/)алкіл, (фенілу(Сі-Сл) алкокси) (С--С/)алкіл, гідроксиметил або о Аг(С.-Со)алкіл, гідроксиметил або Аг(С.--Со)алкіл, де Аг є тієн-2- або -3-іл, фур-2- або -3-іл або феніл, де згаданий Аг є необов'язково моно- або ди-заміщений незалежно гало; при умові, що коли Ку. є бензил.а Кб є - метил, то К.» не є 4-гідрокси-піперидин-1-іл або коли К, є бензил. а Кб є метил, то Кв не є СІО)М(СНЗ)»; шк при умові, що К. і Кур і К.4 є Н, Ку не є імідазол-4-ілметил, 2-фенілетил або 2-гідрокси-2-фенілетил; при умові, що обидва Ка і Ко є п-пентил, К/ є 5-хлор, 5-бромо, 5-ціано, 5(С4-Св)алкіл, 5(С4-Св) алкокси або трифторметил; при умові, що К.іо є 3З,4-дигідроізохінол-2-іл, згаданий 3З,4-дигідроізохінол-2-іл не є заміщений карбокси (СрС)алкілом;

Ф) при умові, що Ка є Н, а Ко є (С4-Св)алкіл, Ко не є заміщений карбокси або (С-4-С4) алкоксикарбонілом на ка вуглецю, яки приєднується до атому азоту МНКо; та при умові, що коли Ко є карбокси, а Кі Ко Кі; та Кб є Н, то Ку; не є бензил, Н, (фенілХ(гідрокси)метил, бор метил, етил або н-пропіл.

Перша група сполук Формули 1А складається з тих сполук, де

Ку є 5-Н, 5-гало, 5-метил, 5-ціано або 5-трифторметил;

Ко та К./4 є кожний незалежно Н або гало;

А є -ФК(Н):; 65 ЕР» та Кз є Н;

КЕ, є Н, метил,феніл(С.-Со)алкіл, де згадані фенільні групи є моно- або ди-заміщеними незалежно Н, гало або моно-або ди-заміщеним незалежно Н, гало, (С4-С/) алкілом, (С.і-С/у) алкокси, трифторметилом, гідрокси, зміно або ціано; або

Ка є тієн-2- або-3-іл(Сі-Со)алкілу пірид-2-,-3- або -4-іл(Сі-Со)алкіл, тіазол-2-,-4- або -5-іл(С1-Со)алкіл, імідазоло -1-,-2-,4- або -5-іл(С--Со)алкіл, фур-2- або -3-іл(Сі--Со)алкіл, пірол-2- або -3-іл(С1-Со)алкіл, оксазол-2-.4-або-5-іл-(С .-Со)алкіл, піразол-3-,-4-або-5-іл(С--Со)алкіл, ізоксазол-3-,-4- або 5-іл(С1-Со)алкіл, ізотіазол-3-,-4-або -5-іл(С4-Со)алкіл, піридазин-3-або-4-іл(С1-Со)алкіл, піримідин-2-,-4-,-5- або-6-іл(С4-Со)алкіл, піразин-2- або-3-іл(С--Со) алкіл, або 1.3.5-тріазин-2-іл(С1-Со)алкіл, де згадані попередні Ку гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно гало, (С 4-С/) алкілом, (С--С/л) алкокси, 70 трифторметилом, зміно або гідрокси, а згадані моно-або ди- замісники зв'язані з вуглецем; Кв е Н; та

Кв є С(О)МЕ» Ко або С(О) К.12

В межах вищезгаданої першої групи сполук Формули ІА, яким надається перевага, знаходиться перша група сполук, якій надається особлива перевага, де К у є Н, феніл(С.--Со)алкіл, тієн-2- або-3-іл(С1-Со)алкіл, фур-2- або -3-іл(С4-Со)алкіл, де Ку гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно Н або фтор. К в 75. 9 СК(О) Кг; та

Кі» є морфоліно, тіоморфоліно, 1-оксотіоморфоліно, 1,1-діоксотіоморфоліно, тіазолідин-З-іл, 1-оксотіазолідин-3-іл, 1,1-діоксотіазолідин-3-іл, піролідин-1-іл, піперидин-1-іл, піперазин-1-іл, піперазин-4-іл, азетидин-1-іл, 1,2-оксазинан-2-іл, піразолідин-1-іл, ізоксазолідин-2-іл, ізотіазолідин-2-іл, 1,2-оксазетидин-2-іл, оксазолідин-3-іл,1,3-дигідроізоїндол-2-іл, або азепан-1-іл, де згадані К.іо кільця є необов'язково моно-, або ди-заміщеними незалежно гало, (С 1-Св)алкілом, (С1-Св) алкокси, гідрокси, аміо, моно -М- або ди-М, М-(С1-Св) алкіламіно, формілом, карбокси, карбомоїлом, моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкілкарбамоїлом, (Сі-Св) алкоксикарбонілом, гідрокси(С.-Св)алкілом, аміно(С4-Су/)алкілом, моно -М- або ди-М,

М-(С4-Су) алкіламіно(С.-Су)алкілом, оксо, гідроксиїміно або (С--Св) алкоксиіміно, при умові, що тільки К.12 гетерокільця тіазолідин-З-іл, піролідин-1-іл, піперидин-1-іл, піперазин-1-іл, піперазин-4-іл, азетидин-1-іл, сч 1,2-оксазинан-2-іл, ізоксазолідин-2-іл, або оксазолідин-3-іл є моно- або ди-заміщеними оксо, гідроксиаміно або (Сі-Св) алкоксиіїміно; та, де К.іо кільця є необов'язково додатково моно-, або ди-заміщеними (8) незалежно(С 1-Св)алкілом.

В межах вищезгаданої групи сполук, яким надається особлива перевага, знаходяться сполуки:

І15)-бензил-2-(-3-гідроксиімінопіролідин-1 -іл)-2-оксо-етил)|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, «- зо (2-(цис-3,4-дигідрокси-піролідин-1 -іл)-2-оксо-етилІ-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, (2-(35,45) дигідрокси-пірол ідин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, --

І15)-бензил-2-(цис-3,4-дигідрокси-піролідин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, со (2-(1,1- діоксо-тіазолідин-3-іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, (2-оксо-2- тіазолідин-3-іл-етил)-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, в.

І15)-(4-фтор-бензил)-2-(4-гідрокси-піперидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, ю

І15)-бензил-2-((3К5)- гідрокси-піперидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти (2-оксо-2-((1К5)-оксо-1 -тіазолідин-З-іл)-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти,

І15)-(2-фтор-бензил)-2-(4-гідрокси-піперидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти,

І15)-бензил-2-((35,45) дигідрокси-піролідин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, «

І15)-бензил-2-(3-гідрокси-азетидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, з с І15)-бензил-2-(3-гідроксиіміно-азетидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, . І15)-бензил-2-(4-гідроксиіміно-піперидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти. а В межах вищезгаданої групи сполук, яким надається особлива перевага знаходиться перша група сполук, яким надається ще більша перевага, де К 4 є моно- або ди-заміщений піролідин-1-іл, де згадані замісники є незалежно карбокси, (С-4-Св) алкоксикарбоніл, (С--Св) оалкокси, гідрокси, гідрокси(С--Сз)алкіл, зміно, с аміно(С1-Сз)алкіл, моно -М- або ди-М, М-(С4-Сз) алкіламіно(С1-Сз)алкіл або ди-М, М-(С.4-Су) алкіламіно; та

Ку» кільця є необов'язково додатково незалежно заміщеними (С.-Ср)алкілом. ш- З попередньої групи сполук, яким надається особлива перевага, ще більша перевага о надається сполукам, де а. - Ку є 5-хлор; ко Ко та К44 є Н; та

Кі» є цис-3,4-дигідрокси-піролідин-1-іл;

Б.

Ку є 5-хлор;

Ко та К44 є Н; та

Ф) Кл2 є (35, 45)-дигідрокси-піролідин-1-іл; ка с. гі є 5-хлор; во Ко та К444 є Н; та

Ку.» є 1,1-діоксо-тіазолідин-З-іл; а.

Ку є 5-хлор;

Ко та К44 є Н; та

Ку» є тіазолідин-3З-іл; та б5 е.

Ку є 5-хлор;

Ко та К44 є Н; та

Кі» є 1-оксо-тіазолідин-З-іл;

В межах вищезгаданої групи сполук, яким надається особлива перевага знаходиться друга група полук, яким надається ще більша перевага, де

Ку; є фенілметил, тієн-2- або-3-ілметил, де згадані К/ кільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними фтором; та

Кі» є тіазолідин-З-іл, 1-оксо-тіазолідин-3-іл, 1,1-діоксо-тіазолідин-З-іл або оксазолідин-3-іл або згадані КК.» замісники необов'язково заміщуються карбокси або (Со 4-Сб5) алкоксикарбонілом, гідрокси(С.-Сз)алкілом, 7/0 аміно(С.-Сз)алкілом, моно -М- або ди-М, М-(С1-Сз) алкіламіно(С--Сз)алкілом, або К./2 є моно- або ди-заміщений азетидин-1-іл або моно- або ди-заміщений піролідин-1-іл або моно- або ди-заміщений піперидин-1-іл, де згадані замісники є незалежно карбокси (С--Св) алкоксикарбоніл, гідрокси(С.4-Сз) алкілом, аміно(С.4-Сз)алкіл, моно -М- або ди-М, М-(С4-Сз) алкіламіно(С1-Сз)алкіл, гідрокси, (С4--Св) алкокси, зміно, моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкіламіно, оксо, гідроксиіміно або (С.4-Св) алкоксиіміно;

Кі» кільця є необов'язково додатково моно- або ди-заміщеними незалежно (С 4-Сз)алкілом. В межах попередньої групи сполук перевага надається сполукам, де а.

Ку є 5-хлор;

Ечо та Ку. є Н; Ку є 4-фторбензил;

Ку» є 4-гідроксипіперидин-1-іл; та конфігурація вуглеця (а) є (5);

Б.

Ку є 5-хлор;

Ечо та К.4 є Н; КЕ. є 4-бензил;

Ку.» є З-гідроксипіперидин-1-іл; та конфігурація вуглеця (а) є (5); сч с. з Ку є 5-хлор; (8)

Ко та Ка є Н;

Ку є 4-бензил;

Кі» є цис-3,4-гідрокси-піролідин-1-іл; та конфігурація вуглеця (а) є (5); «- зо а.

В.5-хлор; --

Ко та Кі Є Н; ее

Ку» є З-гідроксиіміно-піролідин-1-іл; та конфігурація вуглеця (а) є (5); е. ч-

Ку є 5-хлор; ю

Ко та Кі Є Н;

Ку є 2-фторбензил;

Кі» є 4-гідроксипіперидин-1-іл; та конфігурація вуглеця (а) є (5); є «

Ку є 5-хлор; з

Ко та Кі Є Н; с КЕ, є бензил; ;» Кі» є (35, 45)-дигідрокси-піролідин-1-іл;та конфігурація вуглеця (а) є (5); 9.

Ку є 5-хлор; с Ко та Ку.4 є Н; КА є бензил; -1 Ку.» є З-гідрокси-азетидин-1-іл; та конфігурація вуглеця (а) є (5); п.

Го! Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н; - КЕ, є бензил; як Ку.» є З-гідроксиіміно-азетидин-1-іл; та конфігурація вуглеця (а) є (5); і.

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н; 5Б КЕ, є бензил;

Ку» є З-гідроксиіміно-піперидин-1-іл; та конфігурація вуглеця (а) є (5); (Ф, Друга група сполук, яким надається особлива перевага в межах першої групи сполук, яким надається ка перевага, включає сполуки, де

Ку є Н, феніл(С.--Со)алкіл, тієн-2- або-3-іл(С--Со)алкіл, фур-2- або -3-іл(С--Со)алкіл, де Ку. гетерокільця є во необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно Н або фтор. Кв є С(ІО)МК» Ко; та

Ка є (С4-Св)алкіл, гідрокси або (С.-Су) алкокси; та

Ко є Н, цикло(С);-Св)алкіл, цикло(Сз-Св)алкіл(С--Св)алкіл, метилен-перфторований(С.-Св)алкіл, піридил, піролідиніл, оксазоліл, тіазоліл, імідазоліл, піперидиніл, бензотіазоліл або тіохроманіл; або

Ко є (С4-Св)алкіл, де згаданий (С--Св)алкіл необов'язково заміщається цикло(С /-Св)алкенілом, фенілом, 65 тієнілом, піридилом, піролідинілом, оксазолілом, тіазолілом, імідазолілом, піразолілом, піперидинілом, морфолінілом, тіоморфолінілом, 1-оксоморфолінілом або 1,1-діоксотіоморфолінілом, де згаданий (С.--Св)алкіл або (С.-С/)алкокси є необов'язково додітково незалежно моно- або ди-заміщеними гало, гідрокси, (Сі-Св)алкокси, зміно, моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкіламіно.ціано, карбокси або (СгС/) алкоксикарбонілом; та, де згадані Ко кільця є необов'язково моно-, або ди-заміщеними незалежно на вуглецю гало, (С 4-Ср)алкіл, (С4-Св) алкокси, гідрокси, аміо, моно -М- або ди-М, М-(С4-Св) алкіламіно, карбамоїл, (С4-Св) алкоксикарбоніл.

В межах попередньої другої групи сполук, яким надається особлива перевага знаходяться сполуки де а.

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі Є Н, 70 Ку є 4-бензил;

Ка є метил; та

К»о є --диметиламіно) пропіл;

Б. конфігурація вуглеця (а) є (5);

Ку є 5-хлор;

Еота Кі Є Н;

Ку є 4-бензил; Ка є метил; та

К»о є З-піридил; с. конфігурація вуглеця (а) є (5);

Ку є 5-хлор;

Ечо та К.4 є Н; КЕ. є 4-бензил;

Ка є метил; та

Ко е 2-гідроксиетил; сч а. конфігурація вуглеця (а) є (5); і)

Ку є 5-фтор;

Ко та Кі Є Н;

Ку є 4-фторфенілметил; «- зо Ка є метил; та

Ко є 2-морфоліноетил. --

Третя група сполук, яким надається особлива перевага в межіх першої групи сполук, яким надається со перевага, включає сполуки, де

КЕ, є Н, феніл(С.1-Со)алкіл, тієн-2- або-3-іл(С1-Со)алкіл, фур-2- або -3-іл(С1-Со)алкіл, ї- де Ку гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно Н або фтор. ю

Кв є С(О)МК» Ко; та

Ко є (С41-С/.) алкокси, де згаданий (С.і-С/) алкокси необов'язково заміщається цикло(С /-Св)алкенілом, фенілом, тієнілом, піридилом, піролідинілом, оксазолілом, тіазолілом, імідазолілом, піразолілом, « піперидинілом, морфолінілом, тіоморфолінілом, 1-оксоморфолінілом або 1,1-діоксотіоморфолінілом, де згаданий пт) с (С4-Св)алкіл або (С4-С/)алкокси є необов'язково додітково незалежно моно- або ди-заміщеними гало, гідрокси, (С4-Св)алкокси, зміно, моно -М- або ди-М, М-(С1-Св) алкіламіно.ціано, карбокси або (С.4-С/) алкоксикарбонілом; з та, де згадані Ко кільця є необов'язково моно-, або ди-заміщеними незалежно на вуглецю гало, (С 4-Ср)алкіл, (С1-Св) алкокси, гідрокси, аміо, моно -М- або ди-М, М-(а-Св) алкіламіно, карбамоїл, (С4-Св) алкоксикарбоніл.

В межах попередньої третьої групи сполук, яким надається особлива перевага знаходяться сполуки, де с а.

Ку є 5-хлор; - Ко та Кі Є Н; о Ку є 4-бензил;

Ка є метил; та - Ко є 2-гідроксиетокси; - Б. конфігурація вуглеця (а) є (5);

Ку є 5-хлор;

Ко та Кі є Н

Ку є 4-фторфенілметил; (Ф) Ра є метил; та ка Ко є метокси; с. во конфігурація вуглеця (а) є (5);

Ку є 5-хлор;

Ечо та Ку. є Н К, є 4-бензил;

Ка є метил; та Ко є метокси

Другою групою сполук Формули ІА, яким надається перевага, е сполуки, де К 1 є 5-гало, 5-метил, 5-ціано 65 або трифторметил; Ко та Кі4 є кожний незалежно Н або гало; А є -С(Н)-; К» та Кз є Н;

Ку є Н, феніл(С.-Со)алкіл, тієн-2- або-3-іл(С--Со)алкіл, фур-2- або -3-іл(Сі-Со)алкіл, де згадані кільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно Н або фтор. К» є Н; та

Ке є (С4-Св)алкоксикарбоніл.

Третьою групою сполук Формули ІА, яким надається перевага, є сполуки, де К. є 5-гало, 5-метил, 5-ціано або трифторметил; К.о та Кі4 є кожний незалежно Н або гало; А є -С(Н)-; К» та Кз є Н;

Ку є Н, метил або феніл(С.і-Со)алкіл, де згадані фенільні групи є моно- або ди-заміщеними незалежно Н, гало, (С4-С/)алкілом, (Сі-С/)алкокси, трифторметил ом, гідрокси, аміно або ціано і, де згадані фенільні групи є додатково моно- або ди-заміщеними незалежно Н або гало; або

Ка є тієн-2- або-3-іл(С--Со)алкіл, пірид-2-,-3- або -4-іл(Сі-Со)алкіл, тіазол-2-,-4- або -5-іл(С1-Со)алкіл, /о їмідазол -1-.-2-.-4- або -5-іл(Сі--Со)алкіл, фур-2- або -З-іл(Сі--Со)алкіл, пірол-2- або -3-іл(С4-Со)алкіл, оксазол-2-,-4-або-5-іл-(С 1-Со)алкіл, піразол-3-,-4-або-5-іл(С1-Со)алкіл, ізоксазол-3-,-4- або -5-іл(С1-Со)алкіл, ізотіазол-3-,-4-або -5-іл(С1-Со)алкіл, піридазин-3-або-4-іл(С1-Со)алкіл, піримідин-2-,-4-,-5- або-б6-іл(С--Со)алкіл, піразин-2- або-3-іл(С--Со) алкіл, або 1,3,5-тріазин-2-іл(Сі-Со)алкіл, де згадані попередні Ку; гетерокільця є необов'язково моно- або ди-заміщеними незалежно гало, (С 1-С4) алкілом, (С1-С4) алкокси, трифторметилом, зміно або гідрокси, а згадані моно-або ди- замісники зв'язані з вуглецем;

КБ є Н; та

Ке є карбокси.

В межах попередньої групи сполук, яким надається особлива перевага, знаходиться сполука, якій надається ще більша перевага, де Ку є 5-хлор.

Іншим аспектом даного винаходу є спосіб лікування ссавців з ознаками інсулінорезистентності, що передбачає введення ссавцеві, який проявляє інсулінорезистентність, терапевтичне ефективної кількості а. першої сполуки, причому згадана сполука є інгібітором альдозоредуктази; та р. другої сполуки, причому друга сполука є інгібітором глікогенфосфорилази.

Стани інсулінорезистентності, яким надається перевага, взяті окремо або групою, включають діабети, сч дв Піперінсулінемію, порушену толерантність до глюкози, гіперглікемію та/або гіперліпідемію після введення їжі, діабети ІІ типу, змінену конституцію, зменшення маси м'язів, ожиріння (особливо ожиріння внутрішніх органів), і) гіпертензія, дисліпідемія (напр.підвищений рівень вільної жирної кислоти, тригліцеридів, ЛННЩ(ліпопротеїнів наднизької щільності), ЛНЩЦ(ліпопротеїнів низької щільності), та знижений рівень ЛВЩ (ліпопротеїнів високої щільності), атеросклероз, ішемія тканин та серцево-судинні захворювання, ожиріння, синдром Х ("метаболічний «- зо биндром"), вагітність, стани інфікованості, уремії, гіперандрогенізм, гіперкортизолемія, або інші стани надлишку адренокортикального гормону, акромегалія, надлишок гормону росту або полікістозне захворювання - яєчника. со

Стани інсулінорезистентності, яким надається особлива перевага, взяті окремо або групою, включають дисліпідемію, ішемію тканин, ожиріння, полікістозне захворювання яєчника, синдром Х та гіпертензію. Зокрема, в. з5 ще більша перевага надається діабетам. ю

Інгібітором альдозоредуктази, якому надається перевага, є 3,4 - дигідро-3-(б-трифторметил)-2-бензотіазоліл|метилі|- 1-фталазиноцтова кислота або її фармацевтичне прийнятні солі.

Перевага надається таким інгібіторам глікогсенфосфорилази як: «

І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-(35)-гідроксипіролідин-1 -іл)у-3-оксопропіл|-амід о-хлор-1 п) с Н-індол-2-карбонової кислоти;

І/15)-бензил-3-(35,45)- дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3- оксопропіл|-амід 5-хлор-1 з Н-індол-2-карбонової кислоти;

І15)-(КО-гідрокси-диметилкарбамоїл-метил)-2-феніл-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти;

І15)-(К)-гідрокси-метокси-метил-карбамоїл)-метил)-2-феніл-етиліІ-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової с кислоти;

І15)-(КО)-гідрокси-(2-гідрокси-етил)-метил-карбамоїл|-метил)-2-феніл-етил|-амід 5-хлор-1 - Н-індол-2-карбонової кислоти;

Го! І15)-бензил-2-(3-гідроксиіміно-піролідин-1 -іл)-2-оксо-етил)|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(цис-3,4-дигідрокси-піролідин-1 -іл)-2-оксо-етилІ-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти; - І15)-бензил-3-((цис)-дигідрокси-піролідин-1 -іл)-(2К)-гідрокси-3- оксопропіл|-амід 5-хлор-1 шк Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(35,45)- дигідрокси-піролідин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти;

І15)-бензил-2-(цис -3,4-дигідрокси-піролідин-1-іл)-2-оксо-етил|-амід, 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(1,1 -діоксо-тіазолідин-3-іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти;

І15)-(4-фтор-бензил)-2-(4-гідрокси-піперидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти;

Ф) І15)-бензил-2-((3К5)- гідрокси-піперидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти; ка (2-оксо-2-((1К5)-оксо-тіазолідин-3-іл)-етиліамід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти; або

І15)-бензил-2-(3-гідрокси-азетидин-1 -іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1 Н-індоп-2-карбонової кислоти; во Ссацем, якому надається особлива перевага, є людина чоловічої або жіночої статі. Інший аспект даного способу, якому надається превага, передбачає майже одночасне введення першої і другої сполук.

Іншим аспектом даного винаходу є синергічна фармацевтична композиція для досягнення ефекту сенсибілізації до інсуліну ссавців, яка містить: а. кількість першої сполуки, причому згадана перша сполука є інгібітором альдозоредуктази; та 65 р. кількість другої сполуки, причому згадана друга сполука є інгібітором глікогенфосфорилази, де кількість першої сполуки окремо та кількість другої сполуки окремо є недостатньою для досягнення ефекту сенсибілізації до інсуліну, якщо вони призначаються окремо і, де комбінований ефект кількостей першої і другої сполук є більшим за суму ефектів підвищення сприйнятливості, які досягаються при вживанні окремих доз першої і другої сполуки, та фармацевтичне прийнятного розбавника або носія.

Іншим аспектом даного винаходу є комплект, що складається з а. терапевтичне ефективної кількості інгібітора альдозоредуктази та фармацевтичне прийнятного носія в першій одиничній дозованій формі; р. терапевтичне ефективної кількості інгібітора глікогенфосфорилази та фармацевтичне прийнятного носія в другій одиничній формі дозування; 70 с. контейнер для розміщення згаданих першої і другої дозованих форм.

Ще один аспект даного винаходу є синергічний спосіб досягнення ефекту сенсибілізації до інсуліну у ссавців, з ознаками інсулінорезистентності, який передбачає введення ссавцям: а. кількості першої сполуки, причому згадана перша сполука є інгібітором альдозоредуктази; та р. кількості другої сполуки, причому згадана друга сполука є інгібітором глікогенфосфорилази, де 7/5 Кількість першої сполуки окремо та кількість другої сполуки окремо недостатні для досягнення ефекту сенсибілізації до інсуліну, якщо вони вводяться окремо і, де комбінований ефект кількостей першої і другої сполуки більший за суму ефектів підвищення сприйнятливості, які досягаються при вживанні окремих доз першої і другої сполуки.

Ще один аспект даного винаходу спрямований на спосіб зменшення пошкоджень тканин викликаних, або які

Могли бути викликані ішемією, що передбачає введення ссавцеві, який потребує такого лікування, терапевтичне ефективної кількості: а. інгібітора альдозоредуктази; та р. інгібітора глікогенфосфорилази.

