UA85975C2

UA85975C2 - Спосіб і пристрій для виготовлення ізоляційних елементів з мінеральних волокон

Info

Publication number: UA85975C2
Application number: UAA200800596A
Authority: UA
Inventors: Герд-Рюдігер Клозе; Герд-Рюдигер Клозе
Original assignee: Дойче Роквол Мінералвол Гмбх Унд Ко. Охг; Дойче Роквол Минералвол Гмбх Унд Ko. Охг
Priority date: 2005-06-21
Filing date: 2006-06-21
Publication date: 2009-03-10
Also published as: EP1893825A2; ES2557819T3; WO2006136396A2; PL1893825T3; WO2006136396B1; EA012151B1; EA200800079A1; WO2006136396A3; EP1893825B1

Abstract

Винахід стосується способу та пристрою для виготовлення ізоляційних плит з мінеральних волокон принаймні з однією еластифікованою бічною поверхнею та/або принаймні однією еластифікованою ділянкою бічної поверхні. Згідно з пропонованим способом виготовлення, який може здійснюватися простим і економічно обгрунтованим чином, для виготовлення еластифікованих принаймні на ділянці бічної поверхні ізоляційних елементів, зокрема ізоляційних плит, еластифікація проводиться за допомогою локального відділення принаймні однієї бічної поверхні та/або принаймні однієї ділянки бічної поверхні ізоляційного елемента, зокрема ізоляційної плити.

Description

зв'язувальна речовина.

Просочені незміцненими зв'язувальними речовинами і добавками волокна транспортуються в повітряному потоці і зрештою прямують вниз у напрямі повільного повітронепроникного транспортуючого пристрою, що переміщається, і укладаються безпосередньо на нього. При цьому волокна нашаровуються одне на одне без будь-якого напряму навзнаки і в розпушеному стані. Зібране волокнисте полотно на закінчення стискається до необхідної товщини переважно тільки у вертикальному напрямі. Специфічний масовий потік волокон і висота нескінченного волокнистого полотна визначають питому позірну вагу отриманого з нього після зміцнення в термошафі для затвердіння полотна ізоляційного матеріалу.

При виробництві ізоляційних матеріалів з мінеральних волокон за допомогою високопродуктивних каскадних прядильних машин безпосереднє збирання волокнистих полотен є неприйнятним. Тут під впливом сильного повітряного потоку в збірних камерах утворюються дуже тонкі просочені полотна з волокнистого матеріалу. Пластівці волокон і частково також окремі волокна в цих первинних волокнистих полотнах чітко орієнтовані у напрямі транспортування. На закінчення ці полотна з волокнистого матеріалу за допомогою транспортера з маятниковим приводом, що коливається, укладаються петлями упоперек на другий транспортер, що також поволі переміщається, до необхідної висоти. Окремі петлі розташовуються, таким чином, під нахилом і під плоскими кутами внапусток до горизонтальної осі на транспортуючому пристрої, який найчастіше складається з роликового транспортера. Для того, щоб замкнути обидві злегка відкриті збоку петлі, які в результаті повороту утворюються в петлях, і спресувати укладену волокнисту масу, можна разом з вертикальним сплющенням проводити також і несильне горизонтальне сплющення просоченого вторинного полотна з волокнистого матеріалу. В результаті цього утворюються виражені в більшій або меншій мірі складки, осі яких природно проходять упоперек напряму переміщення. Ця структура фіксується знову в термошафі за допомогою затвердіння або зміцнення зв'язувальної речовини.

Термошафа забезпечена двома, розташованими один над одним транспортуючими пристроями, які виконані переважно з жорстких при стисненні пластинчастих, сполучених в нескінченну стрічку окремих пластин. Подовжні краї цих пластин мають гладку або зубчату форму, при цьому зуби двох, розташованих поряд пластин заходять один в одний. Зазори, що залишаються між пластинами, є, таким чином, або рівними або ж мають зигзагоподібну форму. Передавальні стиснення поверхні пластин шириною приблизно від 15 до 20см забезпечені круглими або подовжніми отворами, діаметр і ширина яких часто складає близько 5мм-7мм. Подовжні отвори можуть мати довжину, наприклад, З5мм і бути зміщеними від ряду до ряду відносно один одного або ж проходити паралельними рядами майже по всій ширині пластин.

Нескінченне полотно з волокнистого матеріалу може за допомогою стрічок термошафи спресовуватися до необхідної товщини. Проте часто полотно з волокнистого матеріалу піддається структуризації вже перед термошафою і при цьому спресовується до необхідної товщини. Під дією тиску, який прикладається на полотно з волокнистого матеріалу в термошафі, окремі волокна запресовуються в шви між пластинами і отвори на їх поверхні. В результаті так званого (квазі) розширення в швах і отворах в цих ділянках знижується позірна щільність полотна з волокнистого матеріалу. У розташованих в проміжку областях ця позірна щільність зростає в зонах поблизу від поверхні. Стріикість цих зростань первинно залежить від позірної щільності і вмісту зв'язувальної речовини, і, крім того, від довжини волокон, їх орієнтування відносно отворів стрічок термошафи і швів, що є між пластинами. При високій позірній щільності виготовленого з волокнистого матеріалу полотна, опуклості мають загострену форму, а при нижчій позірній щільності вони виражені слабкіше, проте, вони майже однорідні і мають висоту приблизно від 2,5мм до

Змм. Невелика висота піднесень вже проявляє обмежену пружність і високу стійкість контурів полотна ізоляційного матеріалу або його поверхні. За рахунок зміцнення зв'язувальної речовини, вона знижується ще в більшій мірі, так що поверхні виготовлених згодом з ізоляційного полотна ізоляційних плит можуть узгоджуватися з нерівними поверхнями тільки під високим тиском, який деформує ці плити.