Іииемізовані тканини, яким надається перевага, взяті окремо або групою, вклічають ішемізовані тканини сч ов серця, мозку, печінки, нирок, легень, кишки скелетних м'язів, селезінки, підшлункової залози, нервів, спинного мозку, сітківки ока, або судинної системи. (8)

Особлива перевага надається таким ішемізованим тканинам як тканини серця.

Бажано, щоб комбінація даного винаходу вживалась профілактично.

Ішемічні пошкодження, що лікуються у відповідності з даним винаходом, можуть статись під час «- зо трансплантації органів.

Бажано, щоб комбінація даного винаходу вживалась перед хірургічним втручанням на серці. --

Термін інсулінорезистентні стани стосується станів (синдром або стан інсулінорезистентності) при яких со сприйнятливість або швидка реакція на інсулін в тканинах органів, або клітинах тіла ссавця є зменшеною в порівнянні з нормальним (сприйнятливим до інсуліну) станом. Така стійкість призводить до ряду аномалій ї- метаболізму глюкози, протеїнів і ліпідів, незбалансованості електролітів і, росту, наприклад, органів, тканин ю та клітин, які можуть проявлятись наступними станами: гіперінсулінемією, зменшеною толерантністю до глюкози, гіперглікемією та/або гіперліпідемією після введення їжі, діабетом ІІ типу, зміненою конституцією, зменшеною масою м'язів, ожирінням(особливо абдомінально-вісцеральне ожиріння), гіпертензією, дисліпідемією(наприклад, збільшеним рівнем вільної жирної кислоти, тригліцеридів, ЛННІЦ(ліпопротеїни наднизької щільності) і ЛНЩ « (ліпопротеїни низької щільності) та зниженим рівнем ЛВЩ (ліпопротеїни високої щільності), атеросклерозом, Ше) с ішемією тканин, серцево-судинними захворюваннями. (Кореїмап апа Аїроп, 1997; ОегБгоп2о апа Реїгтаппіті, 1991;

Кеамеп,1991; Маїтвзігот, еї аїЇ., 1997). Як результат інсулінорезистентності, виникає необхідність більшої ;» кількості інсуліну для наближення або досягнення такої ж біологічної дії інсуліну в органах, тканинах та клітинах як і в нормальному стані, що в свою чергу вимагає пвдвищеної секреції інсуліну підшлунковою залозою (погіршена інсулінемія), і в більш екстремальних випадках, панкреатична недостатність та нестача інсуліну с призводять до діабету | типу. Стани тійкості до інсуліну можуть, наприклад, вкключати ожиріння, синдром Х (інша назва "метаболічний синдром"), вагітність, стани інфікованості, уремії, гіперандрогенізм, ш- гіперкортизолемія, або інші стани надлишку адренокортикального гормону, акромегалія, надлишок гормону о росту або полікістозне захворювання яєчника, або можуть бути пов'язаними з похилим віком або етнічними 5р групами (Кореїмап апа Аїроп, 1997). - Термін ефект сенсибілізації до інсуліну відноситься до стану, коли тканини хворого пацієнта стимулюють до як нормального або навіть кращого біологічного реагування на певну кількість інсуліну.

Термін "зменшення" включає часткове запобігання або запобігання яке, хоча і більше за те, що відбувається при невживанні ніяких ліків або вживанні плацебо, але всеж таки менше за 10095 абсолютно повного в Запобігання.

Термін "пошкодження внаслідок |...) ішемії" так як він вводиться в даній роботі, відноситься до станів, (Ф, безпосередньо пов'язаних із зменшеним постачанням крові до тканин, наприклад спричиненим закупоркою ка кровносних судин, які постачають кров до тканин, що призводить до зменшення притоку кисня до тканин, порушення діяльності тканин, припинення діяльності тканин і некрозу. В іншому випадку, коли поток крові або 6о перфузія є кількісно адекватною, здатність крові переносити кисень або способи перфузії органу можуть зменшитись, наприклад в гіпоксичному середовищі, коли постачання кисню зменшується, порушується, а потім припиняється діяльність тканин і настає некроз. Термін інгібітор альдозоредуктази відноситься до сполук, які стримують біотрансформацію глюкози в сорбітол, яка каталізується ензимом альдозоредуктазою. Термін інгібітор глікогсенфосфорилази відноситься до будь-якої речовини чи реагенту, або будь-яких комбінацій б5 речовини та/або реагентів, які зменшують, гальмують або зовсім припиняють ензимну дію глікогенфосфорилази.

На сьогоднішній день відома така ензимна дія глікогенфосфорилази як розщеплення глікогену шляхом каталізу зворотньої реакції макромолекули глікогену та неорганічного фосфату з утворенням глюкозо-1-фосфату та макромолекули глікогену, яка на на один залишок глікозилу коротша за початкову макромолекулу глікогену (спрямований вперед глікогеноліз). Термін "лікування" або лікувати, так як він вводиться в даній роботі охоплює превентивне (напр.профілактичне) та паліативне лікування.

Під "фармацевтичне прийнятний" мається на увазі те, що носії, розбавники, наповнювачи та/або солі мають бути сумісними з іншими інгредієнтами формули та нешкідливими для пацієнта.

Термін "проліки" означає сполуки, дія яких передує дії ліків і які після прийому вивільняють ліки іп мімо шляхом хімічних або фізіологичних процесів(наприклад, проліки, після попаданя у фізіологічний рН або при /о взаємодії з ензимом перетворюються в необхідну лікувальну форму). Показові сполуки після розщеплення вивільняють відповідну вільну кислоту.

Під алкіленом розуміють насичений вуглеводень(прямий ланцюг або розгалужений), де атом водню видалений з кожного з кінцевих вуглеців. Прикладами таких групі(їх кількість охоплює тільки окремий приклад) є метилен, етилен, пропілен, бутилен,пентилен, гексилен та гептилен.

Під гало розуміють хлор, бром, йод або фтор.

Під алкілом розуміють насичений вуглеводень прямого ланцюга або насичений вуглеводень розгалуженого ланцюга. Прикладами таких груп(їх кількість охоплює тільки окремий приклад) є метил, етил, пропіл, ізопропіл, бутил, сек-бутил, третинний бутил, пентил, ізопентил, неопентил, третинний пентил, 1-метилбутил, 2-метилбутил, 4-метилбутил, гексил, ізогексил, гептил та октил.

Під алкокси розуміється насичений алкіл прямого ланцюга або насичений алкіл розгалуженого ланцюга, зв'заний через окси. Прикладами таких алкокси груп(їх кількість охоплює тільки окремий приклад) є метокси, етокси, пропокси, ізопропокси, бутокси, ізобутокси, третинний бутокси, пентокси, ізопентокси, неопентокси, третинний пентокси, гексокси, ізогексокси, гептокси та октокси.

Так як він вводиться в даній роботі, термін моно-М- або ди-М,М-(С 4-С,) алкіл... відноситься до-(С 4-С;) сч ов алкілової частки взятої незалежно якщо це ди-М,М-(С4-С,) алкіл..(Х відноситься до цілих чисел).

Слід розуміти що, коли карбоциклічна або гетероциклічна частка може бути приєднана до субстрату через і) атоми, що різняться, і точне місце приєднання не вказане, то тоді маються на увазі всі можливі місця- буде це атом вуглецю, або наприклад, тривалентний атом азоту. Наприклад, термін "піридил" означає 2-,3-, або 4-піридил, термін "тієніл" означає 2-,або З-тієніл, і.т.д. «- зо Вираз "фармацевтичне прийнятна сіль" означає нетоксичну аніонну сіль, що містить такі аніони як хлорид, бромід, йодид, сульфат, бісульфат, фосфат, ацетат, малеат, фумарат, оксалат, лактат, тартрат, цитрат, - глюконат, метансульфонат та 4-толуол-сульфонат. со

Вираз також означає нетоксичну катіонову сіль, таку як натрій, калій, кальцій, магній, амоній або протонований бензатин (М.М'-дибензилетилендиамін), холін, етаноламін, діетаноламін, етилендиамін, в. мегламін(М-метил-глюкамін), бенетамін(М-бензилфенетиламін), піперазин або трометамін ю (2-аміно-2-гідроксиметил-1,3-пропандіол).

Вираз "реакційний інертний розчинник та "інертний розчинник" відноситься до розчинника, який не взаємодіє з початковими матеріалами, реагентами, проміжними сполуками та продуктами так, що призводить до зворотньої дії на вихід кінцевого продукту. «

Плюс або мінус в дужках обозначають напрямок площини в якому поляризоване світло відхиляється тим чи в с іншим стереоізомером. . Будь-який хімік зрозуміє, що деякі сполуки даного винаходу можуть мати один або два атоми в певній и?» стереохімічній або геометричній конфігурації даючи початок таким стереоіїзомерам як енантіомери та діастереомери; та конфігураційні ізомери такі як цис- і транс- олефіни та цис- і транс- моделі заміщення на насичених аліциклічних кільцях. Всі подібні ізомери та їх суміші включаються в даний винахід. с ДТТ означає дітіотреітол. ДМСО означає диметил сульфоксид. ЕДТА - етилендіамін тетраоцтова кислота.

Інші особливості та переваги будуть розкриті в наступних розділах ш- Детальний опис винаходу

Го! В основному сполуки даного винаходу можна одержати застосовуючи добре відомі в хімії способами, аю особливо якщо прийняти до уваги пояснення, наведені в даній роботі. Деякі способи виготовлення сполук є подальшим викладом винаходу і ілюструються схемами реакцій. Інші способи можуть описуватись в

Кк експериментальному розділі. Будь-який інгібітор альдозоредукктази може застосовуватись як сполука даного винаходу. Термін інгібітор альдозоредуктази відноситься до сполук, які стримують біотрансформацію глюкози в сорбітол, яка каталізується альдозоредуктазою. Таке стримування легко визначається фахівцями на основі дв стандартних Тестів(у.МаІопе,Оіарефез, 29:861-864, 1980. "Кей СеїЇ БогрйоЇ, апа Іпаїсайг ої Оіабеїйс

Сопіго!"М. Нижче наводяться численні інгібітори альдозоредуктази, хоча кваліфіковані фахівці зможуть додати (Ф) до них ще й інші. Описання патентів США, перелічених нижче, подається для довідки. Загально вживані в хімії ка ОИЗАМ назви та інші визначення, а також посилання на відповідні патенти, що описують сполуки, наводяться в дужках. Дію інгібітора альдозоредуктази в тканинах можна оцінити шляхом визначення кількості інгібітора, бо необхідної для зниження сорбітолу в танинах (тобто, шляхом стримування подальшого вироблення сорбітолу, що є результатом блокування альдозоредуктази), або зниження рівня фруктози в тканинах (шляхом стримування вироблення сорбітолу, що є результатом блокування альдозоредуктази, а відтак і вироблення фруктози). Не заглиблюючись в якусь окрему теорію або механізм, можна сказати, що інгібітор альдозоредуктази запобігає або зменшує ішемічні пошкодження, як це описано нижче. Відповідно, прикладами 65 інгібіторів альдозоредуктази, що застосовуються в сполуках і методах даного винаходу можуть бути: 1. 3-(4-бромо-2-фторбензил)-3,4-дигідро-4-оксо-1-фталазиноцтова кислота (ропаїгевіаї, ОЗ 4,251,528)

2. МІКо-трифторметил)-6-метокси-1 -нафталеніл)|тіоксометил|-М-метилгліцин((оїЇгезіаї, О5 4,600,724); 3. 5-(2,Е)-р-метилціннаміліден|-4-оксо-2-тіоксо-З-ті(азоліденоцтова кислота (ераігевіаї 05 4,464,382, 054,791,126, 05 4,831,045); 4. 3-(4-бромо-2-фторбензил)-7-хлор-3,4-дигідро-2,3-діоксо-1 (2Н)-хіназоліноцтова кислота (гепагевіаї, 05 4,734,419, апа 4, 883,800); 5. 2, 48-6,7-дихлор-4-гідрокси-2-метилхроман-4-оцтова кислота (5 4,883,410); 6. 2к, 48-6,7-дихлор-6-фтор-4-гідрокси-2- метилхроман-4-оцтова кислота (5 4,883,410); 7. 3,4-дигідро-2,8-діїізопропіл-3-оксо-2Н-1,4-бензоксазин-4-оцтова кислота (5 4,771,050); 70 8. 3,4-дигідро-3-оксо-4-((4,5,7-трифтор-2-бензотіазоліл)метил|-2Н-1,4-бензотіазін-2-оцтова кислота (ЗРІ-210, 05 5,252,527); 9. М-ІЗ,5-диметил-4-((нітрометил)сульфоніл|Іфеніл|-2-метил-бензолацетамід (705522,05 5,270,342 апа 5 5,430,060); 10. (8)-6-фторспіроїхроман-4,4Чмідазолідин|-2,5'-діон (сорбініл, ОЗ 4,130,714); 11. гі-2-метил-6-фтор-спіро(хроман-4"4"-імідазолідин)-2,5'-діон (05 4,540,704); 12. 2-фтор-спіро(9Н-фтор-9,4'їмідазолідин)2!,5'-діон (05 4,438,272); 13. 2у7-дифтор-спіро(ЗН-фтор-9,4 ІЇмідазолідин)2,5'-діон (05 4,436,745, 5 4,438,272); 14. 2,7-дифтор-5-метокси-спіро(9Н-фтор-9 "імідазолідин)2",51-діон (5 4,436,745, 05 4,438,272); 15. 7-фтор-спіро(5Н-інденолі1,2-Б|піридин-5,3'-піролідин)2,5-діон (05 4,436,745, О5 4,438,272); 16. а-цис-6!-хлор-2",3'-дигідро-2'-метил-спіро-(імідазолідин-4,4-42-Н-пірано(2,3-в)піридин)-2,5-діон (05 4,980,357); 17. спіро(імідазолідін-4,5'(6Н)-хіноліні|2,5-діон-3'-хлор-7,8'-дигідро-7-метил-(5-цис)(О5 5,066,659); 18. (25,43)-6-фтор-2',5'-діоксоспіро(хроман-454"-імідазолідин)-2-карбоксамід(и55,447,946); та 19... 2-(4-бромо-2-фторфеніл)метил/|-б-фторспіро(ізохінолін-4(1Н),3'-піролідині-1,2',3,57(2Н)-тетрон (АКІ-509, с 29 |)8 5,037,831). о

Інші інгібітори альдозоредуктази включають сполуки, що мають формулу сньСОв! с М-СН»- у () «- 3о Ї 2 - с х х м 35 о Іс)

Або фармацевтичне прийнятні солі, де 7єО або 5

В! є гідрокси або група, яка може бути зміщеною іп мімо для утворення сполуки Формули І, « 40 деВ'єОнН;а ш-в с Х та У є однаковими або різними і вибираються з водню, трифторметилу, фтору та хлору. ц Підгрупа, якій надається перевага і, яка знаходиться в межах вищезгаданої групи інгібіторів и"? альдозоредуктази включає сполуки під номерами 1,2,3,4,5,6,9,10 та 17, та наступні сполуки Формули І: 20. З3,4-дигідро-3-(5-фторбензотіазол-2-ілметил)-4-оксофталазин-1-іл-оцтова кислота (Б -гідрокси; Х-Е; 45 УеЕН); 1 21. 3-(5,7- дифторбензотіазол-2-ілметил)-3,4-дигідро-4-оксофталазин-1-ілоцтова кислота |В! -«гідрокси; Х- -1 че КІ; 22. 3-(Б-хлорбензотіазол-2-ілметил)-3,4-дигідро-4-оксофталазин-1-ілоцтова кислота (В! -гідрокси; Х-СІ У- НІ; со 23. 3-(5,7- дихлорбензотіазол-2-ілметил)-3,4-дигідро-4-оксофталазин-1-ілоцтова кислота |В -гідрокси; Х- - 20 м сі; ще 24. 3,4-дигідро-4-оксо-3-(5-трифторметилбензоксазоліл-2-ілметил)фталазин-1-ілоцтова кислота ІВ" хгідрокси; Х-СРЕз; у: НІ; 25. 3,4-дигідро-3-(5-фторбензоксазол-2-ілметил)-4-оксофталазин-1-іл-оцтова кислота |Б' -гідрокси; Х-Е;

УНІ, 26. 3-(5,7- дифторбензоксазол-2-ілметил)-3,4- дигідро-4- оксофталазин-1-ілоцтова кислота |В! -гідрокси; Х-

Ф) У- КІ; ка 27. 3-(Б-хлорбензоксазол-2-ілметил)-3,4-дигідро-4- оксофталазин-1-ілоцтова кислота |К' -гідрокси; Х-СІ У-

НЕ во 28. 3-(5,7- дихлорбензоксазол-2-ілметил)-3,4-дигідро-4- оксофталазин-1-ілоцтова кислота |В! -гідрокси; Х-

У СІ; 29. 2ороїгевіаї; 1-фталазиноцтова кислота, 3,4-дигідро-4-оксо-3-(5-(фторметил)-2-бензотіазоліл|метилі-Ї В! гідрокси; Х-трифторметил; У-НІ. В сполуках 20-30, та 29 7 є 5. В сполуках 24-287 є 0.

З вищезгаданої групи, більша перевага надається сполукам 20-29, а ще більша перевага сполуці 29. 65 Сполуки інгібітора альдозоредуктази даного винаходу можна легко придбати в готовому вигляді або одержати застосовуючи звичайні способи органічного синтезу, особливо беручи до уваги необхідні патентні описання специфікацій.

Будь-який інгібітор глікогсенфосфорилази може застосовуватись, як друга сполука даного винаходу. Термін інгібітор глікогсенфосфорилази відноситься до будь-якої речовини чи реагенту або будь-яких комбінацій речовини та/або реагентів як зменшують, гальмують або зовсім припиняють ензимну дію глікогенфосфорилази. На сьогоднішній день відома така ензиматична дія глікогенфосфорилази як розщеплення глікогену шляхом каталізу зворотньої реакції макромолекули глікогену та неорганічного фосфату з утворенням глюкоз-1-фосфату та макромолекули глікогену, яка на на один залишокглікозилу коротша за початкову макромолекулу глікогену (спрямований вперед глікогеноліз). Така дія легко визначається фахівцями на основі стандартних 7/о тестів(напр.як описується нижче). Багато таких сполук включено до наступних публікацій РСТ патентних заявок

РСТ: заявка РСТ з номером публікації М/О 96/39384 та МО 96/39385. Однак фахівцям відомі і інші інгібітори глікогенфосфорилази.

Загалом сполуки формули І! та ІА можуть бути одержані способами, відомими в хімічній галузі, особливо з огляду на опис, що міститься тут. Додатковими аспектами даного винаходу є певні способи одержання сполук 7/5 формули І та ІА, що ілюструються наступними реакційними схемами. с щі 6) «- «- (ее) у

І в) - . и? 1 -і (ее) - 70 - іме) 60 б5

СХЕМА 1 в. Ав

А о У--я

М

М В що Аз

З МК; !

Кк - ' Етап А

Й Вю Ко (сесвю

Етап А Меночн Ва сеон с 12

К о пгт в

Лв но їз ? - в 2 щ Мо - (ее)

Кк.

К. - ї М о 10 11 водний «

Ж он З с й їх Не Кк. СООБЇ

М їх і К5 А х Я со Кз Ит-ВтуКх В у цу 5 ШІ хо МК -

Кк.

Кк КЕ (Ф) 10 11 ко 5) 65

СХЕМА 2

Го) У о Х--я

М М

70 М тя ї р,

Ащ-е Р А з відновлювальний агент т Ве ху ХІМ

Ко Ка Ко Ви

СОЇ со! щ-е

Ак | А- А- сч

Мо. Відновлювальні о в Ко агенти що М-во он щ Мн, ппопююинстодрнь пи

Кк. ві ц

МІ ХМІ -

Ехо Ки чо В. 1 Ко Ву ' ХМ! - (ее)

СХЕМА З о ою ки Кв т ц о е « щ й ї й ИН з - А-ковуОО Я п ХВ г» З Мо відновлювальний | МВ Кз 35 Ех агент 1 ху ей т Ко КК. Кк У ХІМ со 1 цу . СОЇ :

З в 500 Ат вини М, А и Тв Он М

Ф) В. ння 2 з -ї» їй МІ й Кк,

Ко Ви ХМ 60 Ко Ви Во Ви ХМ б5

СХЕМА 4 їх ва ве а

Р а Р З ьсм а ! й сно пи нм Ь2СОО длкіл ппниилннтннох са іннпиенитнння ний І и ЧИ

Кз Тз он з ОН 7 хх ХХ ХХІ к В. а . ек 7 влосн до А ь соон Вон -жж | АейемН

Кз ОН Кз он. - к-

ХХІ ХХ і ва сч ша не Я.В СОМА вв; С(О)» о

І

ХХУ ХХМІ - - 7 сХЕМА5 ій у їхи ХА ї ою

ОД ра

РТ

М СОоОН -А-- т складний ефір їх і Ра с З ХХХ ХХХІ ;» к 7 Р ра в о сно т (ее) Кз хх - 50 - З Ва Ве ра 7 ри ше ра о М сноон -- М сНоОН ю | Ц во з ххх З ххх 65

СХЕМА 6

Й в. ва

Р, А Основа, Ка-Х РТ Ж

МН сооН Ї сон 70

Хі. Кз хи

Кк. в

А 1. РАСНО, відновлення А.

НМ Ф

Нам СОН УК СКВНУВтвУ-- Мам БНУВсНО | сон ц хи З. Каталітичне Кз хх (о) гідрування Раю

Кк - й Кв (2,0) х- Кв ї-

НМ ою

НоМ ОН хХиМ з Он ху « - с Кк. з» Кк и Кк Ке

НМ пн сл «те Ре | Ве їх ША ЯК? Р Кк; І (ее) а ю

Ф, ко бо 65

СХЕМА 7 те па а

Р он Р ш- Ме Р Ж со і и й АХ Ще; 2 (в) о то Кз й Кз Кз

Ід.

Кк | Кк в. 3 ШВ ва ША

СХЕМА 8 с ве ва о ек Ке Ре, М Кв ч: » во | - їх В ОН Аз Оалкіл. ІХІЇ со ї-

Й о | )

РТ Ко м « ій з о! (СН) складний ефір а с " ІХН! з сл 45 й Ва -І бо т ле - з Ше їй цу 5 | Оо(сСНноСМ | О(СНаІІяСНо МН» -3 з т; Кз Кк Іху їхм

Ва (Ф.

М бо | О(СНоМНР ті

РК т" (ХМ б5

СХЕМА 9 хи в.

Рт Ке ЕБМЗЕ»з вт Не -к М о | т

Кз он Кз Е іх МІ

Р Ре

РІ Кв Цьк о ЕОМБЕз | Е

І ХМІЇ їХІХ о «- зо СХЕМА 10 «-

Ва в в со ве сно КУМ вкорчи шо ї- нини | Окиснення | о --5 | Бе, юю

Кз Кз Кз он й р хе | ші с в. хи . складний з» Н СО(МАВК 2) СН ад " - - ефір

М в М 4 оон оон

Ф й їхіМ й Бе ш- Згідно зі схемою | сполуки формули 1, в яких К/, Ко, К41, А, К2,, Кз, Ку, Кв, Кв та К7 визначені вище, можуть (ее) бути одержані будь-яким з двох загальних способів. В першому способі цільова сполука формули І можуть бути цу одержані сполученням придатної індол-2-карбонової кислоти або індолін-2-карбонової кислоти формули | з придатним аміном формули ІП (тобто, шляхом ацилювання аміну). В другому способі цільова сполука формули - М може бути одержана сполученням придатної сполуки формули ІМ (тобто сполуки формули І, в якій К 6 є карбокси) з придатним спиртом або аміном формули КаКеМН або К.2Н або спиртом, в якому Кв, Ку та Кі2 визначені вище (тобто, адилюванням аміну або спирту).

В основному сполука Формули ІІ з'єднується із сполукою Формули!Щабо сполука Формули ІМ з'єднується з відповідним аміном(напр. Кі» Н або Ка Ко МН)) або із спиртом в присутності придатного з'єднуючого агенту. о Придатний з'єднуючий агент є той, що трансформує карбонову кислоту в реактивну суміш, що утворює амідний ко або ефірний зв'язок в ході реакції з аміном або спиртом відповідно.

З'єднуючим агентом може бути любий реагент, який здійснює таку конденсацію в одноетапній реакції при бо змішуванні з карбоксильною кислотою та аміном або спиртом. Якщо необхідно конденсувати кислоту з спиртом, то бажаним було б застосувати значний надлишок спирту як реакційний розчинник, з додаванням або без від 1.0 до 1.5 еквіваленту диметиламінопіридину. Прикладом зв'язуючих реагентів можуть бути 1-"3-диметиламінопропіл)-З-етилкарбодіїмід гідрохлорид гідроксибензотриазол (ОЕС/НВТ) карбонілдіїмідазол, дициклогексилкарбодімід/ гідроксибензотриазол (НВТ), 2-етокси-1-етоксикарбоніл-1,2-дигідрохінолін (ЕЕБО), 65 карбонілдіїмідазол/НВТ, та діетилфосфорилціанід. З'єднання відбувається в інертному розчиннику, бажано апротонному розчиннику при температурі від-20 до 507С протягом від 1 до 48 годин. Пррикладами розчинників є ацетонітрил, дихлорметан, диметилформамід та хлорформ. З'єднуючим агентом може бути також агент, який перетворює карбонову кислоту в активовану прроміжну сполуку, яка виділяється та/або утворюється на першому етапі, і вводиться в реакцію з аміном або спиртом на другому. Прикладом таких агентів та активованих проміжних сполук можуть бути хлористий тіоніл або хлористий оксаліл для утворення хлорангідриду, фторангідриду ціанурової кислоти для утворення фторангідриду або алкілхлорформату, такого як ізобутил чи ізопропенілхлорформат(з третинною аміном) для утворення змішаного ангідриду карбонової кислоти. Якщо зв'язуючим агентом є хлористий оксаліл, то бажано було б застосувати невелику кількість диметилформаміду як співрозчинника разом з іншим розчинником (таким як дихлорметан) для каталізу утворення хлорангідриду. 7/о Фахівці знайомі з процесом застосування зв'язуючих агентів та критеріями підбору відповідних розчинників і температур, однак про це можна дізнатись із літератури. Ці та інші умови, що застосовуються при з'єднанні карбонових кислот описані в Ноиреп-УУеуЇ, Мо! ХМ, рай І, Е. МУцпзй, Ед., 5. ТнеітемМепад, 1974, БЇйщаатй, апа М ВодапвкКу, Ргіпсіріев ої Реріїде Зупіпевзів, Зргіпдег-Мегіад Вегіп 1984, апа Тпе Реріідев5. Апаїувів апа

Віоіоду (ей Е. ОСговв апа у.Меїіеппогег), моЇв 1-5 (Асадетіс Ргезз МУ 1979-1983).

Сполуки формули ІМ, де К/ Ко Кп А Ко Кз Ку; Кв та К; є такими як вони були визначені вище, можна одержати з відповідного ефіру Формули М (тобто сполуки формули І, де Ке є (Сі-Св) алкоксикарбоніл або бензилоксикарбоніл) шляхом гідролізу водним лугом при температурі від близько 207С до 100" і в більшості випадків при біля 207 від ЗОхв до 24 годин.

Альтернативно, сполуки Формули ІМ одержуються шляхом активізації індолкарбонової кислоти Формули ЇЇ 2о Зв'язуючим агентом (як це описано вище), після чого утворюється активована проміжна сполука (така як хлорангідрид, фторангідрид або змішаний ангідрид), яка потім вводиться в реакцію із сполукою Формули І, де Кз К; Ко та К7 є такими як вони були визначені вище, а К 5 є карбокси у відповідному розчиннику в присутності відповідної основи. Відповідними розчинниками можуть бути вода чи метанол або їх суміш, разом з співрозчинником, таким як дихлорметан, тетрагідрофуран або діоксан. Відповіднми основами можуть бути сч ов гідроксиди натрію, калію або літію, бікарбонат натрію або калію, карбонат натрію або калію, карбонат калію разом з бромідом тетрабутил амонію (1 еквівалент) в достатній кількості, щоб поглинути кислоту, вивільнену в і) реакції (в основному така кількість є достатньою, щоб підтримувати рН реакції на рівні більшому, ніж 8).

Основу можна додавати поступово збільшуючи її кількість, разом з активованою проміжною сполукою для досягнення відповідного контролю над рН реакції. Реакція протікає при температурі від-20 до 50". «- зо Розробляються способи ізоляції для видалення домішків, і в більшості випадків передбачають видалення співрозчинників, що змішуються з водою, шляхом випарювання, видалення домішків при високому рН за -- допомогою органічного розчинника, окиснення до низького рН(1-2) і фільтрації або екстрагування необхідного со продукту відповідним розчинником, таким як етилацетат або дихлорметан.

Сполуку Формули М можна одержати шляхом з'єднання відповідної сполуки Формули І, де К в є ї- алкоксикарбоніл з відповідною сполукою Формули ІІ застосовуючи описану вище процедуру. ю

Альтернативно, сполуки Формули І, що містять атоми сірки в стані (у вигляді) окиснення сульфоксиду або сульфону, можна одержати з відповідних сполук Формули І, що мають атом сірки в неокисненій формі, шляхом обробки відповідним окиснюючим агентом, таким як т-хлорпероксибензойна кислота в дихлорметані при температурі від О до 60"С в неокисненій формі від 1 до 48 годин, застосовуючи від 1 до 1,3 еквіваленту для « переведення в стан окиснення сульфоксиду, та більше 2 еквівалентів для переведення в стан окиснення в с сульфону.

Альтернативно, сполуки Формули І які є моно- або ди-алкілованими на К;5 аміноалкокси можна одержати з з відповідної сполуки Формули І, де К5 є аміноалкокси шляхом моноалкілування або діалкілування на К 5 аміні для одержання необхідної сполуки Формули І. Таке моно- або ди-алкілування може бути проведена шляхом обробки сполуки К5 аміноалкокси одним еквівалентом відповідної карбонільної сполуки (для моноалкілування) с або більше ніж двома еквівалентами відповідної карбонільної сполуки(для діалкілування) та придатним заміщуючим агентом в придатному розчиннику. Придатними умовами заміщення можуть бути ціаноборгідрид

Ш- натрію або боргідрид натрію в метанолі, чи етанолі або водневий/гідрогенезаційний каталізатор (такий як о паладій або вуглець) в полярному розчиннику, такому як вода, метанол або етанол при температурі від О до 60" від 1 до 48 годин. - Альтернативно, сполуки Формули І, де Ко є алкокси (КСОО-) одержуються шляхом О-алкілування відповідної як сполуки Формули І вдповідним хлорангідридом або іншою активізованою похідною кислоти в присутності, якщо необхідно придатної основи (наприклад третинний амін, така як триалкіламін або піридин), бажано в апротонному розчиннику, такому як тетрагідрофуран при температурі від О до 50"С хлорангідридом абі від 0.5 до 48 годин.

Альтернативно, сполуки Формули І, де К5 та К7 беруться разом як оксо, можна одержати шляхом окиснення (Ф) відповідної сполуки Формули І, наприклад, де К»; є гідрокси, а К7 є Н вдповідним окиснюючим агентом. Показові ка окиснювальні агенти включають ЮОезз-Магіп реагент в дихлорметані, карбодіїмід та диметилсульфоксид та кислотний каталізатор(Рій2пег-Мойаі умови або їх модифікації, в яких застосовується водорозчинний во карбодіїмід) або реакції типу Зу"ет (наприклад оксаліл хлорид/ДМСО/триетиламін). Для сполук Формули І, що мають інші чутливі до окиснення функціональні групи може бути корисним відповідний захист або позбавлення захисту таких функціональних груп. Наприклад в Реакційній Схемі І деякі сполуки Формули І! містять первиний амін, вторинний амін або карбонові кислоти в тій частині молекули, яка визначена як К 5 або Кое,що може вплинути на хід реакції з'єднання по Реакційній схемі І, якщо проміжна сполука Формули І, або К 4» Н або Ка; Ко 65 МН залишиться незахищеним. Відповідно, первинний або вторинний амін може захищатись там, де вони присутні на частках К5 або Ко проміжної сполуки Формули І або аміну (Ка Ко МН або Кі» Н) відповідною захисною групою під час реакції з'єднання по Реакційній схемі І. Продуктом такої реакції з'єднання є сполука

Формули І, що містить захисну групу. На подальшому етапі ця захисна група знімається для одержання сполуки

Формули І. Відповідні захисні групи для захисту аміну або карбонової кислоти включають захисні групи, які

Звичайно застосовуються для синтезу пептиду (такі як М-трет-бутоксикарбоніл, М-карбобензилокси, та 9-фторенілметиленоксисарбоніл для амінів і нижчі ефіри алкілу та бензилу для карбонових кислот) і які не є хімічно реактивними в умовах з'єднання, що описувались вище, та можуть бути знятими не змінюючи іншої функціональної групи сполуки Формули І. Початкові індол-2-карбонові кислоти, що застосовуються в Реакційній схемії, якщо їх не можна придбати в торгівлі або про них не відомо з попереднього досвіду(такий досвід широко 7/0 Висвітлюється в літературі) одержуються, застосовуючи звичайні способи синтезу.

Наприклад, у відповідності із Реакційною схемою ІІ ефір індолу формули МІЇ можна одержати із сполуки

Формули МІ (де О підбирається для того щоб одержати А як це визначено вище) шляхом синтезу індолу Фішера (Рівпег Іпдо! Зупіпевзів Кобіпвоп, В (ММШеу, Мем МЖогк,! 982)) після чого проводиться омилення утвореного ефіру індолу Формули МІЇ для одержання відповідної кислоти формули МІІЇ. Початковий арилгідразон можна /5 одержати шляхом конденсації вже готового гідразину з відповідною похідною карбонілу або шляхом реакції

Уарр-кіпдетапп(Огдапіс Кеасійопв, РАйірв, К.К. 1959,10,143).

Альтернативно індол-2-карбонову кислоту Формули МІНА можна одержати шляхом конденсації орто метил нітро сполуки Формули ІХ з ефіром оксалату що призводить до утворення ефіру індолу Формули Х, після чого відбувається відновнення нітро групи з подальшим гідролізом.

Такий трьохетапний процес, відомий як синтез індолу Райзерта (Кеїззегі) (Кеїззегі Суїтізспе Вегіспіе 1897,30,1030). Умови для виконання цієї послідовності та посилання на неї наводяться в літературі (Кетаск, еї аІ., У. Спет.бос. 1921, 119, 1602; Саппоп еї аїЇ., У. Мей. Спет. 1981, 24, 238; Оцііап, ей а! іп Негегосісіїс сотроцпаз, мої З (МУШеу, Мем Хогк, 1962, К.С.ЕїІдепієвЇїд, еа.) р18). Прикладом проведення такої послідовності є наведені тут Приклади 10А-10С. сч 3-Гало-5-хлор-1Н-індол-2-карбонові кислоти можна одержати шляхом галогенізації 5б-хлор -1Н- індол-2-карбонових кислот. (8)

Альтернативно, (Реакційна схема ІЇ) заміщені індоліни Формули ХІМ можна одержати шляхом відновнення відповідних індолів Формули ХМ відновним агентом, таким як магній в метанолі при температурі від 257"С до 6570 і протягом від 1 до 48 годин (Реакційна схема). «- зо Індолінкарбонові кислоти Формули ХМІ одержуються шляхом омилювання відповідного ефіру Формули ХМІЇ (Реакційна схема ІІ). Сполука Формули ХМІЇ одержується шляхом відновнення відповідного ефіру індолу --

Формули МІ! відновним агентом, таким як магній в метанолі, як це описувалось вище стосовно трансформації со сполуки Формули ХМ в сполуку Формули ХІМ.

В наступних параграфах висвітлюються способи приготування численних амінів, які застосовуються в - зв Згаданих вище Схемах Реакцій. ю

У відповідності із Реакційною схемою ІМ сполуки Формули ХХІЇ (аміни Формули ІІІ в Реакційній схемі І, де Ке є ОН, К; є Н, а Б є ефір) або сполуки Формули ХХМІ (Ке є С(О) МЕ» Ко або С(О) Кі») одержуються починаючи з

М-захищеного (обозначений Рі) альдегіду. Альдегід Формули ХХ або едукт бісульфіту натрію Формули ХХ обробляється калієм або ціанідом натрію у водному розчині з співрозчинником, таким як діоксан або етилацетат « при температурі 0-50" після чого утворюється Ціаногідрин Формули ХХІ. Ціаногідрин Формули ХХІ з с обробляється спиртом (напр.(С 1-Св)алканол, такий як метанол) та каталізатором сильної кислоти, такої як хлористий водень(соляна кислота) при температурі 0-507С після чого при необхідності додається вода. Потім ;» знімається захисна група (Р), якщо вона існує,застосовуючи відповідний спосіб зняття захисту і одержується сполука Формули ХХІЇІ. Наприклад, якщо М-захисною групою Р є трет-бутоксикарбоніл (ЕВос) сполука Формули

ХХІ! утворюється безпосередньо із сполуки Формули ХХІ і нема необхідності додавати воду. Сполука Формули с ХХІ! може бути захищена на азоті відповідною захисною групою, для того щоб одержати сполуку Формули ХХІЇ, після чого проводиться гідроліз ефіру водним лугом при температурі 0-507С із сполуки реакційне інертному

Ш- розчиннику і утворюєтьсявідповідна гідроксикислота Формули ХХІМ. Сполука Формули ХХІМ з'єднується (процес

Го! з'єднання аналогічний описаному в Реакційній схемі І) з відповідним Ка Ко МН або Н Кі» зміно для одержання 5ор сполуки Фомули ХХУ, яка потім позбавляється захисту, що призводить до утворення сполуки Формули ХХМІ - (тобто сполука Формули І, де Ко є ОН, К;7 є Н, а Кб є С(О) Ко» або С(О) МКа Ко). Приклад перетворення як ціаногідриду Формули ХХІ! з видалення (-рос захисної групи наводиться в РСТ публікації УУО/9825574, Приклад

Та. інші приклади в яких ціаногідрид перетворюється в нижчі ефіри алкілу можна знайти в патенті 05 4.814.342 та ЕРО публікації 0438233.

Деякі сполуки Формули І! є стереомеричними завдяки стереохімічній конфігурації атомів вуглецю позначених а і Б. Кваліфіковані фахівці можуть одержати сполуки Формули ХХІ та ХХМІ з потрібною конфігурацією у (Ф) відповідності із Реакційною схемою ІМ. Наприклад, альдегід Формули ХХ можна одержати в будь-якій ка енантіомеричній формі (конфігурація а) застосовуючи способи, наведені в літературі і окреслені нижче (див.Реакційна схема М). Ціаногідрин Формули ХХІ можна одержати із сполуки Формули ХХ шляхом обробки бо Чіанідом натрію або калію, як це описувалось вище, при збереженні конфігурації вуглеця а, результатом чого є суміш стереоізомерів вуглеця б.

Кваліфікований хімік може застосувати на цій стадії кристалізацію для відокремлення ізомерів або очищення одного ізомера.

Для прикладу, одержання сполуки Формули ХХІ, де Р у є Вос, Кз є Н, Ку; є бензил, конфігурація атомів 65 Вуглецю а та Ь є (5) та (К) відповідно, застосовуючи дану схему разом з очищенням кристалізацією, описується в Віоспетізігу 1992,31,8125-8141. Альтернативно, відокремлення ізомера може здійснюватись шляхом хроматографії або рекристалізації після трансформації сполуки Формули ХХІ (суміш ізомерів) в сполуку Формули

ХХПХХП,ХХІХХМ.ХХМІ М.М або | застосовуючи способи та/або описані тут послідовності. Проміжні сполуки

Формули ХХІ із специфічною конфігурацією на атомах вуглецю а і 5 трансформуються в проміжні сполуки

Формули ХХІЇ із збереженням даної конфігурації шляхом обробки спиртом та каталізатором сильної кислоти, після чого, при необхідності додається вода, як це було описано вище.

Альтернативно, необхідний ізомер сполуки Формули ХХІ можна одержати шляхом дериватизації проміжної сполуки Формули ХХІ та хроматографічного відокремлення діастереомеричних похідних (наприклад хлористим триметилсилілом (ТМ) або хлористим трет-бутилдиметилсилілом (ТВОМ5) з одержанням О-ТМ5 або О-ТВОМ5 7/о похідних). Силілова похідна проміжної сполуки Формули ХХІ, що має одну стереоіїзомерну форму атомів вуглецю а та 5 перетворюється із збереженням конфігурації в проміжну сполуку Формули ХХІЇ (якщо сілілова група не видаляється на даному етапі, то вона видаляється потім застосовуючи відповідний спосіб, такий як обробка тетрабутиламмонієм в тетрагідрофурані), застосовуючи описані вище способи перетворення сполуки Формули

ХХІ в сполуку Формули ХХІІ. У відповідності із Реакційною схемою М альдегіди Формули ХХ (початковий /5 матеріал для Реакційні схеми ІМ) одержуються з відповідних амінокислот Формули ХХХ. Амінокислота Формули

ХХХ захищається на азоті захисною групою (Р (такою як Вос) Захищена група ефірується спиртом та трансформується в ефір, бажано етиловий ефір або метиловий сполуки Формули ХХХІ. Це можна здійснити шляхом обробки сполуки Формули ХХХ йодидом етилу або метилу в присутності придатної основи (напр.К» СОз) в полярному розчиннику такому як диметилформамід. Сполука Формули ХХХІ відновлюється, 2о наприклад, гідридом діізобутилалюмінію в гексані або толуолі або їх суміші при температурі 78-5076.

У.Мед.Спет., 1985, 28, 1779-1790, після чого утворюється альдегід Формули ХХ. Альтернативно, (в Реакційній схемі М це не ілюструється), аналогічні М-метоксиметиламіди, що відповідають сполуці Формули ХХХІ, де спиртовий замісник ефіру заміщується М(Оте)Ме, утворюються із сполуки Формули ХХХ,

М,О-диметилгідроксиламіду та відповідного зв'язуючого агенту (наприклад, 1-(З-диметиламінопропіл) сч

З-етилкарбодіїмід дигідрохлорид (ДЕХ)). Одержана сполука відновлюється, наприклад, гідридом літію алюмінію в реакційне нейтральному розчиннику, такому як простий ефір або тетрагідрофуран при температурі 0-257С до і) утворення альдегіду Формули ХХ. Такий двохетапний спосіб є загальним для трансформації М-захищеної а-амінокислоти до альдегідів Формули ХХ (Ренгепі апа Савіго, 5упіпевзіз 1983, 676-678).

Альтернативно, альдегіди Формули ХХ можна одержати окисненням захищених аміноспиртів Формули «- зо ХХХІї., застосовуючи, наприклад піридин-803 при температурі -10-40"С у реакційноіїнертному розчиннику, бажано диметилсульфоксиді. Захищені аміноспирти Формули ХХХІ, якщо їх не можна придбати в торгівлі, -- одержуються шляхом захисту аміноспиртів Формули ХХХІЇ. Аміноспирти Фомули ХХХІ! одержуються шляхом со відновнення амінокислот Формули ХХХ. Таке відновнення здійснюється при обробці сполук Формули ХХХ гідридом алюмінію літію у відповідності із способом описаним Дікманом (ОісКтап) еї аЇ.,, Огдапіс Зупіпезів; в.

МУйеу: Мем Могк,1990; СоПесіМоїЇ. МІ, р53О0, або борогідрид натрію-сірчана кислота, застосовуючи спосіб ю

Аріко апа Мазатипе, Тейгапедгоп Іей. 1992 333, 5517-5518, або борогідрид натрію-йод у відовідності із способом МеКеппоп апа Меуегз, У.Огуд.Спет. 1993,58,3568-3571, які наводять також і Інші способи перетворення амінокислот Формули ХХХ в аміноспирти Формули ХХХІЇ. У відповідності із Реакційною схемою МІ сполуки

Формули ХХХ, що застосовуються в Реакційній схемі М можна одержати наступним способом. Амінокислоти «

Формули ХІІ! одержуються шляхом М-алкілування захищених (Р т) амінокислот Формули Хі. при обробці пл») с відповідною основою та алкілувальним агентом. Специфіка способів такої алкілування описана Беноїітоном

Вепойоп, Сап.).Спет. 1977,55,906-909, та Хансеном У.Огу.Спет. 1985,50 945-950. Наприклад, якщо К»з є ;» метил, то застосовуються гідрид натрію та йодид метилу в в тетрагідрофурані. Позбавлення захисту сполуки

Формули ХІЇ дає необхідну сполуку Формули ХХХ.

Альтернативно, амінокислота Формули ХІІЇ може бути М-алкілованою шляхом трьохетапної послідовності, с яка передбачає відновне бензилування (таку як бензальдегід, Ра/С-каталізована гідрогенізація) для одержання похідної МОНО-М-бензилу та відновлювальну амінацію, застосовуючи відповідну ацильну сполуку (наприклад з - формальдегідом та ціанобромідом, для того щоб ввести К 3 як метил) для одержання М-Бензил, М- К з

Го! -заміщеної кислоти. М-бензил захисна група легко видаляється (наприклад гідрогенізацією з відповідним 5о Каталізатором) і одержуються сполуки Формули ХХХ. Специфічні умови даного трьохетапного процесу - алкілування описані Рейнхольдом Кеїппоїа еї а. ..Мед.Спет., 1968,11,258-260.

Кк Тільки що згаданий спосіб може також застосовуватись для введення Кз частки в проміжну сполуку Формули

Ї Па для утворення проміжної сполуки Формули ХІМ (яка є проміжною сполукою Формули !, де К 7 є ОН).

Тільки що згаданий спосіб може також застосовуватись для введення К з частки в проміжну сполуку Формули в ХХхХа (яка є проміжною сполукою Формули ЇЇ, де Кз є Н).

Застосовані в схемах (наприклад ХІ.ХІ ЇЇ) амінокислоти, якщо їх не можна придбати в торгівлі, одержуються

Ф) численними добре відомими фахівцям способами. Наприклад можна застосувати синтез Стрекера (ЗігесКег ка Бупіпезів) аб його варіації. У відповідності з яким, альдегід (К; СНО), ціанід натрію або калію та хлористого амонію вступають в реакцію і утворюють відповідний амінонітрил. Амінонітрил гідролізується мінеральною бо Кислотою для одержання необхідної К 4 С(МНО)СООН амінокислоти Формули Хі. Альтернативно, можна застосувати спосіб Бухерер-берга (Виспегег-Вего), у відповідності з яким гідантоїн утворюється нагріванням альдегіду (К. СНО) разом з карбонатом амонію та ціанідом калію, після чого проводиться гідроліз (наприклад, гідроксидом барію в киплячому діоксані з кислотою або основою для одержання необхідної КК. АС(МНО)СООоН амінокислоти Формули ХІІ. 65 В літературі згадуються й інші способи синтезу амінокислот, які дадуть фахівцям змогу одержати

КАС(МНоО)СООН проміжні сполуки Формули ХГ, необхідні для синтезу сполук Формули ХГ.

Придатні способи синтезу або розкладення сполук Формули ХІІ можна знайти в роботах Дутейлера (Ошгпаїег) (Теігапедгоп 1994,50,1539-1650) або Вільямса (К.М.МУШіатве, Зупіпезів ої оріїса(у асіме атіпо асідз. Регдатоп: Охіога, ОК., 1989) Специфічним способом синтезу проміжної сполуки Формули ХПП, в будь-якій

З енантіомеричних форм, з вдповідної КК; Х(Х-СІ,Вг, або !) є спосіб Піррунга (Рітипод) та Крішнамурті (Кгізппатигйу)ХУу.Ого.Спет.1993,58, 957-958) або спосіб О"Доннела (О'РоппеїЇ)ХУ.Ат.Спет. Зос. 1989,111, 2353-2355). Необхідні К. Х проміжні сполуки одержуються багатьма відомими хімікам способами. Наприклад, сполуки, де Ку; Х є СНЬо Х можна одержати радикальною галогенізацією сполуки Аг СНз3 або формулюванням арену та перетворенням спирту в бромід. 70 Ще одним способом синтезу проміжних сполук формули ХІІІ в будь-якій енантіомеричній формі є спосіб

Корейя та Лінка (Согеу апа Гіпк.Ат.Спет.5ос. 1992, 114, 1906-1908). Так, проміжна сполука з формулою К/

СОССІЗз енантіоспецифічно відновлюєься в проміжну сполуку К СН(ОН)ССІЗ яка після обробки азидом та основою перетворюється в проміжну сполуку КАСН(М3)СООН, яка відновлюється каталітичною гідрогенізацією до необхідної сполуки Формули ХІІ. Необхідний трихлорметилкетон КАСОССІЗ одержується шляхом реакції альдегіда К.СНО з аніоном трихлорметила, після чого відбувається окиснення (саїйїпа апа Сіогдапо, Зупіпевів 1989, 466-468).