Для видалення залишкової вологи з волокнистого полотна, для затвердіння та/або зміцнення зв'язувальної речовини, у вертикальному напрямі, отже, у напрямі товщини, через волокнисте полотно пропускають за допомогою всмоктування нагріте, як правило, до температури понад 200"С повітря. При затвердінні зв'язувальної речовини, нескінченне просочене волокнисте полотно перетвориться в нескінченне полотно ізоляційного матеріалу. Безбарвні в назатверділому стані суміші з фенольних, формальдегідів і карбамідних смол в результаті термічної обробки забарвлюються в жовтувато-коричневий колір і додають в результаті цього ізоляційним матеріалам залежно від власного кольору скловолокна, розміру волокон, вмісту неволокнистих компонентів, абсолютного вмісту зв'язувальної речовини, і їх розподілу відповідно характерне власне забарвлення.

Нескінченне полотно ізоляційного матеріалу в області бічних поверхонь, що проходять в подовжньому напрямі, обрізане таким чином, що, принаймні, утворюються направлені паралельно одна одної і в значній мірі рівні бічні поверхні. Для цієї мети використовують дискові пили або як альтернатива насоси високого тиску, які формують тонкий і сильний водяний струмінь.

Відходи, що виникають при цьому, в кількості приблизно від Змас.бо до 5мас.бо після їх подрібнення знову повертаються в збірні камери. Звичайна чиста ширина ліній ізоляційних полотен складає переважно 2м, рідше 2,4м, а ліній скловолокна, як правило, 2,5м. Спорудження виробничих ліній більшої ширини через і без того важкий розподілу волокон при прямому збиранні, але також і через досить складне конструктивне виконання, наприклад, стрічок термошаф для затвердіння в даний час є економічно недоцільним.

Після виходу з термошафи для затвердіння залежно від позірної щільності і від внутрішньої деформації волокнистої маси спостерігається спочатку зовсім незначне розширення полотна ізоляційного матеріалу, внаслідок чого частина внутрішньої напруги вже знижується. Для охолоджування нескінченного полотна ізоляційного матеріалу на закінчення через нього пропускається повітря при кімнатній температурі.

Обидві великі поверхні полотна ізоляційного матеріалу відрізняються характерною особливістю у вигляді піднесеностей, про які вже мовилося вище. Для проведення відмінності між виконаними згодом розділовими поверхнями ці поверхні позначаються як чеканка.

Для підвищення атмосферостійкості, опору стиранню і шорсткості поверхні, запобігання випаданню частинок з ізоляційних матеріалів, а також для створення оптично привабливої і при цьому проникної для звуку і відкритої для дифузії питомої просіваючої поверхні, великі поверхні ізоляційного полотна і виготовлені з нього ізоляційні плити каширують, наприклад, полотном з неорієнтованим розташуванням скловолокон, склотканиною або дрібносітчастою тканиною. Замість площинної структури з скловолокон можна також використовувати і еквівалентні заздалегідь виготовлені структури з полімерних волокон.

Можна також на місці виготовляти полімерні волокна відповідно до опису винаходу до заявки (МО 93/16 874) і напилювати безпосередньо на поверхню ізоляційного матеріалу з утворенням нетканого полотна.

Оскільки ці площинні структури володіють достатньою термостійкістю, вони часто вже перед термошафою для затвердіння однією або обома великими поверхнями з'єднуються з просоченим нескінченним полотном з волокнистого матеріалу. З'єднання проводиться при використанні склеювальної здатності зв'язувальної речовини, присутньою у волокнистому полотні і, яке при необхідності доповнюється просоченням, що підлягає склеюванню площинної волокнистої структури ідентичними розчинами зв'язувальної речовини. При такій технології з'єднання в термошафі для затвердіння за рахунок створюваного в нім тиску/притиску відбувається оптимальне узгодження волокнистого полотна з площинною структурою і одночасне висушування і зміцнення всіх присутніх в системі зв'язувальних речовин. Волокниста структура, що складається з довгого текстильного скловолокна або термічно стабільних хімічних волокон, або сама по собі досить жорстка, або, як це має місце в тканинах, деформована таким чином, що вона не вдавлюється в стики між пластинами транспортерів в термошафі для затвердіння. Великі поверхні стають гладкими, і вже не вимагають ніякої подальшої обробки. Нанесені, наприклад, разом з нетканим матеріалом з скловолокна або навіть з склотканиною і ще додатково при їх наклеюванні горючі речовини не змінюють класу будівельних матеріалів і кашируваних ними ізоляційних матеріалів або змінюють тільки в незначній мірі.