Аміни проміжної сполуки Формули І (що застосовуються в Реакційній Схемі І), де К5 та К; є Н можна одержати у відповідності із Реакційною схемою МІЇ. Амінокислота Формули І (відповідно захищена (Ру ) активується перетворенням в хлорангідрид, фторангідрид або змішаний ангідрид (наприклад, застосовуючи ізобутилхлорформат та триетиламін в інертному розчиннику такому як тетрагідрофуран або діоксан при температурі-0"С- 407С і проміжна сполука обробляється діазометаном і одержується діазокетон формули І.

Діазокетон формули ГІ обробляється спиртом (КОН) (наприклад, (С -Св)алканолом, такий як метанол), та відповідним каталізатором, таким як нагрівання, окис срібла або бензоат срібла для одержання ефіру формули

ШІ. Ефір Формули ІІІ позбавляється захисту і одержується сполука Формули ША (через реорганізацію Вольфа сч дв (ММОН)). Альтернатвно ефір Формули ГІ! гідролізується наприклад лугом, і з'єднується з відповідним К 12. Н або

МН Ка Ко для одержання сполуки Формули ПІВ, як це описувалось вище. У відповідності із Реакційною схемою і)

МІЇ аміни проміжної сполуки Формули І, де К5 є замісник приєднаний до кисню (напр.алкокси) (застосовувався в

Реакційній схемі І) можна одержати наступним способом. Сполука Формули ІХІ алкілується на кисню обробкою відповідним алкілувальним агентом (наприклад, алкілйодид, алкілбромід, алкілхлорид або алкіл сілат) та «- зо придатною основою для утворення алкоксиду (гідрид натрію або калію), у відповідному полярному апротонному розчиннику (наприклад, диметилформамід або тетрагідрофуран) при температурі від ОС до 150С що - призводить до утворення сполуки Формули ІХІЇ. Сполука Формули ІХІЇ позбавляється захисту для утворення со необхідної амінової проміжної сполуки.

Аміни проміжної сполуки Формули І, де Кб є (С4-Св) алкоксикарбонілалкокси (застосовувався в Реакційній ї- схемі І) одержуються наступним способом. Сполука Формули ІХІ алкілується ефіром гало-алканоату для ю утворення сполуки Формули І ХІЇЇ, яка потім позбавляється захисту для утворення необхідного аміну. Відповідну кислоту можна одержати шляхом гідролізу ефіру, застосовуючи водний луг, у придатному розчиннику. Ті аміни

Формули ІІ, де Ко містить ефір, а К5 містить карбокси можна одержати з аміну Формули І ХІІ! (як це описувалось вище в цьому параграфі), де Ко містить функціональну групу карбонової кислоти, захищену як ефір трет-бутилу, « шляхом обробки безводною кислотою для одержання відповідної кислоти на К 5 без гідролізу ефіру на Ке з с позиції. Сполуки Формули ІХМІ (аміни проміжної сполуки Формули ІІІ, де К5 захищений аміноалкокси) можна одержати із сполуки Формули ЇХІ. Сполука Формули І ХІ алкілується гало-алкан-нітрилом для утворення сполуки ;» Формули ІЇХІМ. Сполука Формули ХІМ відновлюється до початкового аміну шляхом обробки воднем та придатним каталізатором (наприклад, родій-на-вуглеці в присутності аміаку і бажано в полярному, апротонному розчиннику такому як вода, метанол або етанол для одержання початкового аміну Формули ГХМ. Сполука с Формули ХМ захищається на азоті захисною групою (Р 74), яка знаходиться ортогонально до другої захисної групи, після чого проводиться позбавлення захисту Р і. захисної групи для одержання необхідної сполуки

Ш- Формули ПШШ. Захищена сполуки Формули І з'єднується з відповідною сполукою Формули ІІ і, одержана в о результаті сполука Формули І позбавляється захисту.

Сполуки Формули ІХІЇЇ та Г ХІМ, де п є два одержується обробкою сполуки Формули І ХІ надлишком ефіру - акрилату або акрилонітрілу, в присутності придатної основи, такої як гідроксид натрію або калію, в придатному

Кк розчиннику, бажано полярному апротонному розчиннику.

У відповідності з Реакційною схемою ІХ сполуки Формули І ХМІЇ та Формули ГХІХ (сполуки Формули ІІ, де Кв є Е або Кб та К;7 обидва є Е) можна одержати із сполуки Формули ІЇХІ. Сполука Формули ІХІ обробляється в Відповідним фторуючим агентом, таким як трифторид діетиламіносірки в реакційне інертному розчиннику, такому як апротонний розчинник, бажано дихлорметан, для одержання сполуки Формули І ХМІІ. Сполука Формули І ХМІЇ (Ф, позбавляється захисту. ка Сполука Формули ЇХІ окисяється до сполуки Формули І ХМ застосовуючи умови, описані вище для одержання сполук Формули І де К»5 та К7 разом утворюють оксо. Сполука Формули ІХМІІЇ фторується при бо Відповідних умовах (наприклад трифторид діетиламіносірки в дихлорметані)

У відповідності із Реакційною схемою Х сполука Формули І ХХІЇЇ або сполука Формули ІХІМ, де К; є алкіл (тобто, сполука Формули ІІ, де К7 є алкіл) одержуються із сполуки Формули І ХХ (аналогічний спосіб одержання амінів див. в Реакційній схемі М). Сполука формули ХХ обробляється органометалічним реагентом К 7 М, а одержаний вторинний спирт окисляється, як це описувалось в попередньому параграфі, для утворення сполуки 65 Формули ХХІ. Сполука Формули ХХІ перетворюється за допомогою ціаногідрину Формули І ХХІ в сполку формули І ХХІ застосовуючи тіж самі умови що І для трансформації сполуки Формули ХХІ в сполуку Формули

ХХІ! в Реакційній схемі ІМ. Альтернативно, сполука Формули І ХХІ! перетворюється в сполуку Формули І ХІМ так, як це описувалось для перетворення проміжної сполуки ціано в амід в Реакційній схемі М. Сполука з формулою

Ка МН» або Ка МН» моноалкілується сполукою карбонілу відповідно в Ка та Ко в необхідних умовах відновного амінування. Щоб уникнути діалкілування бажаним було б захистити аміни(К 8МНо або КоМН») відповідною захисною групою Ру, щоб одержати Ке(Р) МНо або Ко(Рі) МН», наприклад шляхом реакції з бензальдегідом і відновним агентом. Захищені аміни моноалкілуються карбонільною сполукою відповідно в Ка та Ко в придатних умовах відновного амінування, для одержання К 8КоМ(Р.). Захисна група вилучається (наприклад, вичерпною каталітичною гідрогенізацією коли РУ є бензил) для одержання сполуки з формулою К 8КоМН. Описання 7/0 придатних умови відновного амінування можна знайти в літературі. Вони влючають умови наведені Борхом (Вогсп)(Огдапіс Кеасійопв, ММйПеу: Мем ЖогКк, 1948 (14), 174), Хатчинсом (Ниїспіпв) (Огуд Ргер. Ргосед. Іпі 1979 (17), 20, та Лейном (І апе) (Зупіпезіз 1975, 135) Про умови відновного амінування, які більш придатні для

М-моноалкілування, повідомляли Моралес (Могаїез) (Зупіпейс Соптптипісайопе 1984, 1213-1220) та Верадро (Мегадго) (Зупіпезіз 1992 121-125). Кв МН» або Ко МН» аміни можуть також моноалкілуватись відповідно КахХ /5 та КоеХ, а захисна група вилучатись для одержання сполуки з формулою К 8 КоМН. Можна також застосувати додатковий метод для одержання амінів з формулою К 8 КоМН, де Ка - МН або Ко - МН знаходяться в кисень-азот зв'язку. Так, сполука з формулою (С .4-Су/) алкоксикарбоніл- МНОН або МНОСОМНОН алкілується на азоті або кисні шляхом обробки основою та надлишком відповідного алкілувального агента (К-Х) для одержання (С4-Сл)алкоксикарбони М(КО)ОК, який потім знову гідролізується для одержання сполуки з формулою К вКоМН 2о (де Кв - Ко - К). Придатні умови, основа, та алкілувальний агент описуються Гоелом і Кролсом (Соеї! апа

Кгоїїв) (Ого. Ргер. Ргосей. пі 1987, 19, 75-78) та Майором і Флеком (),Ат.Суїм.Бос. 1928,50,1479).

Альтернативно амін з формулою МНоСОМН(ОН) може послідовно алкілуватись спочатку на кисні щоб одержати

МНоСОМН(ОВ), а потім на азоті, щоб одержати МНоСОМН(ОВ") (08) шляхом послідовної обробки алкілувальними агентами відповідно АХ та К"'Х в присутності придатної основи. Придатна основа та су алкілувальний агент описуються Креуцкампом і МессіНгероМ(КтгеціаКатр апа Мегззіпдег) (Спет.Вег. 100,3463-3465 (1967) та Даненом (Юапеп)).Спет.5ос.1973,95,5716-5724). Гідроліз цих похідних гідрокси і9) сечовини дає аміни КОМ Нь» та КОМ НК", які відповідають де-яким амінам з формулою КаКеМнН. Кваліфіковані хіміки можуть адаптувати способи описані в даному параграфі до інших алкілуючих агентів К,К' та К"-Х для одержання інших амінів з формулою КаРоМН, де Ка -М або Ко - М знаходяться в кисень-азот зв'язку. Опо еї «ч- зо а! (Зупі ек 1991, 559-560) описує ВЕз - каталізоване додавання органометалічного реагенту К-їі до

О-алкілоксиму з формулою К"СН-АМ-ОК", для одержання сполук з формулою КЕ"КСН-МН(ОК"). Такий спосіб може -- також застосовуватись для одержання сполук з формулою КаКоМнН, де один з Ка - МН або Ку - МН знаходиться ее) в кисень-азот зв'язку.

Проліки даного винаходу, де карбонова група в карбоксильїй кислоті Формули І заміщається ефіром можна - одержати шляхом з'єднання карбонової кислоти з відповідним алкілгалідом в присутності основи, такої як ю карбонат калію в інертному розчиннику, такому як диметилформамід при температурі 0-1007С протягом 1-24 години. Альтернативно кислота з'єднується з відповідним спиртом як розчинником в присутності каталітичної кількості кислоти, такої як концентрована сірчана кислота при температурі 20-1207С, протягом від 1 до « 24годин. Іншим способом є реакція кислоти із стехіометричною кількістю спирту в присутності каталітичної 70 Кількості кислоти в інертному розчиннику, такому як тетрагідрофуран, з супутним вилученням води, що - с утворюється фізичними (наприклад Оеап-5іагк іІгар) хімічними (нариклад, молекулярні сита) шляхами. Проліки й даного винаходу, де спиртова функціональна група була модифікована на ефір, можна отримати шляхом и"? з'єднання спирту з відповідним алкілбромідом або йодидом в присутності основи, такої як карбонат калію в інертному розчиннику, такому як диметилформамід при температурі 0-1007С, протягом від 1 до 24 годин. Ефіри алканоїламінометилу можна одержати шляхом реакції спирту з біс-(алканоїламіно)дметаном в присутності ос каталітичної кількості кислоти в інертному розчиннику, такому як тетрагідрофуран, у відповідності із способом описаним в ОЗ 4,997,984. Альтернативно ці сполуки можна одержати способами описаними Хофманом 7 (Ноїтагп) ейа! в 9У.Огд.Спет. 1994,59,3530. (ее) Ефіри діалкілфосфату можна одержати шляхом реакції спирту з діалкілхлорфосфатом в присутності основи цу в інертному розчиннику, такому як тетрагідрофуран. Дигідрогенфосфати можна одержати шляхом реакції спирту з діарил або дибензилхлорфосфатом, як це описувалось вище, після чого проводиться гідроліз або - М гідрогенізація в присутності благороднометалевого каталізатора.

Глікозиди одержуються шляхом реакції спирту і карбогідрату в інертному розчиннику, такому як толуол в присутності кислоти. Як правило вода, що утворилась в результаті реакції, вилучається, та як це описувалось

ВИЩЕ. Іншим способом є реакція спирту з відповідно захищеним глікозилгалідом в присутності основи після чого проводится зняття захисту.

Ф, М-(1-гідроксиалкіл)аміди, М-(1-гідрокси-1-(алкоксикарбоніл)уметил)іаміди або сполуки, де Ко був заміщений ко С(ОНС(О)ОУ можна одержати шляхом реакції початкового аміду або індолу з відповідним альдегідом в нейтральнх або основних умовах (наприклад етоксид натрію в етанолі) при температурі між 25 та 7076. бо М-алкоксиметиліндоли або М-1-(алкокси)алкіліндоли можна одержати шляхом реакції М-незаміщеного індолу з необхідним алкіл галідом в присутності основи в інертному розчиннику. 1-(М,М-діалкіламінометил)індол, 1-41--М,М-діалкіламіно)етил)індол) та М,М,-діалкіламінометил аміди (наприклад, Кз -СНь М(СНуз) 2) можна одержати шляхом реакції початкової М-Н сполуки з відповідним альдегідом та аміном в спиртовому розчиннику при 25-707С. Циклічні проліки (наприклад, проліки даного винаходу, де Ко та Кз є звичайним вуглецем) можна 65 одержати шляхом реакції початкової сполуки (ліків) з альдегідом або кетоном або їх диметилацеталом в інертному рзчиннику в присутності каталітичної кількості кислош з вилученням супутної води або метанолу.

Альтернативно ці сполуки можна одержати шляхом реакції аміноспирту або гідроксаміду з гем-дібромоалкіланом в пррисутності основи (наприклад, карбонат калію) в інертному розчиннику(напр.диметилформамід). Сполуки

Формули ІА можна одержати так, як це описано нижче.

Номера схем і формул після цього абзацу тексту відносяться до номерів схем і формул, що будуть з'являтись надалі (тобто їх не слід плутати з попереднім розглядом).

СХЕМА 11 тк

Кв й о р;

М 5 ІА

М

А: шт Аз зи. М

Кк. в ЕтапА сч (8)

КЕ Кк . 10 11 (Сі-С8)О

Етап КаКоїчн Ва тап Він соон - зо о Кк

Ге) ч-

Ап: ї- а А: - о

МЕ. Щео,

Ж ? де МК

Кк и ій м їх 7 Во А 7 с 10 "и й Ко 0 Ки и? водний розчин к пугу 1 п. - СООС.-Св:бензил (ог) Кк. о /

Ко - М ке х - н -КЖи КБ Ап Ез У

Х ІЙ че 2 ря Ма З

Ф) К. іме) во Кок б5

СХЕМА 12

СсоООЕ!

АЖ СООЕЇ соон о у І МНно/лт » МН - н в в

К, 1 1

МІ

М Ми

Ко Ки Ко ЕК Ко К14

СООЕ!

Ме ---

Ко) 7 21, (ВОСО основа ИН

Ку пннтниронтеттнтнюдруи В їх 2. Умови відновлення х сч

Ко вч Й Ви о умови - гідролізу й соон со пох ї- че ою

Кк

МА їх с Ко та ;» с -І со - 50 -

Ф. о) бо 65

СХЕМА 13

Мн сн:он соон і чна Мк Ме 2 70 Є носнсоон о МК; хо М» 2 У хі ! Ві

Ківі. ХІІ ХІ 5 Кто Ки Ко 2

Ре Ка в б "ке "є

МОН мов х . 5

Аш-- д відновлювальний х і МА агент щ мя» д йо ху Кк (о,

Е ХМ т Ки Во Ви

СО - 7 дан СОЕ! СОН -

Відновл А А- со - ювальний

Ж М Ко агент вний М. й ї-

К, Ві

У

Ко 0 Ка ХМ в ХМ « з Кі Во Ви З с :з» 1 -І (ее) пз -

Ф) ко во 65

СХЕМА 14

Кк Кк. сооНн Що

Н Р сон в | яв

В ХМІЇ Вз ХХ ве В й. о

Рг. ДА тоонтявоюють АД -сональсове

М НМ нан ч- ю | з ху | ве -

Ка Кз ШЬ со у їй « 7 с з» 1 -І (ее) - 50

Ф ко бо б5

СХЕМА 15

Кок й ра

Й СооК ів Кз ХХХІ естерифікація М й 5 Я Ко чеа пара -к т

Ї Соон ті б 7"сСоов о

Кз ХХХ Кз ХХХІ й со ї- я Ко ІС)

Р ра ,»е

М СсоОон « | - с . Кз ХХХІ з го -І со - 50

Ф. о) бо 65

СХЕМА 16

Кк Ке кх Ко

Ре М. Основа, К3-Х РТ ра оон панни рн

МН Ссоон М Ссоон хі. В хи

Ем Кк я Не ра 1. РІСНО, відновлення ра

НОМ сОоОон пн нн повсті анотерн НМ Ссоон 2 2. МасМВНУу ЩЕ придатна

ХІН карбонільна з ххх сполука сч (8) 3. Каталітичне гідрування, Ра/С

Ва Кв Ка ОК - «- потр нь пт р нат чинні алла рідних

НОМ в НМ Кг с м

Ша ЕЕ І ою

У відповідності із Реакційною схемою Хі сполуки Формули ІА, де Ку, Ко, К44. А, Ко, Кз, Ка, Кв та Ке є такими як вони визначались вище можна одержати застосовуючи один з двох загальних способів. У відповідності з першим способом необхідну сполуку Формули ІА можна одержати шляхом з'єднання відповідної « дю індол-2-карбонової кислоти Формули І індолін-2-карбонової кислоти або бензимідазол-2-карбонової кислоти з з відповідним аміном Формули Ії (напр.ацилювання аміну). В другому способі необхідна сполука Формули ІА с одержується шляхом з'єднання відповідної сполуки Формули ІМ (тобто сполука Формули ІА, де К 5 є карбокси) з :з» відповідним спиртом або аміном з формулою КаКоМН або КіН, де Ка Ко та Кі» є такими як вони визначені вище (тобто, адцилювання аміну або спирту). Як правило перевага надається першому способу (з'єднання сполук 15 Формули ЇЇ із сполуками Формули ІІІ). сл Як правило сполука Формули ІІ з'єднується із сполукою Формули ІЩабо сполука Формули ІМ з'єднується з відповвідним аміном (наприклад КаКоМН або К.2Н) або спиртом в присутності відповідного з'єднуючого агента. -і Придатним з'єднуючим агентом є той що переводить карбонову кислоту в реактивний вид, який утворює амідний бо або ефірний зв'язок в ході реакції відповідно з аміном або спиртом.

З'єднуючим агентом може бути любий реагент, який здійснює таку конденсацію в одностайній реакції при -й змішуванні з карбоксильною кислотою та аміном або спиртом. Якщо необхідно конденсувати кислоту з спиртом, зх то бажаним було б застосувати значний надлишок спирту як реакційний розчинник, з додаванням або без від 1.0 до 1.5 еквіваленту диметиламінопіридину. Прикладом зв'язуючих реагентів можуть бути 1-"3-диметиламінопропіл)-З-етилкарбодіїмідгідрохлорид гідроксибензотриазол (ОЕС/НВТ), карбонілдіїмідазол, дициклогексилкарбодіїмід/гідроксибензотриазол(іНВТ), 2-етокси-1 -етоксикарбоніл-1,2-дигідрохінолін, (ЕЕБО), карбонілдіїімідазол/НВТ, та діетилфосфорилціанід. З'єднання відбувається в інертному розчиннику, бажано

ГФ) апротонному розчиннику при температурі 20-50" протягом від 1 до 48 годин. Прикладами розчинників є 7 ацетонітрил, дихлорметан, диметилформамід та хлорформ. З'єднуючим агентом може бути також агент який перетворює карбонову кислоту в активовану проміжну сполуку, яка виділяється та/або утворюється на першому во етапі, і вводиться в реакцію з аміном або спиртом на другому. Прикладом таких агентів та активованих проміжних сполук можуть бути хлористий тіоніл або хлористий оксаліл для утворення хлорангідриду, фторангідрид ціанурової кислоти для утворення фторангідриду або алкілхлорформат, такий як ізобутил чи ізопропенілхлорформат (з третинною аміном)для утворення змішаного ангідриду карбонової кислоти. Якщо зв'язуючим агентом є хлористий оксаліл, то бажано було б застосувати невелику кількість диметилформаміду як в співрозчинника разом з іншим розчинником (таким як дихлорметан) для каталізу утворення хлорангідриду. Такий хлорангідрид може бути з'єднаний шляхом змішування з проміжною сполукою Формули І у відповідному розчиннику разом з відповідною основою. Відповідними розчинник/основа сполуками наприклад є дихлорметан, диметилформамід або ацетонітрил або їх суміші в присутності третинного аміну: наприклад, триетиламін. Інші розчинник/основа сполуки вкключають вуду або (С.-Су/)спирт або їх суміші разом із співрозчинником таким як дихлорметан, тетрагідрофуран або діоксан та основою такою як карбонат натрію або калію, натрій калій гідроксиду літію або бікарбонат натрію в кількості, достатній аби поглинути кислоту, вивільнену в реакції.

Застосування фазоперетворюючого каталізатору (в основному 1 - Юмоль 95) такого як четвертинний галід амонію (наприклад бромід тетрабутиламонію або хлористий метил триоктіламонію) має переваги коли застосовується суміш тільки частково розчинних розчинників (наприклад, дихлорметан-вода або 7/0 дихлорметан-метанол). Фахівцям відомі способи застосуваня таких з'єднуючих агентів та вибір відповідних розчинників та температур або про них можна дізнатись з літератури. Ці та інші умови, що застосовуються при з'єднанні карбонових кислот описані в Ноиреп-УУеуЇ, Мо! ХМ, ра ІІ, Е. МУспеп, Ед., 5. ТнеітемМепад, 1974, зішндагії, апа М. ВодапеКу, Ргіпсіріевг ої Рерііїде Зупіпевів, Зргіпдег-Мегпад Вегіп 1984, апа Те Реріїдезвз.

Апаїувіз апа Віоіоду (ей Е. ОСговв апа .Меїіеппотгег), моів 1-5 (Асадетіс Ргезз МУ 1979-1983).

Сполуки формули ІМ, де Ку Ко, К44, А, Ко, Кз, Ку, Кв та К;7 є такими як вони були визначені вище, можна одержати з відповідного ефіру Формули М(ТобТО сполуки формули І, де Ке є (С-гС5) алкоксикарбоніл або бензилоксикарбоніл) шляхом гідролізу водним лугом при температурі 20-100"С від ЗОхв до 24 годин.

Альтернативно, сполуки Формули ІМ одержуються шляхом активізації індолкарбонової кислоти Формули ЇЇ зв'язуючим агентом (як це описано вище) після чого утворюється активована проміжна сполука (така як Ххлорангідрид, фторангідрид або змішаний ангідрид), яка потім вводиться в реакцію із сполукою Формули ЇЇ, де Кз К,. та К» є такими як вони були визначені вище, а Ке є карбокси, у відповідому розчиннику в присутності відповідної основи. Відповідними розчинниками можуть бути вода чи метанол або їх суміш, разом з співрозчинником, таким як дихлорметан, тетрагідрофуран або діоксан. Відповіднми основами можуть бути гідроксиди натрію, калію або літію, бікарбонат натрію або калію, карбонат натрію або калію, карбонат калію с ов разом з бромідом тетрабутил амонію (1 еквівалент) в достатній кількості щоб поглинути кислоту, вивільнену в реакції (в основному така кількість є достатньою, щоб підтримувати рН реакції на рівні більшому ніж 8). і)

Основу можна додавати поступово збільшуючи її кількість, разом з активованою проміжною сполукою для досягнення відповідного контролю над рН реакції. Реакція протікає при температурі від 20 до 5070.