Для виготовлення ізоляційних плит стандартних розмірів нескінченні ізоляційні полотна з мінеральних волокон розрізають переважно один раз в подовжньому напрямі на дві смуги, а нескінченні полотна з скловолокна в більшості випадків на чотири смуги. Само собою зрозуміло, що полотна ізоляційного матеріалу можуть розрізатися на безліч смуг однакової або різної ширини.

Для цієї мети так само застосовують як дискові пили, так і водострумінні установки високого тиску.

Після цього від полотна відрізають окремі відрізки, які при виробництві ізоляційних плит з скловолокна відповідають в більшості випадків довжині плит, проте при виробництві ізоляційних плит з мінеральних волокон вони відповідають ширині. Як правило, розмір ізоляційних плит з скловолокна складає 1,25мМ довжини х 0,бм або на 0,625м ширини, а ізоляційних плит з мінеральних волокон 1,2м довжини 0,бм ширини або 1,0м довжини х 0,625м ширини; раніше був поширений формат 1,0м Х 0,5м. Фасадні ізоляційні плити виготовляють, як правило, завтовшки від бсм до приблизно 20см, але при необхідності також до приблизно 26см. Для виготовлення тонких ізоляційних плит нескінченні полотна ізоляційного матеріалу або вже порізані в подовжньому напрямі відрізки полотна можна за допомогою горизонтальних пил розділяти на два або декілька тонких шарів.

В тому випадку, якщо обидві зовнішні великі поверхні склеюють, наприклад, з полотном з неорієнтованим розташуванням скловолокна або з іншими повітронепроникними шарами, то тоді здійснюють, як правило, середній горизонтальний розріз. Різання легких і здатних стискатися ізоляційних плит з скловолокна можна проводити, наприклад, за допомогою зубчатих ножів з широким і зміцненим лезом для рубки. На технологічних лініях по виробництву ізоляційних плит з мінеральних волокон часто виготовляють ізоляційні матеріали з дуже широким спектром позірної щільності, наприклад від приблизно 23Зкг/м3 до 160кг/м3, так що пристрої для різання необхідно налагоджувати на щільніші і, тим самим, на міцніші ізоляційні матеріали. Різання окремих мірних довжин по всій ширині виробничої лінії проводиться в більшості випадків за допомогою так званих синхронно рухомих поперечних пил. Високопродуктивні пили забезпечуються навіть двома послідовно розташованими відрізними фрезами, які для різання поперемінно підводяться з одного боку до полотна ізоляційного матеріалу. Під час поперечного різання пила синхронно переміщається із швидкістю подачі полотен ізоляційного матеріалу. Завдяки такому поступальному переміщенню виключається будь-який тиск на відрізну фрезу. Проте, при відхиленні від відповідних поступальних рухів, не дивлячись на найретельніше узгодження органів регулювання і приводних пристроїв, можуть виникати порушення прямокутності відносно довжини або ширини. Якщо при цьому на відрізні фрези буде ще додаткове впливати тиск, виникне також і косий зріз у напрямі товщини. До косого зрізу в цьому напрямі призводить, само собою зрозуміло, також і відхилення від прямого кута між відрізним пристроєм і площиною прилягання ізоляційного полотна.

Ступінь точності, що досягається у промислово розвинених країнах, за допомогою якої забезпечується відтворне регулювання відстані стрічок в термошафі для затвердіння, а також за допомогою якої полотна ізоляційного матеріалу можуть розрізатися в горизонтальному і вертикальному напрямі, відбивається у вимогах, які визначені в європейських гармонізованих стандартах. Для виготовлених в заводських умовах продуктів з мінеральних волокон в європейському гармонізованому стандарті СІМ ЕМ 13162 допустимі відхилення від номінальної товщини віднесені до різних класів. Так, наприклад, фасадні ізоляційні плити з мінеральних волокон відповідно до стандарту ОІМ 13162 віднесені до класу Т3, згідно якому допускаються граничні відхилення товщини -395 (-Змм) і ї-10мм (1095). Само собою зрозуміло, що відхилення від номінальної товщини робить вплив в першу чергу на опір теплопровідності К-товщина/геплопровідність в м? КЛ. Велике значення теплотехнічних характеристик ізоляційних матеріалів виражається в дуже тонкій класифікації теплопровідності 7. від 0,01 М//т К, яка знаходиться вже значно нижче за точність використовуваних для цієї мети вимірювальних приладів, а також вживаної при цьому лабораторної практики. Названі в якості прикладу допустимі граничні показники класу товщини ТЗ вже призводять до того, що клас у, ізоляційного матеріалу може змінюватися до чотирьох ступенів.

При визначенні теплопровідності вимірюють тільки передачу енергії по товщині ізоляційного матеріалу, тобто під прямим кутом відносно великої поверхні. Великі поверхні залишаються в оригінальному стані, так що утворення і розташування піднесеностей здійснюють вплив на вимірювану величину.

В тому випадку, якщо відхилення від номінальної товщини в межах партії залишатимуться в основному ідентичними, вони не надаватимуть ніякої негативної дії на придатність до використання. Негативну дію надають ізоляційні плити різної товщини в межах ізоляційного шару і, перш за все, в шаруватій теплоізоляційній системі, а також в першу чергу в тому випадку, якщо відмінність в товщині не була компенсована шарами клею і, на закінчення, були натягнуті тільки тонкі шари полімерної штукатурки. У такому разі чітко виявляються відмінності в забарвленні на зовнішній поверхні і при цьому можуть також утворитися тонкі тріщини.

За вентильованим облицюванням фасаду мінімальна товщина зазору повинна складати 20мм, хоча вона залежно від розташування нижніх конструкційних елементів може зменшуватися місцями до 5мм.

Відхилення від номінальної товщини фасадних ізоляційних плит відносно функціональної здатності вентиляційного зазору, тобто його чіткого відділення від ізоляційного шару, суттєвої ролі не грають.

Ізоляційні плити з мінеральних волокон укладають на ізольовану поверхню, як правило, в перев'язку, тобто з виключенням поперечних швів. Робота проводиться, як правило, від низу до верху, при цьому подовжні осі ізоляційних плит розташовують горизонтально. Ізоляційні плити наступного ряду для зведення до мінімуму числа кріплень для ізоляційних плит зміщуються відповідно на половину довжини відносно прилеглого ряду. Окремі ізоляційні плити або відрізки плит встановлюють відповідно на нижній ряд і на закінчення закріплюють механічним способом або приклеюють. Для запобігання додатковій втраті теплової енергії з ізольованого об'єктів через відкриті шви між ізоляційними плитами, ширина ізоляційних плит практично не повинна відхилятися одна відносно одної і при цьому не повинно також виникати відхилення від прямого кута всіх поверхонь від трьох просторових осей.

Цей взаємозв'язаний з тонкою класифікацією теплопровідності рівень теплоізоляції не узгоджується взагалі з відповідними вимогами, які визначені в гармонізованому європейському стандарті СІМ ЕМ 13162.

Тут допустимі граничні величини від номінальних показників для довжини встановлені в межах /-295 і для ширини в межах ч/-1,595. Визначення розмірів проводиться відповідно до вимог стандарту СІМ ЕМ 822. В результаті укладання з перев'язкою істотну роль грають в першу чергу відхилення від ширини при утворенні горизонтальних швів між ізоляційними плитами. Зрозуміло, що приведені в стандарті допустимі граничні розміри -7/-94мм стандартної ширини при укладанні приведуть до виникнення швів, які в значній мірі понизять ефективність ізоляційного шару. Далі ширина швів залежить від відхилень від прямого кута в подовжньому і поперечному напрямах, які при вимірюваннях відповідно до вимог СІМ ЕМ824 не повинні складати більше 5мм/м. Допустиме відхилення від прямого кута у напрямі товщини взагалі не встановлене.

Проте при відносно великих товщинах ізоляції відхилення від прямого кута у напрямі товщини і зазвичай при розташуванні в однаковому напрямі ізоляційних плит також приводить до великого розширення швів.

В даний час також і виробники таких ізоляційних плит встановили, що при витримці допустимих граничних відхилень від розмірів або тільки від одного прямого кута і, особливо, при їх поєднанні виникають неякісні продукти, дефекти яких можна усунути тільки з великими витратами, і зрештою не придатні для ринку продукти. Проте відхилення фасадних ізоляційних плит, що є на ринку, все ще складають приблизно -/-5мм, які разом з відхиленнями від прямого кута відносно довжини і ширини приводять до виникнення 4мм на 1000мм довжини сторони кута прилягання для тих, що мають значення з погляду теплотехніки швів.

Оскільки ізоляційні плити стандартних розмірів завжди відрізуються попарно або здвоєною парою від нескінченних полос ізоляційного полотна, то у зв'язку з цим не всі ізоляційні плити мають однакові розміри.

Косокутні ізоляційні плити можна від ряду до ряду повернути на 180", щоб в деякій мірі компенсувати цю дію. Проте це вимагає чіткої маркіровки ізоляційних плит, по якій укладальники могли б здійснювати орієнтування. Маркіровка ізоляційних плит для забезпечення однонаправленого укладання проводиться, як правило, на облицювальних плитах з мінеральних волокон.

Додаткові робочі витрати, які виникають в результаті повертання ізоляційних плит, навряд чи варто враховувати.

Для запобігання утворенню відкритих швів між окремими ізоляційними плитами, а також одночасно потоку за неповністю прилеглими до основи ізоляційними плитами, по їх краях можна виконати сходинки, щоб таким чином створити між прилеглими ізоляційними плитами ступінчасте фальцеве з'єднання.

Надання такої форми за допомогою вирізання або фрезерування краєвих ділянок ізоляційних плит вимагає з одного боку великих інвестицій і призводить в результаті значного збільшення товщини ізоляційних плит до значного збільшення відходів, так що таке рішення з урахуванням прийнятного рівня вартості таких ізоляційних плит повинне обмежуватися тільки окремими спеціальними випадками.

Відхилення від номінальних розмірів і від прямого кута всіх поверхонь одна відносно одної вже і в ізоляційних плитах, виготовлених промислових способом несорозмірно великі.