Розробляються способи ізоляції для видалення дом/шк/в, і в більшості випадків передбачають видалення «- зо бпіврозчинників, що змішуються з водою, шляхом випарювання, видалення домішків при високому рН за допомогою органічного розчинника, окиснення до низького рН(1-2) і фільтрації або екстрагування необхідного -- продукту відповідним розчинником, таким як етилацетат або дихлорметан. Сполуку Формули М можна одержати о шляхом з'єднання відповідної сполуки Формули І, де К с є алкоксикарбоніл з відповідною сполукою Формули ІЇ застосовуючи описану вище процедуру. -

Альтернативно, сполуки Формули І, що містять атоми сірки в у вигляді сульфоксиду або сульфону, можна ю одержати з відповідних сполук Формули ІА, що мають атом сірки в неокисненій формі, шляхом обробки відповідним окиснюючим агентом, таким як т-хлорпероксибензойна кислота в дихлорметані при температурі від

О до 20"С в неокисненій формі від 1 до 48 годин, застосовуючи від 1 до 1,3 еквіваленту для переведення в стан окиснення сульфоксиду, та більше 2 еквівалентів для переведення в стан окиснення сульфону. «

Наприклад в Реакційній схемі ХІ деякі сполуки Формули ІА містять функціональні групи первинного аміну, з с вторинного аміну або карбонової кислоти в тій частині молекули, яка визначена як Р '5,що може вплинути на хід реакції з'єднання по Реакційній схемі ХІ, якщо проміжна сполука Формули ІП, або К.» Н або Ка Ко МН залишиться ;» незахищеним. Відповідно, функціональну групу первинного аміну, вторинного аміну або функціональну групу карбонової кислоти може захищатись там, де вона присутня на частках Ке проміжної сполуки Формули ІІЇ або Ка

Ко МН або МК.» Н аміну відповідною захисною групою під час реакції з'єднання по Реакційній схемі ХІ. с Продуктом такої реакції з'єднання є сполука Формули ІА, що містить захисну групу. На подальшому етапі ця захисна група знімається для одержання сполуки Формули ІА. Відповідні захисні групи для захисту аміну або ш- карбонової кислоти включають захисні групи, які звичайно застосовуються для синтезу пептиду (такі як

Го! М-Ї-бутоксикарбоніл, М-карбобензилокси, та 9-фторілмметиленоксисарбоніл для амінів і нижчі ефіри алкілу та бензилу для карбонових кислот) і які не є хімічно реактивними в умовах з'єднання, що описувались вище, та - можуть бути знятими не змінюючи іншої функціональної групи сполуки Формули ІА. Початкові індол-2-карбонові як кислоти, що застосовуються в Реакційній схеміхі, якщо їх не можна придбати в торгівлі або про них не відомо з попереднього досвіду(такий досвід широко висвітлюється в літературі) одержуються застосовуючи звичайні способи синтезу. Наприклад, у відповідності із СхемоюРеакції ХІЇ ефір індолу формули МІЇ (коли А не є воднем) дв Можна одержати із сполуки Формули МІ (, де 0 підбикається для того щоб одержати А як це визначено вище, окрім для М) шляхом синтезу індолу Фішера (Різпег Іпдої Зупіпезіз Кобріпзоп, В (ММШеу, Мем/ МогК, 1982)) після

Ф) чого проводиться омилюмання утвореного ефіру індолу Фоормули МІЇ для одержання відповідної кислоти ка Формули МІ. Початковий арилгідразон можна одержати шляхом конденсації вже готового гідразину з відповідною похідною карбонілу або шляхом реакції дарр-Кіпдетапп(Огдапіс Кеасіп5, Рпйірв, К.К. бо 1959,10,143).

Альтернативно індол-2-карбонову кислоту Формули МІЛА можна одержати шляхом конденсації орто метил нітро сполуки Формули ІХ з ефіром оксалату що призводить до утворення ефіру індолу Формули Х, після чого відбувається відновнення нітро групи з подальшим гідролізом.

Такий трьохетапний процес, відомий як синтез індолу Райзерта (Кеїззегі) (Кеїззегі Суїтізспе Вегіспіе 65 1897,30,1030). Умови для виконання цієї послідовності та посилання на неї наводяться в літературі (Кетаск, еї аІ., У. Спет.бос. 1921, 119, 1602; Саппоп еї аїЇ., У. Мей. Спет. 1981, 24, 238; Оцііап, ей а! іп Негегосісіїс сотроипа3з, мої З (ММіКеу, Мем/ Хогк,1962, К.С.ЕїпІдепіевїа, ед.) р18) 3-Гало-5-хлор-1Н-індол-2-карбонові кислоти можна одержати шляхом галогенізації 5б-хлор -1Н- індол-2-карбонових кислот.

У відповідності із Реакційною схемою Хі проміжні сполуки бензимідазол-2-карбонової кислоти Формули

ХШможна одержати шляхом конденсації орто-діаміно сполуки Формули Хі з гліколевою кислотою, після чого проводиться окиснення одержаного бензилімідазол-2-метанол(ВіБіггуск., А. Апа РглемогеКкі, с. Вег. 1912,45,3483). Альтернативно (Реакційна схема ХІЇ) заміщені індоліни Формули ХІМ можна одержати шляхом відновнення відповідних індолів Формули ХМ відновним агентом, таким як магній в метанолі при температурі від 70 25 до 60"С, і проводиться від 1 до 48 годин (Реакційна схема І).

Індолінкарбонові кислоти Формули ХМІ одержуються шляхом омилювання відповідного ефіру Формули ХМІЇ (Реакційна схема ХІІ). Ефір Формули ХМІЇ одержується шляхом відновнення відповідного ефіру індолу Формули

МІЇ відновним агентом, таким як магній в метанолі, як це описувалось вище стосовно трансформації сполуки

Формули ХМ в сполуку Формули ХІМ.

В наступних параграфах висвітлюються способи приготування численних амінів які застосовуються в згаданих вище Схемах Реакцій.

У відповідності із Реакційною схемою ХІМ альфа-амінокислота може бути захищеною на азоті відповідною захисною групою (Ру) (напр. ЕВос) для утворення сполуки Формули ХХІМ. Фахівець може легко вибрати необхідну захисну групу та метод її введення. Наприклад, двома звичайними захиснми групами є і-Вос (введена шляхом обробки амінокислоти ди-і-бутилдикарбонатом у відповідному протонному розчиннику або розчинній суміші при високому рН) та СВг(введена шляхом обробки амінокислоти бензилхлорформатом у відповідному, бажано протонному розчиннику розчинній суміші та основі). Сполука ФормулихуХМ з'єднується (спосіб з'єднання аналогічний описаному в Реакційній схемі ХІ) з відповідним Ка Ко МН або К.» Н аміном для утворення сполуки

Формули ХХУ, яка потім позбавляється захисту в результаті чого утворюється сполука Формули ШЬ (тобто, сч ов сполука Формули І, де Кв є С(О) К.42 або С(О)М Ка Ко). Якщо захисна група Ї-Вос шляхом обробки сполуки

Формули ХХМ кислотою у відповідному, бажано апротонному розчиннику. Кислоти, для такого позбавлення і) захисту, включають НСІ, Меб5О»з Н або трифторцтова кислота.

У відповідності із Реакційною схемою ХМ сполука Формули ХХХІ (М-захищений амін Формули ПІ, де (СгСв)алкоксикарбоніл або бензилоксикарбоніл) можна одержати з відповідного незахищеного аміну сполуки - п зо Формули ХХХ шляхом М-захисту (утворюється захищена амінокислота Формули ХХХІЇ)) після чого проводиться естерифікація. Наприклад, сполуку Формули ХХХІ можна ефірувати відповідним спиртом і кислотним -- каталізатором, таким як хлористий водень або хлористий тіоніл, або у випадку трет-бутанілу, шляхом обробки со амінокислоти ізобутиленом та кислотним катклізатором, таким як сірчана кислота або шляхом обробки алкіл галідом (нпр.метил йодид) та основою (напр.карбонатом калію). Альтернативно, естерифікація може ї- з5 проводитись перед захищенням. ю

У відповідності із Реакційною схемою ХМІ сполуки Формули ХХХ, де Кз не є Н і які застосовуються в

Реакційній схемі М можна одержати наступним способом. Аміно кислоти Формули Хі! можна одержати

М-алкілацією захищених (Ру амінокислот шляхом обробки відповідною основою та алкілувальним агентом.

Специфічні способи такої алкілування описані Беноїтоном Вепоїйоп.Сап.дУ.Спет 1977, 55, 906-910 та Хансеном «

Напзеп, У.Огу.Спет.1985,50 945-950. Наприклад, коли Кз є метил, а Р є Вос, то застосовують гідрид натрію ств) с або йодид метилу. Позбавлення захисту сполуки Формули ХІІ | дає необхідну сполуку Формули ХХХ.

Альтернативно, амінокислота Формули ХІІЇ може бути М- алкілованою шляхом трьохетапної послідовності, з яка передбачає відновне бензилування (таку як бензальдегід, Ра/С-каталізована гідрогенізація) для одержання похідної моно-М-бензилу та відновне амінування, застосовуючи відповідну ацильну кислоту (наприклад з формальдегідом та ціанобромідом, для того щоб ввести К 3 як метил) для одержання М-Бензил, М- К з с -заміщеної кислоти. М-бензил захисна група легко видаляється (наприклад гідрогенізацією з відповідним каталізатором) і одержуються сполуки Формули ХХХ. Специфічі умови даного трьохетапного процесу - алкілування описані Рейнхольдом Кеїппоїа еї а1..).Мед.Спет., 1968,11,258-260. о Тільки що згаданий спосіб може також застосовуватись для введення Кз частки в проміжну сполуку Формули а (яка є проміжною сполукою Формули І, де К7 є ОН). Застосовані всхемах (наприклад ХХІ) амінокислоти, - якщо їх не можна придбати в торгівлі, одержуються численними добре відомими фахівцям способами. як Наприклад можна застосувати синтез Стрекера (Зігескег Зупіпезіз) аб його варіації. У відповідності з яким, альдегід (К; СНО), ціанід натрію або калію та хлористого амонію вступають в реакцію і утворюють відповідний амінонітрил. Амінонітрил гідролізується мінеральною кислотою для одержання необхідної КК 5 С(МНО)СООН ов амінокислоти Формули ХІІ. Альтернативно, можна застосувати спосіб Бухерер-берга (Виспегег-Вего), У відповідності з яким гідантоїн утворюється нагріванням альдегіду (К 4 СНО) разом з карбонатом амонію та (Ф) ціанідом калію, після чого проводиться гідроліз (наприкклад, гідроксидом барію в кип'ячому діоксані з ка кислотою або основою для одержання необхідної КАС(МНо)СООнН амінокислоти Формули ХГ.

В літературі згадуються й інші способи синтезу амінокислот, які дадуть фахівцям змогу одержати 6о / БаС(МН2О)СООН проміжні сполуки Формули ХПІ, необхідних для синтезу сполук Формули ІА.

Придатні способи синтезу або розкладення сполук Формули ХІІ можна знайти в роботах Дутейлера (Ошгпаїег) (Теігапедгоп 1994,50,1539-1650) або Вільямса (К.М.МУШіатве, Зупіпезів ої оріїса(у асіме атіпо асідз. Регдатоп: Охіога, ШК.,1989) Специфічним способом синтезу проміжної сполуки Формули ХГ, в будь-якій з енантіомеричних форм, з вдповідної КК); Х(Х-СІВг, або !) є спосіб Піррунга(Ріггипд) та Крішнамурті 65 (Кгізппатигйу) (9У.Огд.Спет. 1993,58, 957-958) або спосіб О"Доннела (О'боппеї!)9У.Ат.Спет. Зос. 1989,111, 2353-2355). Необхідні КАХ проміжні сполуки одержуються багатьма відомими хімікам способами. Наприклад,

сполуки, де Ку Х є СНь Х можна одержати радикальною галогенізацією сполуки АгСНз або утворенням арену та перетворенням спирту в бромід.

Ще одним способом синтезу проміжних сполук формули ХІІІ в будь-якій енантіомеричній формі є спосіб

Корейя та Лінка (Согеу апа ГіпкХО.Ат.Спет.5ос.1992, 114, 1906-1908). Так, проміжна сполука з формулою К/

СОССІЗз енантіоспецифічно відновлюєься в проміжну сполуку К СН(ОН)ССІЗ яка після обробки азидом та основою перетворюється в проміжну сполуку КАСН(М3)СООН, яка відновлюється каталітичною гідрогенізацією до необхідної сполуки Формули ХІІІ. Необхідний трихлорметил кетон КАСОССІЗ одержується шляхом реакції альдегіда К.СНО з аніоном трихлорметила після чого відбувається окиснення (Саїййпа апа Сіогдапо, Зупіпевів 7/0 71989, 466-468).

Сполука з формулою Ка МНо або Ко МНо моноалкілується сполукою карбонілу відповідно в К 8 та Ко в необхідних умовах відновного амінування. Щоб уникнути діалкілування бажаним було б захистити аміни (КаМН» або КоМН») відповідною захисною групою РУ щоб одержати Ка(Р.)МН» або Ко(РІ)МН», наприклад шляхом реакції з бензальдегідом і відновним агентом. Захищені аміни моноалкілуються карбонільною сполукою відповідно в Ка /5 та Ко в придатних умовах відновного амінування, для одержання К в Ко М(Р/). Захисна група (Р) вилучається (наприклад, вичерпною каталітичною гідрогенізацією коли Р. є бензил) для одержання сполуки з формулою

Е8КоМН. Описання придатних умови відновного амінування можна знайти в літературі. Вони влючають умови наведені Борхом (Вогсп)(Огдапіс Кеасіопв, УМПеу: Мем МогК, 1948 (14), 174), Хатчинсом (Ниїспіпв) (Ого Ргер.

Ргосеа. Іпі 1979 (11), 20, та Лейном (І апе) (Зупіпезів 1975, 135) Про умови відновного амінування, які більш придатні для М-моноалкілування, повідомляли Моралес (Могаїев) (зупіпейс Соттипісайопе 1984,1213-1220) та

Верадро (Мегаадго) (Зупіпевіз 1992 121-125). КаМН» або КоМН» аміни можуть також моноалкілуватись відповідно

КаХ та КоХ, де Х є хлорид, бромид, тосілат, або мезілат. Альтернативно проміжна сполука з формулою

Ев(РТ)МН» або Ко(Р) МН» може алкілуватись КАХ або КоХ а захисна група вилучатись для одержання сполуки з формулою Ка КоМН. сч

Можна також заастосувати додатковий метод для одержання амінів з формулою КаКоМНн, де Ка - МН або Ко - МН знаходяться в кисень-азот зв'язку. Так, сполука з формулою (С /4-С/)алкоксикарбоніл-«МНОН або і)

МН»СОМНОН алкілується на азоті або кисні шляхом обробки основою та надлишком відповідного алкілувального агету (К-Х) для одержання (С 1-С/)алкоксикарбоніл-М(НОР, який потім знову гідролізується для одержання сполуки з формулою Ка КоМН (де Ка - Ко - К). Придатні умови, основа, та алкілувальний агент о (пд зр описуються Гоелом і Кролсом (боеї апа КгтоїІв) (Огу. Ргер. Ргосед. Іпі. 1987, 19, 75-78) та Майором і Флеком (9-Ат.Сум.Зос. 1928,50,1479). Альтернативно М-гідроксисечовина МНСОМН(ОН) може послідовно алкілуватись (ї"7 спочатку на кисні щоб одержати МНоСОІМН(ОК), а потім на азоті, щоб одержати МНАСОМН(ОК"ХОК) шляхом со послідовної обробки алкілувальними агентами відповідно К'Х та К"Х в присутності придатної основи. Придатна основа та алкілувальний агент описуються Креуцкампом і МессіНнгерОоМ(КгешіаКатр апа Меззіпдег) (Спет.Вег. ї- 100,3463-3465 (1967) та Даненом (ОЮОапеп)).Спет.бЗос. 1973,95,5716-5724). Гідроліз цих похідних гідрокси ю сечовини дає аміни КОМН» та КОМНЕ", які відповідають де-яким амінам з формулою К 8КоМН. Кваліфіковані хіміки можуть адаптувати способи описані в даному параграфі до інших алкілуючих агентів К,К' та К"-Х для одержання інших амінів з формулою КаРоМН, де Ка -М або Ко - М знаходяться в кисень-азот зв'язку. Опо еї а! (Зупі ей 1991, 559-560) описує ВЕз - каталізоване додавання органометалічного реагенту К-ЇіЇ до «

О-алкілоксиму з формулою КЕ"СН-М-ОК", для одержання сполук з формулою К'КСН-МН(ОК"). Такий спосіб може ше) с також застосовуватись для одержання сполук з формулою Ка КоМН, де один з Ка - МН або Ко - МН знаходиться в кисень-азот зв'язку. ;» Проліки даного винаходу, де карбонова група в карбоксильній кислоті Формули ІА заміщається ефіром можна одержати шляхом з'єднання карбонової кислоти з відповідним алкілгалідом в присутності основи, такої як карбонат калію в інертному розчиннику, такому як диметилформамід при температурі від О до 1002С від 1 до 24 с годин. Альтернативно кислота з'єднується з відповідним спиртом як розчинником в присутності каталітичної кількості кислоти, такої як концентрована сірчана кислота при температурі від 20 до 120"С, на протязі від 1 - до 24 годин. Альтернативно кислота з'єднується з відповідним спиртом в присутності каталітичної кількості о кислоти в інертному розчиннику, такому як тетрагідрофуран, з супутним вилученням води, що утворюється 5о фізичними (наприклад Оеап-зіагк (гар) хімічними (нариклад, молекулярні сита) шляхами. Проліки даного - винаходу, де спиртова функціональна група була одержана заміщенням як ефір можна отримати шляхом шк з'єднання спирту з відповідним алкілбромідом або йодидом в присутності основи, такої як карбонат калію в інертному розчиннику, такому як диметилформамід при температурі від від О до 100"С, протягом від 1 до 24 годин. Ефіри алканоїламінометилу можна одержати шляхом реакції спирту з біс-(алканоїламіно)метаном в дв присутності каталітичної кількості кислоти в Інертному розчиннику, такому як тетрагідрофуран, у відповідності із способом описаним в И5 4,997,984. Альтернативно ці сполуки можна одержати способами описаними

Ф) Хофманом (Ноїйтагп) еї а! в 9У.Огод.Спет. 1994,59,3530. ка Ефіри діалкілфосфату можна одержати шляхом реакції спирту з діалкіл хлорфосфатом в присутності основи в інертному розчиннику, такому як тетрагідрофуран. Дигідрогенфосфати можна одержати шляхом реакції спирту бо З діарил або дибензилхлорфосфатом, як це описувалось вище, після чого проводиться гідроліз або гідрогенізація в присутності благородного металевого каталізатора. Глікозиди одержуються шляхом реакції спирту і карбогідрату в інертному розчиннику, такому як толуол в присутності кислоти. Як правило вода, що утворилась в результаті реакції, вилучається, та як це описувалось вище. Іншим способом є реакція спирту з відповідно захищеним глікозилгалідом в присутності основи, після чого проводится зняття захисту. 65 М-(1-гідроксиалкіл)аміди, М-(1-гідрокси-1-(алкоксикарбоніл)уметил)іаміди або сполуки, де Ко був заміщений

С(ОНС(О)ОУ можна одержати шляхом реакції початкового аміду або індолу з відповідним альдегідом в нейтральних або основних умовах (наприклад етоксид натрію в етанолі) при температурі 25-7076.

М-алкоксиметил індоли або М-1-(алкокси)залкіліндоли можна одержати шляхом реакції М-незаміщеного індолу з необхідним алкіл галідом в присутності основи в інертному розчиннику. 1-(М,М-діалкіламінометил)індол, 1-41-(М,М-діалкіламіно)етил)індол) та М,М,-діалкіламінометил аміди (наприклад, Кз «СН» М(СНз) 2у можна одержати шляхом реакції початкової М-Н сполуки з відповідним альдегідом та аміном в спиртовому розчиннику при 25-70"С. Проліки даного винаходу, де Ко та Кз є звичайним вуглецем можна одержати шляхом реакції початкової сплуки (ліків) з бензальдегідом або кетоном або їх диметилацеталом в інертному рзчиннику в присутності каталітичної кількості кислоти з вилученням супутної води або метанолу. 70 Початкові матеріали та реагенти для описаних вище схем реакції (наприклад, аміни, заміщені індолкарбонові кислоти, заміщені Індолінкарбонові кислоти, амінокислоти) можна одержати вищезгаданими способами, однак їх ленгко придбати або синтезувати звичайними способами. Наприклад багато з проміжних сполук, що застосовуються для одержання сполук Формули І та ІА пов'язані або одержані шляхом заміщення з амінокислот що існують в природі, і які викликають значний науковий інтерес та комерційний попит; відповідно багото 7/5 проміжних сполук можна придбати в торгівлі або про них можна дізнатись з літератури або одержати з інших легко доступних речовин описаними в літературі способами.

Деякі способи одержання сполук, що описувались в даній роботі(напр.сполуки Формули І, сполуки Формули

ІА) можуть вимагати захисту віддаленої функціональної групи. Ступінь необхідності такого захисту може бути різною в залежності від природи віддаленої функціональної групи та від умов одержання сполуки. Фахівці без 2о особливих зусиль визначають необхідність захисту, та легко користуються способами такого захисту або його зняття. Загальний огляд захисних груп наводиться в Т.МУ.Сгееп, Ргоїесіїме Сгоцурз іп Огдапіс Зупіпевзів, допп

УМіеу 5 5оп5, Мем Хогк, 1991.

Деякі сполуки даного винаходу мають асиметричні атоми вуглецю та енатіомери або діастереомери.

Діастереомеричні суміші можна розділити на окремі діастереомери на основі їх фізико-хімічної різнорідності, сч ов Застосовуючи добре відомі способи, наприклад, шляхом хроматографії та/або фракціональної кристалізації.

Енантіомери можна розділити шляхом перетворення енантіомеричної суміші в діастереомеричну суміш в ході і) реакції з відповідною оптично активою сполукою (напр.спирт), розділення діастереомерів і перетворення (напр.гідроліз)уокремих діастереомерів у відповідні чисті енантіомери. Всі такі ізомери, включаючи діастереомери, енантіомери та їх суміші вважаються частиною даного винаходу. «- зо Багато сполук даного винаходу є кислотними і утворюють сіль з фармацевтичне прийнятною дією. Деякі із сполук даного винаходу є основними і утворюють сіль з фармацевтичне прийнятною дією. Всі ці солі входять в -- рамки даного винаходу і їх можна одержати звичайними способами. Наприклад їх можна одержати шляхом со простого контакту кислотної речовини з основною, як правило в стехіометричній пропорції, у водному, безводному або частково водному середовищі. Солі відокремлюються фільтрацією, осадженням нерозчинником ї- зв З подальшою фільтрацією, випарюванням розчинника або, у випадку водних розчинів, ліофілізацією. ю

Крім того, якщо сполуки даного винаходу утворють гідрати або солвати, то вони також входять в рамки даного винаходу.

Застосування споук даного винаходу як медичних агентів для лікування згаданих тут хвороб у ссавців (напр.людей) демонструється дією сполук даного винаходу в описаних нижче традиційних, іп міо, та іп мімо « 70 тестах. Такі тести також дозволяють порівняти дію сполук даного винаходу з дією інших сполук. Результати з с такого порівняння застосовуються для визначення об'ємів доз для лікування згаданих хвороб у ссавців, включаючи людину. ;» Тести інгібітора альдозоредуктази

Дію інгібітора альдозоредуктази можна визначити кількістю інгібітора альдозоредуктази, необхідного для

Зниження рівня сорбітолу, а відтак і рівня фруктози в тканинах, у відповідності з наступним тестом. с У Бргадцие-Оамеу щурів чоловічої статі штучно викликають діабет шляхом вутрішньовенної ін'єкції стрептозоцину в кількості 55мг/кг в рН 4.5 цитратному буфері, їх вільно годують, контролючи умови утримання,

Ш- температури, та освітлення. Після п'яти тижнів діабетного стану, щури анестезуються надмірною дозою о пентобарбіталу і тканини швидко вилучаютьсч та аналізуються на собітол та фруктозу.

Рівень сорбітолу аналізується у відповідності з методом Дональда РопаЇй М. Еадез еї аї., "Каріа Апаїузів - ої Богрі!, СаїасійоЇї Маппйо! апа Міоіповзійо! Міхішгез гот Віоіодісаї Зоцгсев", ОЦоцгпа! ої СПетізвігу,

Кк 490 1-8, (1989).

Фруктоза в тканинах ензиматичне вимірюється, застосовуючи модифікацію методу Атеуата (Меїйповдв іп

ЕпгітоЇоду, 89:20-29, 1982), у відповідності з яким феріціанід заміщався ресазуріном, барвником, який ов заміщається до високо флуоресцентного резоруфіну. Кількість флуоресцентного резоруфіну є стехіометричною кількості фруктози окисненій дегідрогеназою фруктози. Тест включає 0.1мл нейтралізованого бо нервового

Ф) екстракту перхлоровою кислотою з кінцевим об'ємом 1.5мл. Після інкубації на протязі 60 хвилин, при кімнатній ка температурі в закритому ящику, визначається флуоресценція при збудженні - 5б0пт, емісії -58О0пт з щілинами 5мм на флуоресцентному спектрофотометрі Регкіп-ЕІтег тодеї 650-40. Концентрація фруктози розраховується бо В порівнянні із серіями відомих стандартів фруктози.