Такі негативні початкові ситуації ще в більшій мірі посилюються в результаті того, що вже на заводах- виготовлювачах виникають додаткові деформації і, тим самим, відхилення від розмірів і від прямого кута всіх поверхонь одна відносно одної. Вже при звичайному процесі штабелювання відбувається зсув між окремими шарами ізоляційних плит або, наприклад, між парами плит. Виступаючі краї пізніше піддаються особливо великим навантаженням і в результаті цього деформуються. Додаткова деформація відбувається в тому випадку, якщо ізоляційні плити перед упаковкою піддають еластифікації, тобто стискають при невеликому зусиллі і на закінчення під час упаковки, а також під дією пакувальних матеріалів стискають і при цьому деформують. Великі упаковки часто утворюють з використанням дерев'яних піддонів, на які укладають декілька одиниць упаковки. Для використання великої жорсткості ізоляційних плит і, тим самим, незначної пружинячої здатності паралельно великим поверхням, пакувальні одиниці встановлюють вертикально. Кромки ізоляційних плит під навантаженням деформуються і узгоджуються з дошками прилягання піддонів. Це захищає штабель від прослизання, принаймні, в поперечному напрямі піддону, проте приводить також і до відхилень від розмірів. Під час транспортування на будівельні майданчики і при розподілі одиниць упаковки на робочих підмостках ізоляційні плити піддаються подальшій деформації або вони вже пошкоджені та все ж вмонтовуються. Більш того, одиниці упаковки служать як підкладка або навіть як сидіння.

Далі ізоляційні плити необхідно регулярно в місці застосування погоджувати з будівельними деталями, що граничать, або елементами кріпильної конструкції для облицювання фасаду. Розділення на необхідні відрізки проводиться або на основі підмостків або при укладанні ізоляційної плити на упаковку або штабель ізоляційних плит. При цьому навіть не фахівцеві стає зрозуміло, що таким чином не можна забезпечити ані рівної поверхні розрізу, ані розташованих під прямим кутом одна відносно одної поверхонь. Вільне різання або розпилювання товстих ізоляційних плит регулярно приводить до неприпустимих косих розрізів у напрямі товщини.

Для закривання швів, які при техніко-економічних передумовах, що існують в даний час, ніяк не можна виключити, ізоляційні плити необхідно стискати під певним тиском і деформувати по краях в такому ступені, щоб можна було закладати, щонайменше, вузькі суцільні тал"або злегка клиновидні шви. Для цього необхідно створити умови, при яких бічні поверхні були б повністю деформовані або ж деформовані з різним ступенем деформації. За наявності волокон, які направлені переважно під прямим кутом відносно бічних поверхонь, ця деформація заздалегідь не задається. У полотнах з волокнистого матеріалу з невеликим складками у напрямі виробництва і на виготовлених ізоляційних плитах, само собою зрозуміло, деформовані більшою мірою ті бічні поверхні, які орієнтовані упоперек до них; у ізоляційних плитах з мінеральних волокон це переважно бічні поверхні уздовж ширини.

У документі |ОЕ-А-3203622| описаний спосіб обробки ізоляційних плит з мінеральних волокон, які вбудовуються між несучими елементами споруди. Під цим терміном в оригінальному тексті слід розуміти несучий елемент, балку, кроквяну ногу і тому подібне, при цьому перелік можна доповнити також і стійками або ребрами стін з деревоплит. Відстані між цими несучими елементами споруди виникають або залежно від особливостей в місці монтування або залежно від принципу дії будівельника або ж від конструктивних розмірів при виготовленні на заводі. Між цими несучими елементами споруди раніше перевагу віддавали ізоляційній повсті, при цьому гальмуючи її паропроникність, а герметичні на поверхні несучі шари по обох сторонах забезпечувалися так званими крайніми рейками над скачуваною ізоляційною повстю завдовжки в декілька метрів. За допомогою таких в більшості випадків посилених краєвих рейок ізоляційна повсть кріпиться, наприклад, з нижнього боку кроквяної ноги. Цю ізоляційну повсть виготовляють, як правило, шириною 500мм, б0Омм, 700мм, 800Омм і 1000мм, при цьому пропонована товщина наскільки можливо може зменшуватися. В усякому разі, пропонується мінімум від двох до чотирьох варіантів різної товщини. На складі з добре забезпеченим сортуванням бажано зберігати мінімум від 20 до 40 різних типів ізоляційної повсті. Пропоновані ширини ізоляційної повсті являють собою, таким чином, тільки компромісні рішення, згідно яким, як торгові організації, так і виготівники прагнуть звести до мінімуму кількість варіантів і кількість відходів в процесі виготовлення на виробництві.

Ізоляційну повсть необхідно на будівельному майданчику звужувати, щоб її можна було з прийнятим напустком від їсм до 2см рівно вмонтовувати між кроквами. Для полегшення в деякій мірі цього трудомісткого процесу пропонуються повстяні краєві рейки, в яких ізоляційна повсть з одного довгого боку не приклеюється на несучій шар. Таким чином запобігається те, щоб залишки ізоляційного матеріалу, що прилипнули на несучому шарі, значною мірою знижували з боку приміщення герметичність несучого шару.

Зрозуміло, що ізоляційна повсть звужується, як правило, не з необхідною точністю і її значний надлишок частково затикається в проміжний простір, який виникає між кроквами і закріпленими цвяхами, що проходять під ними, і в результаті цього пропускає тільки в обмеженій мірі пар через підкладкові смуги або між дошками обшивки. З цієї причини ізоляційний повстяний матеріал, який посилює недоліки, необхідно замінювати листовими елементами з мінеральних волокон.

У документі (ЮЕ-А-3203622| описаний спосіб обробки ділянок ізоляційних плит, що проходять паралельно конструкції споруди, за допомогою механічного звалювання, під час якого зчеплення між волокнами, принаймні, частково розчеплюється. Згідно переважному варіанту здійснення обидві ділянки що проходять уздовж, або тільки центральна ділянка в ізоляційній плиті, або одна, зміщена до краю середня подовжня ділянка обробляються окремо або у поєднанні з краєвими ділянками. Роз'єднання з'єднання волокон можна проводити таким чином, що велика або менша частина волокон при необхідності також і залежно від напряму їх положення в шарі волокон розправляється, хвилеподібно стискається або навіть розривається, при цьому, як правило, з'єднання, що виникли за допомогою зв'язувальної речовини, між точками зіткнення волокон, не розчіпляються. Ці пояснення стануть зрозумілішими тільки в тому випадку, якщо буде описана відповідна оброблена ділянка порівняно з необробленою ділянкою ізоляційної плити як м'яка, податлива і така, що легко стискається, не дивлячись на те, яким чином досягається роз'єднання зчеплення волокон.

Еластифікацію ділянок ізоляційних плит позначають також і як зрушення стану матеріалу за межі звичайних кривих гістерезису відповідного ізоляційного матеріалу. Воно проводиться, як правило, за допомогою обробки окремих плит в придатних для цієї мети пристроях. Так, наприклад, ізоляційні плити переміщаються за допомогою двох передавальних тиск стрічок або відповідних роликів, і при цьому проводиться обтискання між регульованими притискними роликами, або такими, що здійснюють зворотно- поступальний рух упоперек напряму переміщення. Про частоту цих поперечних рухів, які частково знімають напругу в бічних поверхнях, не було зроблено ніяких повідомлень. Притискні ролики завжди розміщуються попарно по обох протилежних сторонах ізоляційних плит. Далі передбачено, що декілька роликів розташовано один за одним і впливають на бічні поверхні, що підлягають розм'якшенню. Притискні ролики можуть складатися з простих циліндрових роликів або з тіл у вигляді зрізаного конуса і мати увігнутий або напівеліптичний подовжній поперечний переріз, а також овальні або полігональні поперечні перерізи.

Поверхні притискних роликів можуть бути виконані з сильно вираженою структуризацією або профілізацією.

Глибина втискування роликів вказана порядку приблизно 7,5см.

Стандартні фасадні ізоляційні плити з мінеральних волокон зазвичай плоскі. Одностороннє наклеювання полотна з неорієнтованим розташуванням скловолокон, що саме по собі не усаджується, може призвести до незначного підняття країв плити в подовжньому напрямі. Цей ефект виникає особливо після усадки нанесених з одного боку шарів фарби, наклеєних термопластичних шаруватих плівок або сильно нагрітих площинних структур з полімерних волокон.

Відхилення площини ізоляційного матеріалу відповідно до стандарту СІМ ЕМ 825 визначене у вигляді максимальної відстані між розташованими на плоскій підкладці направленими вверх опуклою поверхнею, зразками для випробування і цією плоскою підкладкою. Для ізоляційних матеріалів з мінеральних волокон допускаються максимальні відхилення бмм.

Свого часу відмовилися від облицювання зовнішніх стін з проміжною вентиляцією з тильного боку з різних металів, природних каменів, склоплит, фіброцементу, дерева, деревних матеріалів і з інших штучно виготовлених матеріалів у вигляді плит з ізоляційною серцевиною з і без повітряного зазору з тильного боку двохоболонкових зовнішніх стін з різних будівельних матеріалів згідно СІМ 1053.

У стандарті СІМ 18516-1 «Облицювання зовнішніх стін, вентиляція з тильного боку, частина 1» відносно теплоізоляції сказано: ізоляційні плити необхідно укладати щільно встик, з перев'язкою і так, щоб між основою і ізоляційним шаром не виникало ніяких порожнин. їх необхідно закріплювати в середньому п'ятьма кронштейнами для ізоляційних плит на 1м? і щільно примикати до граничних будівельних елементів. Ізоляційні плити, які приклеюють на основи, повинні відповідати типу М// відповідно до ОМ 18516-1, тобто володіти міцністю при поперечному розтягуванні порядку г1кПа.

Виходячи з цих даних, зазвичай передбачають три кріпильні елементи для однієї ізоляційної плити стандартного розміру. Ці кріпильні елементи розподілені таким чином, що один розташовується в центрі ізоляційної плити, по одному відповідно на всіх чотирьох кутах і один в центрі кожної подовжньої сторони.

Утримувачі ізоляційних плит складаються з суцільного стрижня, вістря якого виконане у вигляді дюбеля, а на його іншому кінці виконаний, переважно круглий тарілчастий розчленований диск, який часто забезпечується пружинячим кільцем. Кріпильний елемент виготовляється з удароміцних пластичних матеріалів, наприклад, поліамідів і його можна забивати через ізоляційний матеріал в заздалегідь просвердлений отвір, на стінках якого заклинюється виконаний з відповідною конфігурацією дюбель.