Тести інгібіторе глікогенсьоссьЬосилази

Три різні очищені ізоензими глікогенфосфорилази (ГФ), де глікогенфосфорілаза знаходиться в активному "а" стані (називається глікогенфосфорілаза а, або скорочено Гфа(ОРа), та які згадуються в даній роботі як глікогенфосфорілаза печінки людини - ГФПЛа(хУІ сРа), глікогенфосфорілаза м'язів людини- ГФМЛа(НнМВво Ра) та 65 глікогенфосфорілаза мозку людини - ГФМЛ(НВО Ра) можна одержати наступними способами.

Експресія та фрагментація.

НІГОР та НМОР к ДНК експресуються з плазміди рКкК233-2 (Рпагтасіа Віогесн.Іпс., Різсаїажау, Мем дегзеу) в штамі Е.соїї ХІ-1 ВіІпе) (Зігаїадепе Сіопіпд бувіетв, І а доПа, СА). Штам інокулюють в ІВ середовище (містить 10г триптону, 5г дріжджового екстракту, 5г МасСі та їмл 1М Маон на літр) плюс 10Омг/л ампіциліну, 10Омг/л піридоксину та бООмг/л МисСі» та вирощується при 377С до щильності клітин ОО сво - 1.0. На цій стадії клітини індукуються 1мММ ізопріл-1-тіо- рД-ЮО-галактозиду (ІРТО). Через три години після індукції клітини відокремлюють центрифугуванням і осад клітин зберігається при -70 С до необхідності очищення.

НВОР кКДНК можна експресувати кількома способами, наприклад, способом, описаним Крераром (Стгегаг еї аї

У.ВіоІ.Суїйт 270:13748-13756). Метод описаний Крераром(Сгегаг еї а! 9.ВіоЇ.Суїйт 270:13748-13756) для експресії 7/0 НВОР полягає в наступному: НВОР кКДНК експрсуються з плазміду рРТАСТАС в штамі Е.соїї 25А6. Штам інокулюють в І В середовище, (яке містить містить 10г триптону, 5г дріжджового екстракту, 5г Масі та їмл 1М

Маон на літр) плюс 50 мг/л ампіциліну їі вирощується протягом ночі, потім ресуспензується в свіжому ІВ середовищі плюс 5Омг/л ампіциліну та знову інокулюється в 40Х об'єм І В/амп. середовища, що містить 250рмМ ізопропіл-1-Тіо- Д-О-галактозиду(П РО), 0.5мММ піридоксину та ЗММ МосСі» і вирощується при 22"С на протязі 75 48-50 годин. Клітини потім відокремлюються центрифугуванням і осад клітин заморожують при -707С до необхідності очищення.

НІГОР КДНК експресуються з плазміду рВіневВаскії (З(гаїадепе Согр., Зап Оіедо, СА), що котрансфекується з

Васшо сСоїй Ііпеаг Міга. ДНК (РПагтіпдеп, Зап Оіедо, СА) в 519 клітини. Згодом рекомбінований вірус видаляється. Для продукування протеїну, вирощені 519 клітини інфікуються полінфекційними агентами (глої) 0.5 та при щільності клітин 2Х105 клітин/мл. Після вирощування на протязі 72 годин при 277С клітини центрифугують і осад клітин зберігають при -70"С до необхідності очистки. Очищення Глікогенфосфорилази експресованої в Е.

Сої..

Осад клітин Е. соїї, описаний вище, ресуспензують в 25ММ Я-гліцерофосфату (рН 7.0) з 0.2мМ ОТ, 1мММ

Масі», плюс наступні інгібітори протеаз: Ге 0О.7с/ті. Пепстатин А (5)

О.5Бу/мл Леупептин 0.2мММ фенілметилсульфоніл фторид (Р М5 Б) 0.5ММ ЕОТА лізуються попередньою обробкою 200 /мл лізозиму та Зц/мл ДНкКази, після чого проводиться руйнування «-- ультразвуком в порціях по 250мл на протязі 5Х1.5 хвилин на льоду, застосовуючи Вгапзоп Модеї! ультразвуковий «-- розщеплювач клітин (Вгапзоп Бопіс Рожег Со., ЮБапригуСт) Потім лізати клітин Е.соїї відокремлюються центрифугуванням при 35, 000 обертаннях на протязі години, після чого проводиться фільтрація через 0.45 со мікронні фільтри. СР в розчинній фракції лізатів (за оцінкою менше 195 загальних протеїнів) очищається шляхом їм- моніторингу активності ензиму (як це описано нижче в розділі Аналіз активності сРа) з серії хроматографічних етапів, описаних нижче. І мобілізована метал-афінна хроматографія (І МАС). іт)

Дана стадія грунтується на методі Луонга (І опо еї а). доигпа! ої Спготаїдгарпу(1992) 584, 77-84). 500мл відфільтрованих розчинних фракцій лізатів клітин (одержаних з приблизно 160-250г оригінального осаду клітин) загружаються в 130мл колонку ІМАС Спеїайпд - Зерпагозе(РНпаптасіа І КВ Віоїесп.Іпс., Різсаїажау, Мем Уегзеу), « в яку вже закладено 5ОММ СисСі о та 25мММ Я-гліцерофосфату, 250мММ Мас! та 1мМ імідазолу при рН 7 збалансованого буферу. Колонка промивається врівноважуючим буфером, поки А оео не повернеться до о) с основного значення. Потім пробу елююють з колонки, застосовуючи такий же самий буфер, що містить 100мММ "» імідазолу, для того щоб відокремити зв'зану С Р та інші зв'зані протеїни. Після цього об'єднуються фракції з " СР активністю (приблизно бООмл) та додаються етилендіамінтетраоцтова кислота (ЕОТА), 0 -дитіотреїтол (ОТ) фенілметилсульфоніл фторид(РМЗР), леупептин та пепстатин А, для одержання відповідно 0.3мММ, 0.2мМ, 0.2мММ, 0.Бу/мл та 0.7у/мл концентрацій. Об'єднана СР обезсолюється над Зерпадех 0-25 колонкою (Зідта о Спетіса! Со., ЗМІ оців, Мівззоишгі) врівноважується за допомогою 25мММ Тріс НСІ(рнН 7.3), ЗммМ ОТ буфером -І (Буфер А) для вилучення імідазолу і зберігається на льоду до другого етапу хроматографії. 6'АМФ-Зерпагозе хроматографія. со Об'єднана обезсолена ГФ проба (приблизно бООмл) змішується з 7Омл 5-АМФ-Зерпагозе (Рпагтасіа І КВ - 20 Віоіесп.Іпс., Рівсаїажау, Мем дегзеу), яка була врівноважена Буфером А (див.вище). Суміш злегка збовтується на протязі години при 220"С, потім закладається в колонку і промивається Буфером А, поки Аово не повернеться -З до основного значення. ГФ та інші протеїни елюються з колонки за допомогою 25мМ Тріс-НСІ, 0.2мММ ДТ та 10ММ аденозін 5'-монофосфату(АМФ) при рН 7.3 (Буфер В). Фракції, що містять ГФ збираються після ідентифікації шляхом визначення активності ензиму (описується нижче) і візуалізації М г приблизно 97кД полос 259 ГФ протеїну, шляхом електрофорезу поліакриламідного гелю сульфат додеціл натрію (ЗО8-РАСЕ), після чого

ГФ) проводиться забарвлення сріблом (2О-зіймег Зіаїпі! "Оаїсні Кі, Оаїїспі Риге Спетісаіїв Со., ТО, ТоКуо,

Уарап) і потім діалізується. Об'єднана ГФ діалізується в 25ММ р-гліцерофосфату, 0.2мММ ДТТ, 0.3ММ ЕОТА, де 200мМм масі, рн 7.0 буфер (Буфер С) і зберігається на льоду до застосування.

Перед застосуванням ГФ ензиму, ензим перетворили з неактивної форми, яку він мав після експресії в штамі 60 Е.соїї ХІ-1 Віце, (позначений ГФЬ) (Зігаїадепе Сіопіпд Зузіетв, Га доМа, СА), в активну форму (позначений

ГФа), застосовуючи спосіб описаний в розділі (А)-Активація ГФ.

Очищення Глікогенсьоссьорилази експресованоїв 519 клітинах.

ЗУ клітини в осаді, що описувались вище, ресуспензуються в 25мММ Я-гліцерофосфату (рН 7.0), застосовуючи 0.2мМ ДТТ, 1мМ Мосі», плюс наступні інгібітори протеаз: б5 0.7 умл Пепстатин А

О.5у/мл Леупептин 0.2мММ фенілметилсульфоніл фторид(РМЗР) 0.5ММ ЕОТА, лізуються попередньою обробкою З дш/мл ДНК-азою, після чого проводиться руйнування ультразвуком в порціях на протязі З Х 1 хвилин на льоду, застосовуючи Вгапзоп Моде! ультразвуковий розщеплювач клітин (Вгапвоп бопіс Рожмег Со., Юапригу СТ) Потім лізати 519 клітин відокремлюються центрифугуванням при 35,000 обертань на протязі години, після чого проводиться фільтрація через 0.45 мікронні фільтри. ГФ в розчинній фракції лізатів (за оцінкою менше 1,595 всіх протеїнів) очищається шляхом моніторингу активності ензиму (як це 70 описано нижче в розділі Аналіз активності ГФа) з серій хроматографічних етапів, описаних нижче.

Імобілізована метал-афінна хроматографія(ІМАС)

Хоматографія імобілізованої спорідненості металу проводиться так, як це описувалось вище. Потім, об'єднана, обезсолена ГФ зберігається на льоду до подальшого процесу.

Активація ГФ.

Перед подальшою хроматографією, фракція неактивного ензиму, такого яким він був експресований в 519 клітинах (обозначається ГФБ) перетворюється в активну форму (обозначається ГФа), застосовуючи спосіб описаний в Розділі (А) Активація ГФ.

Аніон-обмінна хроматографія

Після активації І МАС очищеної ГФьЬ до ГФа шляхом реакції з (мобілізованою кіндзою фосфорілази, об'єднані ГФа фракції діалізуються проти 25мММ Тріс-НСІ, рН 7.5, що містить 0.5мМ ОТТ, 0.2ММ ЕОТА, 1.0мМ фториду фенілметилсульфонілу(РМ8Р), 1.Оу/мл пепстатину А. Потім зразок поміщається в Мопос) аніон-обмінну хроматографічну колонку(Рпагтасіа Віогесп.Іпс., Різсаїажау, Мем/ дегзеу) Колонка промивається врівноважуючим буфером, поки Аово не повернеться до основного значення. Потім зразок елююється з колонки лінійним градієнтом 0-0.25М Мас! для вилучення зв'заної ГФ та інших зв'заних протеїнів. Фракції, що містять ГФ Ге елююються в межах між 0.1-0.2М Масі, як це було визначено моніторингом елюенту в момент піку оптичної о густини протеїну при Азво. Після цього ГФ протеїн ідетифікується візуалізацією М приблизно 97кД полос ГФ протеїну електрофорезом поліакриламідного гелю сульфат додецілу натрію з наступним забарвленням сріблом (20-вімег їаїпі! "Оаїїсні Кі, Оаїїсні Риге СНетісаіїв Со., ІТО, ТоКуо, дЧарап) і потім об'єднується.

Зібрана ГФ діалізується в 25мММ М,М-біс(І2-Пдроксиетил|-2-аміноетансульфонової кислоти, 1.0мММ ДТТ, 0.5мММ -- ЕОТА, 5мМ масі, рН 6,8 буфер та зберігається на льоду до застосування.

Визначення активності ензиму ГФ -

А) активація ГФ: перетворення ГФЬ в ГФа (се)

Перед визначенням активності ГФ ензиму, ензим переводиться з неактивної форми, яку він мав після експресії в штамі Е.соїї ХІ-1 Віше, (позначений ГФБ) (Зігаїадепе Сіопіпд Зувіетв, а доМПа, СА), в активну - форму (позначений ГФа) фосфорилюванням СР фосфорилкіназою, як викладено нижче. Фракція неактивного юю ензиму, експресованого в 5019 клітинах (позначений ГФБ) також перетворюється в активну форму (позначена

ГФа), застосовуючи наступний спосіб. Реакція ГФ з Імобілізованою Кіназою Фосфорилази.

Кіназа фосфорілази (Зідта Спетіса! Сотрапу, 5. І оців,МО) імобілізували на Айі-сЗе! 10 (Віокай Согр., «

Ме/міе, ММ) відповідно інструкціям виробника. Якщо говорити коротко, то ензим кінази фосфорілази (Юмг) інкубується з промитими Айі-Се! гранулами(імл) в 2.5мл 100мММ НЕРЕЗ і 80мМ Сасі» при рН 7.4 на протязі 4 - с годин при 4"С. Потім гранули АйЙі-зе! промивали таким же самим буфером і перед блокуванням з ХОММ НЕРЕЗ а та 1М гліцинметилового ефіру при рН 8 на протязі 1 години при кімнатній температурі. Блокуючий буфер "» вилучається і заміщується 50ММ НЕРЕЗ (рН 7,4) їмМ р-меркаптоетанолу та 0,290 МаМаз для зберігання. Перед застосуванням, для того щоб перетворити ГФЬ в ГФа, гранули АйЙі-сзе! імобілізованої кінази фосфорілази врівноважуються шляхом промивання в буфері, який викоористаний для здійснення реакції кінази і складається 1 з 25ММ р-гліцерофосфату, 0.3мММ ОТТ та 0.3ЗмММ ЕОТА при рн 7.8 (тестовий буфер кінази). - Часково очищена неактивна ГФЬ, що була одержана після хроматографії 5-АМФ-Зерпагозе, яка згадується вище (з Е. сої) або суміш ГФа та ГФЬ одержується після | МАС, що згадується вище (з 509 клітин), со розбавляються 1:10 кіназним тестовим буфером, а потім змішуються із згаданим вище ензимом кінази -щ 20 фосфорілази, імобілізованим на Айі-Се! гранулах. Добавляється МаАТР до 5мММ та МоСсІі » до бмМ. Одержана суміш обережно перемішується при 2572 30-бОхвилин. Зразок вилучається з гранул, після чого оцінюється "6 відсоток активації ГФЬ при перетворенні в ГФа шляхом визначення активності ГФ ензиму в присутності і у відсутності 3.3ЗММ АМФ. Потім розраховується відсоток активності загального ензима ГФ завдяки активності ГФа ензиму(АМФ-залежний), для цього застосовується наступна формула: загальної НОР - НОР активність - АМР о НІОР активність А М Р

Альтернативно, перетворення ГФЬ в ГФа можна моніторувати шляхом ізоелектричного фокусування в основі о якого лежить зміна електрофазної мобільності, яка спостерігається після перетворення ГФЬ в ГФа. Зразки ГФ аналізуються шляхом ізоелектричного фокусування (ЕФ) застосовуючи Рпагтасіа РіавісСеї! Зувіет (Рпагтасіа 60 Віоїесп.Іпс., Різсаїаулау, Мем дегзеу), фабричні гелі (рі межа 4-6.5) та рекомендований виробником спосіб.

Розірвані ГФЬ та ГФа візуалізуються на гелях шляхом забарвлення сріблом (20О0-вімег 5іаїпі! "Оаїїсні КІС,

Оаїснпі Риге Спетісаів Со., Ї.ТО, ТоКуо, дарап) Ідентифікація ГФЬ та ГФа здійснюєтся шляхом порівняння із стандартами одержаних із Е.соїї ГФЬ та ГФа, яке проводиться паралельно, із застосуванням таких же самих гелів, що і для експериментальних зразків. Аналіз активності ГФа. бо Захворювання/стан лікування/профілактика висвітлена в даній роботі дія сполук інгібітора глікогенфосфорилази, може бути опосередковано визначена оцінюванням впливу сполук даного винаходу на активність активованої форми глікогенфосфорилази (ГФа) застосовуючи один з двох методів; активність глікогсенфосфорилази а вимірюється шляхом моніторингу утворення глюкозо-1-фосфату з глікогену або, в ході зворотної реакції шляхом вимірювання синтезу глікогену з глюкозо-1 -фосфату, виходячи з кількості вивільнених неорганічних фосфатів. Всі реакції можуть проводитись на 96б-коміркових мікротитрованих пластинах і зміна оптичної густини, завдяки утворенню продукта реакції, вимірюється по довжині хвиль, як це описується нижче, на МОСС/340 МК ІІ Еїїза Кеадег (ар БЗувіетв, Ріпіапа) зв'язаним з Тіегесп Місгоріа(е еаснег (ІСМ Віотеаіса! Со, Нипізм/ПШе, АІарата). 70 Для того щоб виміряти активність ензиму ГФ з напрямком вперед, проводиться моніторинг утворення глюкоз-1-фосфату з глікогену застосовуючи мультиензимний загальний метод Резсе (Резсе М.А., Водоигіап,

З.Н..Наїтіз, К.С. та Міспоївоп О.Б. (1977) Сіїпісаї Спетівігу 23, 1711-1717) модифікований наступним способом: від 1 до 100цг ГФа, 10 одиниць фосфоглюкомутази та 15 одиниць дегідрогенази глюкоз-6б-фосфату (Воснгіпдег Маппуйт Віоспетіса!в, Іпаіапороїїв, ІМ) розбавляються до 1мМ в Буфері А.

Буфер А має рн 7.2 і містить ХОММ НЕРЕЗ5, 100мМ КСІ, 2.5мМ етиленглікогельтетраоцтової кислоти (ЕСТА), 2.5ММ Масі», 3.5мММ КНоРО) та 0.5мМ дитіотреїтолу. 20цл цієї речовини додається до 8Оші Буфера А, що містить 0.47мг/мл глікогену, 9.4мМ глюкози, 0.63ММ окисненої форми нікотинамід аденін динуклеотид фосфату (НАДФ"). Сполуки, які підлягають аналізу, додаються як 5|ал розчин в 1495 диметилсульфоксиді( ДМСО) перед доданням ензиму. Основний ступінь активності ензиму ГФа при відсутності інгібіторів, визначається шляхом додавання 5щші 1495 диметилсульфоксиду (ДМСО) і ступінь повного ингібування активності ГФа визначається шляхом додавання 20 дл 50мМ тестової речовини позитивного контролю, кофеїну. Реакція контролюється при кімнатній температурі шляхом вимірювання конверсії окисненого НАДФ" у відновлений НАДФ при З4Онм.

Для визначення активності ензиму ГФ в зворотньому напрямку, вимірюється конверсія глюкозо-1 -фосфату в глікоген плюс неорганічний фосфат, застосовуючи загальний метод описаний Енгерсом (Епдегв, СМ

Н.О. Зпеспозку,5. та Мадзеп, М.В. (1970) Соп. 9. Віоспет. 48, 746-754) який модифікується наступним способом: о від 1 до 100цг ГФа розбавляються до 1мл в Буфері В.

Буфер В має рН 7.2 і містить ХОММ НЕРЕЗ5, 100мММ КСІ, 2.5ММ ЕСТА 2.5мММ Масі» та 0.5мМ дитіотреїтолу. 2Оцл цієї речовини додається до 80 дл Буфера В, що містить 1.25мг/мл глікогену, 9.4мММ глюкози, 0.б3мММ глюкозо-1-фосфату. Сполуки, які підлягають аналізу, додаються як 5ші розчин в 1495 ДМСО, перед тим як -- додати ензим. Основний ступінь активності ензиму ГФа при відсутності інгібіторів, визначається шляхом «ч- додавання 5удл 1495 ДМСО і ступінь активності повністю інгібованої ГФа визначається шляхом додавання 20 пл 5ОММ кофеїну. Така суміш інкубуєтся при кімнатній температурі на протязі 1 години, після чого вимірюється 09 неорганічний фосфат, що вивільняється з глюкозо-1-фосфату, застосовуючи загальний метод Ланзетта їч- (Гап2щЩа, Р.А.., АІмагег, І)..Кетасі, Р.5. апа Сапаїа, ОД(1979) Апа! Віоспет. 100, 95-97) який модифікується наступним способом: 150цл. 1Омг/мл молібдату амонію, 0.Зв8мг/мл зеленого малахіту в ТМ НСІ додаються до юю ензимної суміші. Після 20 хвилин інкубації при кімнатній температурі, вимірюється оптична густина при 620нм.

Згадані вище тести, виконані із залученням ряду ступенів концентрації тестової сполуки, дозволяють визначити показник ІСсо (концентрація тестової сполуки, що вимагає 5095 інгібування) для інгібування іп мімо « дю активності ензиму Гфа, застосовуючи тестову сполуку. Тест на інсулінорезистентність. -

Сполуки даного винаходу легко адаптуються для клінічного застосування як гіпоглікемічні агенти. с Гіпоглікемічну активнісь сполук даного винаходу можна визначити по кількості тестової сполуки, необхідної для :з» зниження рівня глюкози в порівнянні з носієм без тестової сполуки, у ор/оБ мишей чоловічої статі. Тест також дозволяє визначити приблизну мінімальну ефективну дозу (МЕД) для зниження іп мімо концентрації глюкози в плазмі даних мишей, для даних тестових сполук. сл 15 Оскільки концентрація глюкози в крові тісно пов'язана з розвитком діабетичних розладів, то дані сполуки, шляхом гіпоглікемічної дії, попереджають, затримують та/або зменшують діабетичні розлади. -і П'яти-восьмитижневі миші С57ВІ /6.-оБ/ор (одержуються з дасквоп І арогаюгу, Ваг Нагрог, МЕ) чоловічої со статі, розміщаються по п'ятеро в клітку, під звичайним наглядом. Піся тижневої акліматизації, миші зважуються, і перед тим як почнуться будь-які процедури береться 25мікролітрів крові з ретро-орбитального - синусу. Зразки крові негайно розбавляються 1:5 фізрозчином, що містить 0.02595 гепарину натрію, і зберігаються ще на льоду для метаболітного аналізу. Тварини розподіляються на групи обробки так, щоб кожна група мала однакові засоби концентрації глюкози в плазмі. Після розподілу на групи, кожний день, на протязі чотирьох днів, тваринам орально вводять носій, що містить: 1) 0.259565 мас/об метилцелюлози у воді без регулювання рн; 2) 0.195 РіпгопісбР105 Віоск Сороїутег Зипасапі (ВАБЕ Согрогайоп, Рагвіррапі.МУ) в 0,195 фізрозчині без регулювання рН. На п'ятий день тварини знову зважуються, а потім їм орально вводиться окремо тестова

ГФ) сполука або носій. Всі ліки вводяться в носії, що містить 1) 0.259565 мас/об метилцелюлози у воді без з регулювання рнН; або 2) 1095 ДМСО/О,195 РіІпгопіс? РІОБ(ВАЗЕ Согрогайоп, Рагвіррапі,МУ) в 0,190 фізрозчині без регулювання рН. Через три години у мишей береться кров з ретро-орбітального синусу для визначення рівнів во метаболіту крові. Зібрані зразки центрифугуються на протязі двох хвилин при 10,000 обертань при кімнатній температурі. Супернатант тестується на глюкозу, наприклад, застосовуючи АрБрої МР тм (Аррої Іарогайгіев,

Оіадповіїсв Оімівіоп, Ігміпд, ТХ) та МР Зирег БЗузіетФ Адшіоапаїїгег (Аррої Іарогаїйогіев, Ігміпуо, ТХ), або

Аррої Зресіпт СОСХтм Ащшіоапаїїгец(Аррої Іарогафогіев, Ігміпо, ТХ) використовуючи реагентну систему

А-Сепітмб(|цсозе-М Тев((Аррої Іарогайогіев, Ігміпа, ТХ) (модифікація методу Ріхтеріха і Даувалдера 65 Зспмеігагізспе Меаігіпізспе УУоспепеспгій, 101 860(1971)) ( гексокіназний метод) використовуючи 1О0Омг/дл стандарта. Потім розраховується рівень глюкози в плазмі по рівнянню: Глюкоза плазми(мг/дл)-Показник зразка х

8.14, де 8.14 є фактор розбавлення, приведений у відповідність з гематокритом плазми (гематокрит 4496).

Тварини, яким давали носій, в основному зберігають незмінний гіперглікемічний рівень (наприклад більший або, що дорівнює 25Омг/дл), тварини, яким вводили тестову сполуку у відповідних дозах, мають значно знижений рівень глюкози. Гіпоглікемічна активність тестових сполук визначається на 5-й день шляхом статистичного аналізу (непарний і-тест) середньої концентрації глюкози в плазмі між групою, якій вводили тестову сполуку і групою, якій вводили носій. Вищезгаданий тест, проведений із застосуванням ряду доз тестових сполук, дозволяє визначити приблизну мінімальну ефективну дозу для зниження іп мімо концентрації глюкози.