Для запобігання надмірному зануренню тарілчастого диска в поверхню ізоляційного матеріалу в тому випадку, якщо стрижні заганяються на велику глибину у відповідні просвердлені отвори, стрижні можуть забезпечуватися обмежувачами. При товщині ізоляції більш приблизно 140мм використовують міцніший на вигин кріпильний елемент для ізоляційної плити, через порожнистий стрижень якого заганяють в більшості випадків покритий синтетичним матеріалом сталевий цвях, який розширює дюбель і одночасно служить як гнучкий анкер. Найбільш поширений діаметр тарілчастого диска складає бомм або 9О0мм.

Для кріпильних елементів з діаметром тарілюи ббмм пропонуються насаджувані дискові тарілки із зовнішнім діаметром 90мм. Використовують також і кріпильні елементи з прямокутними тарілчастими дисками з металу.

Максимальний ефект, тобто максимальний опір протяганню, забезпечують кріпильні елементи для ізоляції в тому випадку, якщо вони розташовуються на відстані приблизно 5см, проте переважно на відстані 10см від кожної кромки в непорушеній поверхні ізоляційної плити. Значно нижча утримуюча дія в деякому роді половинчастої тарілки на кромці плити, тоді як обидві чверті тарілки, що впливають на кути ізоляційної плити, не надають ніякої дії відносно стійкості і притискають тільки можливо опуклі та/або виступаючі одна відносно одної кромки плит.

Стандартні фасадні ізоляційні плити з скловолокна, що є на ринку, постачаються переважно з діапазоном позірної щільності в межах близько 12кг/м3 і 25кг/м3. У плитах спостерігається виражене шарувате розташування волокон, так що вони хоча і володіють відносно низькою теплопровідністю у вертикальному напрямі відносно великих поверхонь, але при цьому мають тільки незначну межу міцності при розтягуванні в поперечному напрямі. Ізоляційні плити можна стискати вже при незначному тиску, так що тарілки необхідно вдавлювати в саму поверхню ізоляційного шару, щоб забезпечити силове замикання.

Наклеєне на зовнішніх поверхнях полотно з неорієнтованим розташуванням скловолокна з вагою одиниці поверхні близько 17г/м? до 50г/м? в змозі розподіляти на великій поверхні розтягуючу напругу, яка викликана кріпильними елементами, і, таким чином, запобігати відламуванню шарів навколо кромок тарілки. Проте, це не призводить ні до яких змін відносно деформації поверхні, і не підвищує жорсткість при вигині у напрямі обох головних осей. В області затягування кріпильних елементів для ізоляційного матеріалу, а також тарілок, що притискують його зовнішню поверхню, ізоляційна плита щільно притягується стрижнем кріпильного елемента, до основи, проте в результаті розшаровування прилеглих ділянок, краєві ділянки знову підводяться від основи.

Навіть в тому випадку, якщо ізоляційні плити будуть щільно притиснуті одна до одної, це не змінить деформації ізоляційних плит достатньою мірою.

Ізоляційні плити з мінерального волокна з групою теплопровідності 040 у відповідності СІМ 4108 виготовляють в діапазоні питомої позірної ваги близько 23кг/м3, а при великій товщині все ж таки переважно близько 27кг/м3-З5кг/м?, з групою теплопровідності 035 з питомою позірною вагою близько 40Окг/муУ, переважно близько 45кг/м3 до 55кг/м3, а для спеціальних цілей навіть приблизно до 7Окг/м3. Питома позірна вага волокнистої маси, що ефективно діє, включаючи зв'язувальну речовину, складає в переважному діапазоні всього лише тільки близько 19кг/м? до З9кг/м3. На ринку пропонують також і ізоляційні плити з покриттям зовнішніх великих поверхонь за допомогою склохолста з неорієнтованим розташуванням волокон.

Відомі також фасадні ізоляційні плити, в яких з боку ізоляції передбачена зовнішня зона з більшим ступенем ущільнення. У таких плитах поєднання питомої позірної ваги складає, наприклад, 70/35кг/м? в плитах з групою теплопровідності 040 і 90/95кг/м? в плитах з групою теплопровідності 035, при цьому товщина ущільненої зовнішньої зони перевищена приблизно на 2см.

Поверхні ізоляційних плит з скловолокна мають меншу стійкість до дії складових частин атмосфери в порівнянні з ізоляційними плитами з мінеральних волокон, так що їх поверхня швидше вивітрюється і при цьому з поверхні виділяються пластівці волокон або, щонайменше, виступають з поверхні і, природно, в навколишнє середовище також виділяються волокна в тому випадку, якщо ізоляційний шар до нанесення облицювання протягом декількох тижнів або місяців піддавався атмосферним діям. Тривалу дію на поверхню ізоляційного матеріалу можна спостерігати, наприклад, за відносно широкими швами облицювання з природного каменя. З цієї причини почали використовувати як стандарт облицювання зовнішніх великих поверхонь із склохолста з неорієнтованим розташуванням волокон природного кольору, чорного кольору або будь-якого кольору за скляним облицюванням з нанесеним друком. Оскільки в більшості випадків також і ізоляційні плити з скловолокна після закінчення короткого часу захищаються облицюванням, то у зв'язку з цим можна використовувати легкі і тонкі склохолсти з неорієнтованим розташуванням волокон, вага одиниці поверхні яких складає приблизно від 18г/м2 до бОг/ме. У описі винаходу (ОЕ 3519752 С21, зокрема вказано, що для каширування ізоляційних плит, які розташовуються між двома оболонками стіни, використовуються гідрофобовані склохолсти з неорієнтованим розташуванням волокон.