Сполуки даного винаходу легко адаптуються для застосування як агенти для реверсії гіперінсулінемії, як /о агенти для зниження тригліцеридів та як гіпохолестеринемічні агенти. Таку акивність можна визначити по кількості тестової сполуки, необхідної для зниження рівня інсуліну, тригліцеридів або холестерину в порівнянні з контрольним носієм без тестової сполуки, у ор/ор мишей чоловічої статі.

Оскільки концентрація холестерину в крові тісно пов'язана з розвитком кардіоваскулярних, церебро-васкулярних або розладів периферійних судин, то сполуки даного винаходу, шляхом 7/5 Піпохолестеринемічної дії, попереджають, затримують та/або зменшують атеросклероз.

Оскільки концентрація інсуліну в крові пов'зана із прискоренням росу судинних клітин та з підвищеним рівнем затримання натрію в нирках (окрім інших факторів наприклад, стимулювання засвоєння глюкози), а як відомо ці фактори викликають гіпертезію, то сполуки даного винаходу, шляхом гіпоінсулінемічної дії, попереджають, затримують та/або зменшують гіпертезію.

Оскільки концентрація тригліцеридів та вільних жирних кислот в крові сприяє підвищенню загального рівня ліпідів в крові, то сполуки даного винаходу, шляхом дії, що знижує рівень тригліцеридів та вільних жирних кислот, попереджають, затримують та/або зменшують гіперліпідемію.

Вільні жирні кислоти сприяють підвищенню загального рівня ліпідів в крові і негативно пов'язані зі сприйнятливістю до інсуліну в численних фізіологічних та патологічних випадках. сч

Миші (одержуються з ЧасКвоп І арогаюгу, Ваг Нагрог, МЕ) віком від п'яти до восьми тижнів, чоловічої статі, розміщаються по п'ятеро в клітку, під звичайним наглядом, вільно годуються у відповідності із (8) стандартною дієтою. Піся тижневої акліматизації, миші зважуються, і перед тим, як почнуться будь-які процедури береться 25 мікролітрів крові з ретро-орбітального синусу. Зразки крові негайно розбавляються 1:5 фізрозчином, що містить 0.025905 гепарину натрію, і зберігаються на льоду для аналізу глюкози в плазмі. Тварини - п зо розподіляються на групи обробки так, щоб кожна група мала схожі значення концентрації глюкози в плазмі.

Сполука, яка підлягає аналізу вводиться орально, через шлунковий зонд як 0.02905-2.095 розчин (маса/об'єм - (м/0)) в 7)1095ДМСО/0,190 Рішгопіб РІТО5 Віоск Сороїутег Зипосап(ВАЗЕ Согрогайоп, Рагвіррапі.МуУ) в 0,196 Фо фізрозчині без регулювання рН,або 2) 0.259565 м/о метилцелюлози у воді без регулювання рН. Сполуку вводять один або два рази на день на протязі від 1 до 15 днів. Контрольні миші одержують лише 10959ДМСО/0О,195 -

РіІйгопіс? Р105 в 195 фізрозчині без регулювання рН або 0.2595 в/о метилцелюлози у воді без регулювання рН. ю

Через три години після прийому останьої кількості, тварини умертвляються декапітацією, а кров збирається в О0.5мл пробірки сепаратора сироватки, що містять 3.бмг 1:1 мас/мас фтористого натрію: суміш оксалату калію.

Зібрані зразки центрифугуються на протязі 2 хвилин при 10,000 обертань при кімнатній температурі, після чого відділяється супернатант сироватки і розбавляється 1:1 об/об 1 ТІШ/мл розчину апротиніну в 0.195 фізрозчину, « 70 без регулювання рН. в с Потім зразки розбавленої сироватки зберігаються при -80"С до аналізу. Розморожені, розбавлені зразки сироватки аналізуються на рівень інсуліну, тригліцеридів, та вільних жирних кислот. Концентрацію інсуліну в ;» сироватці визначають застосовуючи комплект Едцайетй КІАІМЗШІ ІМ (метод подвійних антитіл), який можна придбати у Віпах, Боцій Рогпапа, МЕ. Коефіцієнт похибки становить «х 1095. Тригліцериди в сироватці визначається, застосовуючи Аррої МР тм та та МР Зирег Зузіете Ашціоапаїїгег (АББої І арогайогієв, Ігміпо, ТХ), с або Аррої Зресігшт ССХтм (Аррої І арогайогіез, Ігміпао, ТХ) застосовуючи реагентну систему -1 А-Сепі"мТгідіусегідез Тез((АрБої І арогафогіев, Ігміпд, ТХ) (метод парних ліпаз; модифікація методу Семпсона (Затрзоп еї аї..СіІіпісаї Спетівігу 21, 1989 (1975). Загальний рівень холестерину в сироватці визначається (ее) застосовуючи Аррої МРтм та та МР Бирег БЗувіете Апціоапаїїгег (Арброї І арогайогіез, Ігміпд, ТХ), або АБррої - 70 Зресішт СОСХтм (Аррої Іарогайогіев, Ігміпу, ТХ) та реагентну систему А-Сепітм СпПоїевіего! ТезКАррої

І арогайогіез, Ігміпяа, ТХ) (холестерин-естераза парний метод; модифікація методу Аллаіїна (Аїаїп еї аї -З Сіїпісаї Спетівігу 20, 470 (1974)), використовуючи 100 та ЗООмг/дл стандарти. Концентрація вільної жирної кислоти визначається, застосовуючи комплект від Атапо Іпіегпайопа! Епліте Со., Іпс., пристосований для роботи з Аррої УР'їм та МР Зирег Зузвіетое Аціоапаїїгег (Арбої І арогайогіев, Ігміпо, ТХ), або Аррої Зресігит ССХтм АціоапаїїгецАьрої Іарогайюгіев, Ігміпдо, ТХ) Потім рівень інсуліну, тригліцеридів, вільних жирних кислот та

ГФ) загальний рівень холестерину вираховується за допомогою рівнянь,

Інсулін сироватки(цО/мл)-Показник зразка х 2 Тригліцериди сироватки(мг/дл)-Показник зразка х 2 о Холестерин(загальний) сироватки(мг/дл)-Показник зразка х 2 Вільна жирна кислота (цекв/л)(«Показник зразка х 2, де 2 - фактор розбавлення. 60 У тварин, якім вводили наповнювач, не спостерігалось ніяких змін, у сироватці був рівень інсуліну 275(цШ/мл), тригліцеридів (235мг/дл) вільних жирних кислот (1500цекв/мл), загального холестерину (190мг/дл), тварини, яким вводили сполуки даного винаходу в основному мали знижений рівень інсуліну, тригліцеридів, вільних жирних кислот та загального холестерину в сироватці. Дія тестових сполук, щодо зниження рівня інсуліну, тригліцеридів, вільних жирних кислот та загального холестерину в сироватці визначається б5 статистичним аналізом (непарний і-тест) середньої концентрації інсуліну, тригліцеридів, вільних жирних кислот та загального холестерину між групою, що вживала тестову сполуку та групою, що вживала наповнювач.

Дію сполук даного винаходу, щодо забезпечення захисту від ішемії (напр.пошкодження тканин серця) можна продемонструвати іп міго, спираючись на публікації Бутвела ВиїмеїЇ еї а Ат. 9. РНузіо!І.,, 264, Н1884-Н1889, 1993, та Алларда, Айага еї аі Ат. 9. РПузіоіІ.,1994. 267 Нбб6-Н74. Експерименти проводяться, засосовуючи препарування ізольованого серця щура, в основному так, як це описано в статті, що згадувалась вище.

Нормальним бЗргад-Оаже! щурам, чоловічої статі, у яких штучно викликають гіпертрофію серця шляхом операції по перев'язці аорти, ВВЛУ щурам з гострим діабетом або контрольним ВВЛ// щурам, попередньо вводиться гепарин (1000и), потім пентобарбітал (ббмг/кг,). Після того, як досягнута глибока анестезія, що можна 7/0 визначити по відсутності рефлексу в кінцівках, серце швидко відділяють і поміщають в льодяний фізрозчин.

Серце ретроградно перфузується через аорту в межах 2 хвилин. Темп серця та вентрикулярний тиск визначається, застосовуючи латекс балон в лівому шлуночку з трубками високого тиску, які з'єднані з трансдуктором тиску. Серце перфузується розчином, що містить (мМ): масі 118, КСІ 4.7, Сасі» 1.2, Мосі» 1.2,

МансСоОз 25, глюкозу 11. Перфузійний аппарат знаходиться під жорстким температурним контролем і /5 обладнаний ємкостями для перфузату та води, що омиває перфузійні трубки для підтримки температури серця 377"С. Оксигенація перфузату здійснюється через педіатричний порожньо-волоконний оксигенатор (Саріах,

Тегито Согр., Токуо, дарап) безпосередньо проксимальне до серця. Серця зазнають дії перфузійного розчину ї тестова сполука на протязі 10 хвилин або більше, потім 20 хвилин глобальної ішемії і знову 60 хвилин перфузії при відсутності тестової сполуки. Серцеві ритми контрольного серця і того, що оброблялось тестовою сполукою 2о порівнюються після ішемії. Тиск в лівому шлуночку контрольного і обробленого тестовою сполукою серця порівнюється після ішемії. В кінці експерименту серця знову перфузуються і забарвлюються для визначення співвідношення інфарктної ділянки і ділянки з ризиком (95 ІД/ДР), як це описується нижче.

Терапевтичну дію сполук даного винаходу, щодо запобігання пошкодження тканин в результаті ішемічного шинсульту, можна також продемонструвати іп мімо, опираючись на публікацію Ліу (іш еї аї., Сігсшайоп, сч ов Мо1І.84, М. 1 (ушу 1991)), що висвітлюється в даній роботі. Тест іп мімо визначає ступінь захищеності серця у групи, що одержує тестову сполуку відносно групи, що одержує солевий наповнювач. Для інформації слід і) зазначити, що короткі періоди міокардиальної ішемії, після чого відбувається реперфузія коронарних артерій захищають серце від подальшої гострої міокардіальної ішемії (Мигу еї аї., Сігсшайоп 74:1124-1133, 1986).

Ознакою кардіозахисту є зменшення інфаркту міокарду. Такого зменшення можна досягти фармацевтичними «- зо засобами, застосовуючи агоністи рецептора аденозину, які вводяться в вену інтактних, анестезованих кроликів, що досліджуються як іп зйш модель пре-ішеміїї міокарду. (іш еї аї., Сігсшайоп, 84:350-356, 1991) Іп мімо - тест визначає чи можуть сполуки фармакологічно індукувати кардіозахист, тобто, зменшити розмір инфаркта оз міокарду, якщо їх парентально ввести інтактним анестезованим кроликам. Дію сполук даного винаходу можна порівняти з пре-ішемізованими станами, застосовуючи агоніст А! аденозіну, М 5 -1-(феніл-2В-ізопропіл) - 3з5 аденозін (ФІА), які виявились здатними стимулювати кардіозахист в інтактних анестезованих кроликах, що ю досліджуються іп зищі їм еї а!., Сігсшацоп, 84:350-356, 1991). Конкретна методологія описується нижче.

Хірургія новозеландські білі кролики чоловічої статі (3-4кг) анестезуються пентобарбіталом (ЗОмл/кг).

Проводиться трахеотомія шляхом вентрального цервікального розрізу і кролики вентилюються 10095киснем, « застосовуючи вентилятор позитивного тиску. Катетери вставляються в ліву шийну вену для введення препарату, 70 та в ліву сонну артерію для вимірів тиску крові, потім шляхом лівої торакотомії розкриваються серця і на - с найбільшу гілку лівої коронарної артерії надівається петля (00 шовк), ішемія викликається шляхом стискання ц петлі. Послаблення петлі призводить до реперфузії ураженої ділянки. Ознакою міокардіальної ішемії є "» регіональний ціаноз; ознакою реперфузії є гіперемія. Протокол: експеримент починається після того, коли хоча б на 30 хвилин стабілізуються артериальний тиск та серцевий ритм. Пре-ішемічні стани створюються подвійним пережиманням коронарної артерії на 5 хвилин з наступною 10 хвилинною реперфузією. Формакологічні с передумови створюються шляхом подвійного вливання тестової сполуки через, наприклад, 5 хвилин та подальшого 10 хвилинного вичікування перед наступним втручанням або шляхом вливання агоністу аденозіну, 7 ФІА (0.25мг/кг). Після створення ішемічних передумов, фармакологічних передумов або при відсутності умов (ее) (контроль наповнювачем без умов) артерія пережимається на 30 хвлин, а потім реперфузується на протязі двох цу годин, для індукування інфаркта міокарду. Тестова сполука та ФІА розчиняються у фізрозчині або іншому придатному наповнювачі і вводяться в межах від 1 до бмл/кг відповідно. - М Забарвлення (іш еї аї., Сігсшаййоп, 84:350-356, 1991): після двохгодинної реперфузії, серця швидко вилучаються, вішаються на аппарат Лангендорфа (І апдепаоп) і промиваються на протязі 1 хвилини нормальним фізрозчином, нагрітим до температури тіла (3822). Потім шовковий шов, що застосовується як петля, міцно затягується, щоб пережати артерію і 595 суспензія флуоресцентних частинок (1-10мт) Юике Зсіепійс Согр.(Раїо

АМйо, СА) вливається разом з перфузатом для забарвлення всього міокарду, окрім ділянки з ризиком

ІФ) (нефлуоресцентний шлуночок). Потім серця заморожуються і витримуються протягом ночі при -20" С. На іме) слідуючий день серця препарують 2-х мм зрізами і забарвлюються 195 трифенілтетразолій хлоридом (ТТХ).

Оскільки ТТХ реагує з живими тканинами, то забарвлення буде різним у живих тканин (червоні) і у мертвих 60 тканин (незабарвлені). Площа інфаркту (незабарвлена) та площа з ризиком (без флуоресцентних частинок) розраховуються для кожного зрізу лівого шлуночка, застосовуючи попередньо відкалібрований аналізатор забарвлення. Щоб упорядочити розбіжності ішемічних пошкоджень на ділянках з ризиком між серцями, дані виражаються у вигляді співвідношення між інфарктною площею і площею з ризиком. Всі дані виражаються як

Меап - Зет і статистичне порівнюються застосовуючи одинарний фактор АМОМА або непарний (тест. 65 Значимість розглячдається як р « 0.05.

Даний винахід можна випробувати на здатність редукування або запобігання ішемічних пошкоджень несерцевих тканин, наприклад мозку або печінки, застосовуючи способи, наведені в науковій літературі. Сполуки даного винаходу можна вводити застосовуючи придатний спосіб та носій, зручний час введення, а саме, перед ішемізованим нападом, під час ішемічного нападу, після ішемічного нападу (період реперфузії) або під час будь-якої іншої експериментальної стадії, що описується нижче.

Здатність даного винаходу зменшувати ішемічне пошкодження мозку можна продемонструвати, наприклад у ссавців, застосовуючи метод Парка РагкК еї а! (Апп. Меийгої. 1988;24;543-551). Якщо коротко, то у відповідності із способом Парка дорослі Зргадое-ОаулЛеу щури анестезуються спочатку 296 галотаном, а потім механічною вентиляцією оксид азоту-кисень сумішшю (7095 : ЗОУо), що містить 0.5-195 галотану. Потім проводиться /о трахеостомія. Об'єм потоку з вентилятора регулюється так, щоб підтримувати тиск артеріального діоксиду вуглецю на рівні Збмм рт.ст. та артеріальну оксигенацію (Ра 05 » 90 мм рт. ст.). Температура тіла контролюється ректальним термометром і підтримується на нормальному рівні шляхом зовнішнього обігріву.

Потім, застосовуючи операційний мікроскоп, у тварин проводиться субтемпоральна кранієектомія, для того Щоб відкрити основний ствол лівої середньої церебральної артері(СЦА); відкрита артерія пережимається мікробіполярною коагуляцією, щоб утворити великі ділянки ішемічного пошкодження в корі головного мозку та в базальному ядрі. Після трьох годин пережимання СЦА щури глибоко анестезуються 2965 галотаном і проводиться торакотомія для вливання гепаринованого фізрозчину в лівий шлуночок. Рідина збирається шляхом розрізу правої порожнини. Після промивання фізрозчином вводиться приблизно 200мл 4095 формальдегіду, льодяної оцтової кислоти та абсолютного метанолового розчину (РАМ; 1:1:8, об/об/об), потім тварин декапітують і голови поміщаються на 24 години в фіксатор. Потім мозок вилучається, обробляється, поміщається в парафін і розсікається (приблизно 100 зрізів на мозок). Потім зрізи забарвлюються гематоксилін-еозіном або комбінацією крезолового фіолетового та блакитного Люксолю і вивчаються під світловим мікроскопом для того, щоб знайти та звіряти ішемічне пошкодження застосовуючи аналізатор зображення (Напр.Оцапіїтей). Ішемізовані об'єми та площини виражаються в абсолютних одиницях (мм З та мм?) та, як відсоток загального регіону, що с вивчається. Дія сполук та способів даного винаходу щодо зменшення ішемічних пошкоджень мозку, викликаних пережиманням СЦА проявляється в зменшенні площі та об'єму відносного або абсолютного ішемічного і9) пошкодження в зрізах мозку щурів що одержували ліки в порівнянні із зрізами мозку контрольних щурів, які одержували плацебо.

Інші методи, які можна застосувати для демонстрації корисності даного винаходу щодо зменшення ішемічних «-- пошкоджень описані МаКауата, еї аІ. в Меигоіоду 1988;38:1667-1673, Метелама, еї аІ в Бігоке 1992;23:552-559,

ЕоіІрегодгома еї а! в Ргосі. Асайд. Зсі1995; 92:5057-5059, Соні еї а! в Вгаіп Кевз. 1990;552:290-307. -

Корисність сполук та способів даного винаходу щодо зменшення ішемічних пошкоджень печінки можна с продемонструвати, наприклад, у ссавців застосовуючи метод УХоКоуата еї ацАт. 3. Рнувіої. 1990;258:5564-03570). Якщо коротко, то у відповідності із способом МоКоуата голодні Зргадцие-Оаміеу щури - анестезуються пентобарбіталом натрію (4Омг/кг), потім проводиться трахеотомія і тварини вентилюються ю кімнатним повітрям. Печінка видаляється і поміщається в середовище камери, де підтримується постійна температура 37"С і перфузується через воротну вену при постійному тиску в ї15см Н»О модифікованим, без гемоглобіну Ктгерз-Непзеїеїї буфером (в мМ: 118 Масі, 4.7 КСІ, 27 Мансо» 2.5 Сасі», 1.2 Мао», 1.2 КНоРО,, « 0.05 ЕОТА та 11мМ глюкози, плюс З00) гепарину). РН буферу підтримується на рівні 7.4 шляхом загазовування буферу 9595 О2 -595 СО». Кожна печінка перфузується при інтенсивності потоку 2Омл/хв, способом одноразового с проходження, на протязі ЗОхв промивання та врівноваження (пре-ішемічний період), після чого настає ц двохгодинний період глобальної ішемії, а потім двохгодинний період реперфузії в умовах ідентичних "» передішемічному періоду. Перфузат збирається в пре-ішемічний період, зразу ж після ішемічного періоду, та кожні ЗОхв двохгодинного періоду реперфузії. Зразки перфузату аналізуються на наявність гепатоцелюлярних ензимів, наприклад аспартат-аміно-трансферази(АСТ), аланін-аміно-трансферази(АЛТ) та лактат-дегідрогенази ос (ЛДГ), по яким визначається ступінь ішемічних пошкоджень тканин печінки. Дію АСТ, АЛТ та ЛДГ в перфузаті можна визначити кількома способами, наприклад, рефлектометричним способом, застосовуючи автоматичний 7 Кодак Екіаспет 500 аналізатор, про який згадує МаКапо еї а! (Нераїсіоду 1995;22:539-545). Дія сполук та о способів даного винаходу щодо зменшення ішемічних пошкоджень печінки, викликаних пережиманням, проявляється в зменшенні виділення гепатоцелюлярних ензимів зразу ж після пережимання та/або підчас - післяїшемічної реперфузії, в групі щурів, що одержувала ліки в порівнянні з контрольною групою, що одержувала -З плацебо.

Інші способи та параметри, які можна застосувати для демонстрації корисності сполук та способів даного винаходу щодо зменшення ішемічних пошкоджень печінки описуються Макапо еї а! (Нерафіоду 1995;22:539-545).

Сполуки даного винаходу можуть вводитись будь-яким способом який, бажано, забезпечував би доставку сполуки до необхідних тканин (напр.печінка та/або тканини серця). Такі способи включають оральний, о парентеральний, інтрадуоденальний і т.д. в основному сполуки даного винаходу вводяться одноразово ко (напр.один раз на день) або багаторазово.

Сполуки даного винаходу є корисними для зменшення або мінімізації безпосередніх порушень в будь-яких бо тканинах, чутливих до ішемічних/реперфузійних пошкоджень (напр.серце, мозок, легені, нирки, печінка, кишки, скелетні м'язи, сітчатка), які є результатом випадків ішемії (напр.інфаркт міокарду) Тому, активні сполуки ефективно застосовуються як профілактичний засіб для запобігання тобто, зменшення або припинення, порушень в тканинах (напр.серцеві тканини) у пацієнтів з ризиком ішемії. В основному сполуки даного винаходу вводяться орально але може застосовуватись і парентеральне введення(напр.внутрішньовенне, 65 внутрішньом'язове, трансдермальне, підшкірне, ректальне або інтрамедулярне) наприклад тоді, коли оральний прийом не відповідає цілям або, коли пацієнт не може проковтнути ліки. Може застосовуватись також і локальне введення, наприклад тоді, коли пацієнт страждає від шлунково-кишкових порушень або тоді, коли ліки краще всього нанести на поверхню тканин або органу, що визначається лікарем.

Дві різні сполуки даного винаходу можуть вводитись одночасно або послідовно в будь-якому порядку або

Вони можуть вводитись в єдиній фармацевтичній композиції що містить описаний вище інгібітор альдозоредуктази та описаний вище інгібітор глікогенфосфорилази.

В будь-якому випадку кількість сполуки та частота введення будуть залежати від пацієнта що лікується, гостроти захворювання, способу введення ліків, та від рішення лікаря, який прописує ліки. З огляду на різницю між пацієнтами, викладені нижче кількісні показники доз носять необов'язковий характер і лікар може титрувати 7/0 Кількості для досягнення необхідного терапевтичного ефекту(напр.зниження рівня глюкози; інсуліну).

Обмірковуючи інтенсивність лікування лікар має враховувати багато факторів, таких як вік пацієнта, хвороби, якими пацієнт хворів і якими хворіє(напр.серцево судинні захворювання).

Так, наприклад, в одному з режимів введення, сполука даного винаходу може вводитись безпосередньо перед операцією на серці (напр.в межах двадцяти чотирьох годин перед операцією), коли існує ризик 7/5 Міокардіальної ішемії. В іншому режимі сполуки можуть вводитись після операції (напр.в межах двадцяти чотирьох годин після операції), коли існує ризик міокардіальної ішемії. Сполуки даного винаходу можуть також вводитись регулярно кожний день.

В основному застосовується така кількість сполуки даного винаходу, яка є достатньою для досягнення відповідного ефекту сенсибілізації до інсуліну.

Інакше кажучи, застосовується кількість сполуки, яка є достатньою для досягнення нормальної біологічної дії інсуліну при "нормальній концентрації! ознакою чого буде еуглікемія, нормоглікемія, та нормальна ліпідемія (напр.тригліцериди, холестерин, вільні жирні кислоти) і, крім цього нормальний тиск та нормальна толерантність до глюкози.

Застосовується також кількість сполуки, яка є ефективною для захисту від ішемії. сч

Застосовується також кількость інгібітора альдозоредуктази даного винаходу, яка є ефективною для прояву о дій даного винаходу, наприклад, зниження рівня тригліцеридів і холестерину, а також зменшення гіперінсулінемії. В більшості випадків ефективна доза інгібіторів альдозоредуктази даного винаходу становить від 0.1мг/кг;ідень до 1ООмг/кг;/день в єдиних або поділених дозах, бажано від 0.1мг/кг/день до 2Омг/кг/день в єдиних або поділених дозах. «- зо В основному, для прояву дії даного винаходу, наприклад зниження рівня глюкози, тригліцеридів, вільних жирних кислот, холестерину в крові та зменшення гіперінсулінемії, ефективна доза сполук інгібітора -- глікогсенфосфорилази даного винаходу становить від 0.005мг/кг/день до 5Омг/кг/день, бажано від 0.О5мг/кг/день со до 25мг/кг/день, а ще краще від 0.1 до 15мг/кг/день.

Сполуки даного винаходу в основному вводяться у вигляді фармацевтичної композиції, що містить принаймні ї- з5 одну із сполук даного винаходу та фармацевтичне прийнятний наповнювач або розбавник. Таким чином сполуки ю даного винаходу можуть вводитись окремо або разом в будь-якій оральній, парентеральний або трансдермальний формі дозування.

Для орального прийому фармацевтична композиція може мати форму розчинів суспензій, таблеток, капсул, порошків і т.д. Таблетки, що містять різноманітні наповнювачі, такі як цитрат натрію, карбонат кальцію, та « фосфат кальцію застосовуються паралельно з різними дезінтегруючими агентами, такими як крохмаль і бажано /-/-- с картопляний або тапіоковий та деякі складні силікати, разом із зв'язучими агентами, такими як полівінілпіролідон, сахароза, желатин та гуміарабік. Для виготовлення таблеток дуже часто стають в пригоді ;» такі змащувальні реагенти як стеарат магнію, лаурил-сульфат натрію та тальк. Тверді суміші подібного типу застосовуються також для наповнення твердих та м'яких желатинових капсул; в зв'язку з цим перевага надається таким матеріалам як лактоза або молочний цукор, а також поліетиленгліколі з високою молекулярною с масою. Якщо для орального прийому необхідні водні суспензії та/або еліксири, сполуки даного винаходу можуть поєднуватись з різноманітними підсолоджувачами, смаковими агентами, барвниками, емульгаторами та/або ш- суспенгаторами, а також з такими розчинниками як вода, етанол, пропіленгліколь, гліцерин та їх сполуки. о Для парентерального введення застосовуються розчини в сезамовому чи арахісовому маслі або у водному пропіленгліколі, а також стерильні водні розчини відповідних розчинних у воді солей. При необхідності, такі - водні розчини можна відповідним чином буферувати, а рідкий розчин перевести в. ізотонічний достатньою шк кількістю солі або глюкози. Подібні водні розчини особливо придаті для внутрішньовенних, внутрішньом'язових, підшкірних та інтраперитонеальних ін'єкцій. Вищезгадане, стерильне водне середовище, легко одержується звичайними, добре відомими фахівцям способами. Для трансдермального введення застосовуються розбавлені, стерильні, водні або частково водні розчини (звичайно з концентрацією від 0.195 до 595) подібні до описаних вище.

Ф) Способи одержання різноманітних фармацевтичних сполук з певною кількістю активного інгредієнту вже ка відомі фахівцям або стануть зрозумілими з пояснень даної роботи. Для довідок щодо способів одержання фармацевтичних сумішей дивіться Кетіпдіоп'з РпагтгсеціїсаІ Зсіепсез. Маск Рибіїзпіпд Сотрапу, Еазвіег, Ра., во 015 Едікбоп (1975).

Фармацевтичні композиції винаходу можуть містити 0.195-9595 сполук(и) винаходу, бажано 195-7095. В будь-якому випадку композиція або склад, що вводиться, буде містити сполуку(и) винаходу в кількості, що є достатньою для ефективного лікування хвороби/стану у пацієнта.

Оскільки один з аспектів даного винаходу пов'язаний з лікуванням наприклад, стану інсулінорезистентності 65 шляхом введення комбінації активних інгредієнтів, які можуть вводитись і окремо, то винахід також пов'язаний і з комбінуванням окремих фармацевтичних композицій в одному комплекті. Комплект складається з двох окремих фармацевтичних композицій: інгібітора альдозоредуктази та інгібітора глікогсенфосфорилази, що описувались вище. Комплект включає контейнер для розміщення окремих композицій, такий як наприклад пляшка або пакет з перегородкою. Як правило до комплекту входить інструкція щодо введення окремих Компонентів. Комплект особливо зручний в тих випадках, коли окремі компоненти вводяться в різних дозованих формах (напр.оральна і парентеральна), через різні відрізки часу, або якщо за рішеням лікаря необхідно титрувати компоненти сполуки.

Прикладом подібного комплекту може бути так званий блістер пакет. Блістер пакети добре відомі в пакувальній промисловості і широко застосовуються для пакування одиничних форм (таблетки, капсули і т.д.). 7/0 Блістер пакети складаються з листа відносно цупкого матеріалу покритого пластиковою, бажано прозорою плівкою. Під час пакування на пластиковій плівці робляться заглиблення. Заглиблення мають розміри і форму таблеток або капсул. Потім таблетки або капсули поміщуються в заглиблення і запечатуються цупким матеріалом. В результаті, таблетки або капсули опиняються в заглибинах між пластиковою плівкою і листом.

Бажано, щоб міцність листа була такою, щоб таблетки або капсули можна було легко вилучати натисканням на /5 пластикову плівку в місці заглиблення розриваючи лист.

Може виникнути необхідність додати до комплекту пам'ятку, наприклад, напроти таблеток або капсул нанести числа, що вказують дату, коли слід приймати форму дозування. Іншим прикладом пам'ятки може бути календар надрукований на картці. Напр"иПерший тиждень, Понеділок, Вівторок... т.д. Другий тиждень,

Понеділок, Вівторок.,...". "Щоденною дозою" може бути одна таблетка або капсула або декілька таблеток або капсул, що приймаються в певний день. Також сполука Формули 1 її проліки або фармацевтично прийнятна сіль згаданої сполуки або згаданих проліків може складатись з однієї таблетки або капсули, в той час як щоденна кількість другої сполуки може складатись з декількох таблеток або капсул і навпаки. Про це слід нагадувати в пам'ятці.

Ще один специфічний комплект даного винаходу включає роздатчик призначений для розподілення с ов щоденних доз у відповідності з графіком їх введення. Бажано щоб роздатчик мав пам'ятку для ще більш ретельного додержання режиму. Прикладом такої пам'ятки може бути механічний лічильник, що відмічає і) кількість виданих доз. Ще одним прикладом пам'ятки може бути мікрочип пам'яті, що працює від електричної батарейки і з'єднаний з монітором на рідких кристалах або пристроєм голосового нагадування, який, наприклад, зчитує дату, коли була прийнята остання щоденна доза та/або нагадує коли слід приймати наступну. «- зо Сполуки даного винаходу окремо, або в комбінації один з одним чи з іншими сполуками вводяться в загальноприйнятних композиціях. Наступні приклади композицій є ілюстративними і даний виинахід не -- обмежується лише ними. со

В наступних композиціях "активний ігредієнт" означає сполуку даного винаходу, а відтак відноситься до інгібітора альдозоредуктази, інгібітора глікогенфосфорилази або їх комбінацій. ї-

Рецептура 1: Желатинові капсули. ю

Тверді желатинові капсули одержуються, застосовуючи наступні інгредієнти: « ю З с ;»

Таблетки готують, застосовуючи наступні інгредієнти: Рецептура 2: Таблетки з с - со - 50

Компоненти змішуються і пресуються в таблетки. ть Альтернативно, таблетки, кожна з котрих містить 0.25-100мг активних інгредієнтів виготовляються наступним способом:

Рецептура 3: Таблетки о т во 65 Активні інгредієнти, крохмаль та целюлоза пропускаються через сито з вічками Мо45 США та ретельно перемішуються. Розчин полівінилпіролідону змішується з одержаними порошками і пропускається через сито з вічками Мо14 США. Виготовлені таким способом гранули активних інгредієнтів, котрі пропускаються через сито з вічками Мо18 США. Карбоксиметил крохмаль натрію, стеарат магнію і тальк, попередньо пропущені через сито з вічками МобО США, додаються до гранул, які після змішування пресують в таблетки.

Суспензії, кожна котрих містить 0.25-100мг активного інгредієнту на 5мл виготовляються наступним способом:

Рецептура 4: Суспензії а ів

Активні інгредієнти пропускаються через сито з вічками Мо45 США і змішуються з натрій карбоксиметилцелюлозою і сиропом, для того щоб одержати однорідну пасту. Розчин бензойної кислоти, го смакова добавка та барвник розбавляються водою і додаються при перемішуванні. Для доведення до необхідного об'єму додається вода. Аерозольний розчин містить наступні інгредієнти: Рецептура 5: Аерозоль. см щі о

Активний інгредієнт змішується з етанолом і суміш додається до порції пропелланту 22, охолоджується до

З0С і подається на пристрій для наповнення. Необхідна кількість препарату загружається в стальний нержавіючий контейнер і розбавляється залишками пропеланту. Після цього до контейнера додають -- розпирскувач. Супозиторії (свічки) виготовляються наступним способом: Рецептура 6: Супозиторії «- со ча

Іс)

Активний інгредієнт пропускається через сито з вічками МобОо США і суспензується в насичених гліцеридах жирної кислоти, попередньо розплавлених при мінімально необхідній температурі. Суміш виливається в супозиторну форму з номінальною ємкістю 2гр і охолоджується. «

Дозована форма для внутрішньовенного введення одержується наступним способом: Рецептура 7: розчин для внутрішньовенного введення - -

І» «сл Розчин згаданих інгредієнтів вводиться пацієнту внутрішньовенне із швидкістью мл на хвилину.

Згаданий активний інгредієнт може бути комбінацією агентів. -І со

Claims

Формула винаходу ке 1. Фармацевтична композиція, що містить терапевтично ефективну кількість: а) інгібітора альдозоредуктази; б) інгібітора глікогенфосфорилази; та в) фармацевтичного носія.
2. Фармацевтична композиція згідно з п. 71, в якій інгібітором альдозоредуктази є

(Ф. 3,4-дигідро-4-оксо-3-(б5-трифторметил)-2-бензотіазоліл|метил|-1-фталазиноцтова кислота або її фармацевтично ко прийнятна сіль.
3. Фармацевтична композиція згідно з п. 2, в якій інгібітором глікогенфосфорилази є: во І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-((35)-гідроксипіролідин-1-іл)-3-оксопропіл|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-3-((35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропіл|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти, І15)-(К)-гідроксидиметилкарбамоїлметил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; 65 І15)-(К)-гідроксиметоксиметилкарбамоїл)-метил)-2-фенілетилі|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(КО)-гідрокси-(2-гідроксіетил)-метилкарбамоїл|-метил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1

Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(3-гідроксіїмінопіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетилІ|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-3-((цис)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропіл|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(1,1-діоксотіазолідин-3-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; 70 І15)-(4-фторбензил)-2-(4-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-2-(3К5)-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-оксо-2-(1К5)-оксотіазолідин-3-іл)-етиліамід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти або І(15)-бензил-2-(3-гідроксіазетидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти.
4. Фармацевтична композиція згідно з п. З, в якій кількість інгібітора альдозоредуктази становить від 0,1 мг/кг до 20 мг/кг.
5. Фармацевтична композиція згідно з п. 4, в якій кількість інгібітора глікогенфосфорилази становить від 0,1 мг/кг до 15 мг/кг.
6. Спосіб лікування ссавців зі станом інсулінорезистентності, який передбачає введення згаданому ссавцеві Терапевтично ефективної кількості: а) інгібітора альдозоредуктази; б) інгібітора глікогенфосфорилази.
7. Спосіб згідно з п. б, в якому станом інсулінорезистентності є діабет, гіперінсулінемія, порушена толерантність до глюкози, гіперглікемія та/або гіперліпідемія після вживання їжі, діабет ІІ типу, змінена сч конституція, зменшення маси м'язів, ожиріння, гіпертензія, дисліпідемія, атеросклероз, ішемія тканин, серцево-судинні захворювання, синдром Х, вагітність, стани інфікованості, уремія, гіперандрогенізм, і) гіперкортизолемія або інші стани надлишку адренокортикального гормону, акромегалія, надлишок гормону росту або полікістозне захворювання яєчника.
8. Спосіб згідно з п. 6, в якому станом інсулінорезистентності є діабет. «- зо
9. Спосіб згідно Кк! п. 8, в якому інгібітором альдозоредуктази є 3,4-дигідро-4-оксо-3-(б-трифторметил)-2-бензотіазолілметил|-1-фталазиноцтова кислота або її фармацевтично -ї"7 прийнятна сіль. со
10. Спосіб згідно з п. 9, в якому інгібітором глікогенфосфорилази є: І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-(35)-гідроксипіролідин-1-іл)-3-оксопропіл|-амід 5-хлор-1 ї- Н-індол-2-карбонової кислоти, ю І/15)-бензил-3-(35,45)-дигідроксипіролідин-1 -іл)-(2К)-гідрокси-3- оксопропіл|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти, І15)-(К)-гідроксидиметилкарбамоїлметил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(К)-гідроксиметоксиметилкарбамоїл)-метил)-2-фенілетилі|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; « І15)-(КО)-гідрокси-(2-гідроксіетил)-метилкарбамоїл|-метил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1 з с Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(3-гідроксіїмінопіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; ;» (2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетилІ|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-3-((цис)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропіл|-амід 5-хлор-1 с Н-індол-2-карбонової кислоти ; І15)-бензил-2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетиліІ-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти; - (2-(1,1-діоксотіазолідин-3-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; Го! І15)-(4-фторбензил)-2-(4-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-2-(3К5)-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; - (2-оксо-2-((1К5)-оксотіазолідин-3-іл)-етил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти шк або І(15)-бензил-2-(3-гідроксіазетидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти.
11. Спосіб згідно з п. 10, в якому кількість інгібітора альдозоредуктази становить від 0,1 мг/кг до 20 мг/кг, а кількість інгібітора глікогсенфосфорилази становить від 0,1 мг/кг до 15 мг/кг.
12. Спосіб згідно з п. 11, в якому ссавцем є людина чоловічої або жіночої статі. Ф)
13. Спосіб згідно з п. 6, в якому станом інсулінорезистентності є ожиріння. ка
14. Спосіб згідно з п. 6, в якому станом інсулінорезистентності є полікістозне захворювання яєчника.
15. Спосіб згідно з п. 6, в якому станом інсулінорезистентності є синдром Х. во
16. Спосіб згідно з п. 6, в якому станом інсулінорезистентності є гіпертензія.
17. Комплект, що складається з: а) терапевтично ефективної кількості інгібітора альдозоредуктази та фармацевтично прийнятного носія в першій одиничній дозованій формі; б)терапевтично ефективної кількості інгібітора глікогсенфосфорилази та фармацевтично прийнятного носія в 65 другій одиничній дозованій формі; в) контейнер для розміщення згаданих першої і другої дозованих форм. -БО0-
18. Комплект згідно Кк! п. 17, в якому інгібітором альдозоредуктази є 3,4-дигідро-4-оксо-3-(б5-трифторметил)-2-бензотіазоліл|метил|-1-фталазиноцтова кислота або її фармацевтично прийнятна сіль.
19. Комплект згідно з п. 18, в якому інгібітором глікогенфосфорилази є: І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-(35)-гідроксипіролідин-1-іл)-3-оксопропіл|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти, І15)-бензил-3-((35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропіл|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти, 70 І15)-(К)-гідроксидиметилкарбамоїлметил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(К)-гідроксиметоксиметилкарбамоїл)-метил)-2-фенілетилі|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(КО)-гідрокси-(2-гідроксіетил)-метилкарбамоїл|-метил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(3-гідроксіїмінопіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетилІ|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-3-((цис)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропілІ-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(1,1-діоксотіазолідин-3-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(4-фторбензил)-2-(4-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-2-(3К5)-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-оксо-2-((1К5)-оксотіазолідин-3-іл)-етил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти або с І(15)-бензил-2-(3-гідроксіазетидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти.
20. Комплект згідно з п. 19, де кількість інгібітора альдозоредуктази становить від 0,1 мг/кг до 20 мг/кг. (8)
21. Комплект згідно з п. 20, де кількість інгібітора глікогсенфосфорилази становить від 0,1 мг/кг до 15 мг/кг.
22. Фармацевтична композиція для досягнення ефекту сенсибілізації до інсуліну у ссавців, яка містить: а) кількість першої сполуки, причому згадана перша сполука є інгібітором альдозоредуктази; та «- зо б) кількість другої сполуки, причому згадана друга сполука є інгібітором глікогенфосфорилази, де кількість першої сполуки окремо та кількість другої сполуки окремо є недостатньою для досягнення -- ефекту сенсибілізації до інсуліну ії, де комбінований ефект кількостей першої і другої сполук більший, ніж оз сума ефектів сенсибілізації до інсуліну, що досягаються окремими кількостями першої і другої сполук, та фармацевтично прийнятний розріджувач або носій. ї-
23. Фармацевтична композиція згідно оз оп. 22, в якій інгібітором альдозоредуктази є ю 3,4-дигідро-4-оксо-3-(б5-трифторметил)-2-бензотіазоліл|метил|-1-фталазиноцтова кислота, або її фармацевтично прийнятна сіль.
24. Фармацевтична композиція згідно з п. 23, в якій інгібітором глікогенфосфорилази є: І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-((35)-гідроксипіролідин-1-іл)-3-оксопропіл|-амід « 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти, з с І15)-бензил-3-((35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропіл|-амід . 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти, и?» І15)-(К)-гідроксидиметилкарбамоїлметил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(К)-гідроксиметоксиметилкарбамоїл)-метил)-2-фенілетилі|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(КО-гідрокси-(2-гідроксіетил)-метилкарбамоїл| метил)-2-фенілетил|-амід с 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(3-гідроксіїмінопіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; Ш- (2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетилІ|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; Го! (2-(35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-3-((цис)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропілІ-амід - 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; як І(15)-бензил-2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(1,1-діоксотіазолідин-3-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(4-фторбензил)-2-(4-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-2-(3К5)-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-оксо-2-(1К5)-оксотіазолідин-3-іл)-етил|амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти або Ф) І(15)-бензил-2-(3-гідроксіазетидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти. ка
25. Фармацевтична композиція згідно з п. 24, в якій кількість інгібітора альдозоредуктази становить від 0,1 мг/кг до 20 мг/кг. во
26. Фармацевтична композиція згідно з п. 25, в якій кількість інгібітора глікогсенфосфорилази становить від 0,1 мг/кг до 15 мг/кг.
27. Спосіб досягнення ефекту сенсибілізації до інсуліну у ссавців зі станом інсулінорезистентності, який передбачає введення згаданому ссавцеві: а) кількості першої сполуки, причому згадана перша сполука є інгібітором альдозоредуктази; та 65 б) кількості другої сполуки, причому згадана друга сполука є інгібітором глікогсенфосфорилази, де кількість першої сполуки окремо та кількість другої сполуки окремо є недостатньою для досягнення ефекту сенсибілізації до інсуліну і, де комбінований ефект кількостей першої і другої сполук є більший, ніж сума ефектів сенсибілізації до інсуліну, що досягається введенням окремих кількостей першої і другої сполуки.
28. Спосіб згідно Кк! п. 27, в якому інгібітором альдозоредуктази є 3,4-дигідро-4-оксо-3-(б5-трифторметил)-2-бензотіазоліл|метил|-1-фталазиноцтова кислота або її фармацевтично прийнятна сіль.
29. Спосіб згідно з п. 28, в якому інгібітором глікогенфосфорилази є: І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-((35)-гідроксипіролідин-1-іл)-3-оксопропіл|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; 70 І15)-бензил-3-((35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропіл|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(К)-гідроксидиметилкарбамоїлметил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(К)-гідроксиметоксиметилкарбамоїл)-метил)-2-фенілетилі|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(КО)-гідрокси-(2-гідроксіетил)-метилкарбамоїл|-метил)-2-фенілетил|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(3-гідроксіїмінопіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетилІ|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-3-((цис)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідроксі-3-оксопропілІ|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(1,1-діоксотіазолідин-3-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(4-фторбензил)-2-(4-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-бензил-2-(3К5)-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; сч (2-оксо-2-(1К5)-оксотіазолідин-3-іл)-етиліамід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти або і) І(15)-бензил-2-(3-гідроксіазетидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти.
30. Спосіб згідно з п. 29, в якому кількість інгібітора альдозоредуктази становить від 0,1 мг/кг до 20 мг/кг.
31. Спосіб згідно з п. ЗО, в якому кількість інгібітора глікогенфосфорилази становить від 0,1 мг/кг до 15 мг/кг. «- зо
32. Спосіб згідно з п. 31, в якому ссавцем є людина чоловічої або жіночої статі.
33. Спосіб зменшення пошкоджень тканин внаслідок ішемії, який передбачає введення ссавцеві, який - потребує такого лікування, терапевтично ефективної кількості со а) інгібітора альдозоредуктази; та б) інгібітора глікогенфосфорилази. ї-
34. Спосіб згідно з п. 33, в якому тканинами є тканини серця, мозку, печінки, нирок, легень, кишечника, ю скелетних м'язів, селезінки, підшлункової залози, нервів, спинного мозку, сітківки ока, або судинної системи.
35. Спосіб згідно Кк! п. 34, в якому інгібітором альдозоредуктази є 3,4-дигідро-4-оксо-3-(б5-трифторметил)-2-бензотіазоліл|метил|-1-фталазиноцтова кислота або її фармацевтично прийнятна сіль. «
36. Спосіб згідно з п. 35, в якому інгібітором глікогсенфосфорилази є: з с І15)-бензил-(2К)-гідрокси-3-((35)-гідроксипіролідин-1-іл)-3-оксопропіл|-амід . 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; и?» І15)-бензил-3-((35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропіл|-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(К)-гідроксидиметилкарбамоїлметил)-2-фенілетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; с І15)-(К)-гідроксиметоксиметилкарбамоїл)-метил)-2-фенілетилі|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(КО)-гідрокси-(2-гідроксіетил)-метилкарбамоїл|-метил)-2-фенілетил|-амід - 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; Го! І(15)-бензил-2-(3-гідроксіїмінопіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1 -іл)-2-оксоетилІ-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; - (2-(35,45)-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; як І15)-бензил-3-((цис)-дигідроксипіролідин-1-іл)-(2К)-гідрокси-3-оксопропілІ-амід 5Б-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І(15)-бензил-2-(цис-3,4-дигідроксипіролідин-1-іл)-2-оксоетил|-амід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; (2-(1,1-діоксотіазолідин-3-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; І15)-(4-фторбензил)-2-(4-гідроксипіперидин-1 -іл)-2-оксоетилІ|-амід 5-хлор-1 Н-індол-2-карбонової кислоти; Ф) І15)-бензил-2-(3К5)-гідроксипіперидин-1-іл)-2-оксоетил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти; ка (2-оксо-2-(1К5)-оксотіазолідин-3-іл)-етиліамід. 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти або во І15)-бензил-2-(3-гідрокси-азетидин-1-іл)-2-оксо-етил|-амід 5-хлор-1Н-індол-2-карбонової кислоти.
37. Спосіб згідно з п. Зб, в якому кількість інгібітора альдозоредуктази становить від 0,1 мг/кг до 20 мг/кг, а кількість інгібітора глікогсенфосфорилази становить від 0,1 мг/кг до 15 мг/кг.
38. Спосіб згідно з п. 37, в якому ссавцем є людина чоловічої або жіночої статі.
39. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина серця. 65
40. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина мозку.
41. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина печінки.
42. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина нирок.
43. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина легень.
44. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина кишечника.
45. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина скелетних м'язів.
46. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина селезінки.
47. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина підшлункової залози.
48. Спосіб згідно з п. 38, в якому згаданою тканиною є тканина сітківки ока.
49. Спосіб згідно з п. 39, в якому згадана комбінація вводиться профілактично. 70
50. Спосіб згідно з п. 38, в якому згадана комбінація вводиться перед хірургічним втручанням на серці.
51. Спосіб згідно з п. 33, в якому пошкодження тканин внаслідок ішемії є ішемізованим пошкодженням і трапляється під час трансплантації органів.
52. Спосіб лікування ссавців із станом інсулінорезистентності, який передбачає введення згаданому ссавцеві композиції згідно з п. 1.
53. Спосіб зменшення пошкоджень тканин внаслідок ішемії, який передбачає введення ссавцеві, який потребує такого лікування, композиції згідно з п. 1. Офіційний бюлетень "Промислоава власність". Книга 1 "Винаходи, корисні моделі, топографії інтегральних мікросхем", 2003, М 7, 15.07.2003. Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і 2о науки України. се що о «- «- (ее) у ІС о)

- . а 1 - і (ее) - 70 -М ко бо б5