У інформаційному випуску «Зовнішня теплоізоляція - частина 1: Суцільний теплозахист зовнішніх стін з підвішеними фасадами з природного каменя, бетонних блоків і так далі», видавництво Сгип2меіїдеНагйтапп

Ас, Людвігсхафен на Рейні, видання, липень 1968р.|, також вказано, що поверхні цегляних і бетонних стін повинні бути рівними і замкнутими і при цьому необхідно ретельно видаляти виступаючі частини розчину або опалубки. Вже використовувалися ізоляційні плити їх мінеральних волокон марки ЗІГАМ з торговим найменуванням 5Р/Е 100 форматом 50см х 100см з високим ступенем позірної щільності 100кг/м3, але незначною товщиною від ЗО0мм до боОмм. Ці ізоляційні плити приклеювали до основи за допомогою розбавленого цементом синтетичного клею або за допомогою іншого прийнятного будівельного клею, який заздалегідь наносили смугами на тильну сторону ізоляційних плит.

Оскільки при відносно низьких температурах бездоганне приклеювання провести не можна, було внесено пропозицію кріпити додатково ізоляційні плити з мінеральних волокон в кутових точках за допомогою закладених в основі кріпильних елементів, які в даному випадку позначаються як пластмасові пластини 8х8. На гладких бетонних і металевих поверхнях клей для контактного склеювання за допомогою зазубленої кельми наносять як на основу, так і на тильну сторону ізоляційних плит марки ЗІСГАМ.

Для фасадних плит з скловолокна 5РЕ 2 марки ІЗОМЕК, віднесених до групи теплопровідності 035 в інформаційному випуску «З-Н ІЗОМЕК», Застосування ізоляційного матеріалу - Фасади з тильною вентиляцією з фасадними ізоляційними плитами ІЗОМЕК», видання грудень 1979р. фірми ен ІЗОМЕК

Сгапгуеід-нНайтапп АС, Людвігсхафен на Рейні, пропонували використовувати механічне кріплення і, залежно від обставин, з попереднім нанесенням будівельного або контактного клею.

Як оптимізація рекламувалося одностороннє каширування полотном фасадних ізоляційних плит

ІЗОМЕК з скловолокна 5РЕ/Л/. Переваги каширування полотном з скловолокна у виданому в 1985 році інформаційному випуску «5-Н фасадні ізоляційні плити ІЗОМЕК 5РЕ/Л/ - оптимальні фасадні ізоляційні плити з кашируванням нетканим полотном» описані таким чином. Полотно з скловолокна підвищує межу міцності при вигині плит без зниження їх пружності, завдяки чому полегшується узгодження з нерівностями будівельної стіни без обробки. Фасадні ізоляційні плити мають суцільну рівну поверхню, внаслідок чого можна краще запобігати утворенню теплових мостів, а також точкового зменшення товщини ізоляції в місцях кріплення. Кріплення в точках перерізу і в місцях стику зменшує кількість проблем. Нетканий матеріал підвищує атмосферостійкість під час виробництва монтажних робіт і до нанесення остаточного облицювання. Ізоляційні плити володіють суцільною водовідштовхувальною властивістю (К звукопоглинанням.

Твердження про те, що розкрите полотно з неорієнтованим розташуванням скловолокна відповідно до опису винаходу (ОЕ 3519752 С21| «110г/м2, тобто розкрите полотно з неорієнтованим розташуванням скловолокон товщиною менше 0,7мм підвищує межу міцності при вигині ізоляційної плити, є помилковим відповідно до загальноприйнятої теорії міцності. Проте міцніше при розтягуванні полотно з неорієнтованим розташуванням скловолокон в порівнянні з неоднорідною поверхнею ізоляційного матеріалу може розподілити на більшій поверхні розтягуючі зусилля, які виникли під дією закладених з силовим замиканням в ізоляційні плити кріпильних елементів, завдяки чому досягається зручніше зменшення впливу нерівностей. Разом з цим ще поліпшується оптична дія в результаті застосування забарвлених в чорний колір полотен з неорієнтованим розташуванням скловолокна.

В даний час був встановлений суттєвий позитивний чинник перейменованих за цей час фасадних ізоляційних плит з скловолокна (наприклад, Копішг ЕР 1-035) цього виготівника, який виражається в тому, що каширувані захисним полотном з неорієнтованим розташуванням скловолокна чорного кольору ізоляційні плити з скловолокна, володіють крізною водовідштовхувальною властивістю. За рахунок оптимальної пружності ізоляційна плита вирівнює нерівності основи і таким чином запобігає несприятливому будівельно-фізичному обтіканню з тильного боку ізоляційної плити. Не дивлячись на те, що в даному випадку активною є не сама ізоляційна плита, інший виготівник скловолокна пропонує продукти ШКЗА БОР 1/У/ і ЕОР 2// з класичним розташуванням кріпильних елементів в центрі, в поперечних швах подовжніх кромок і відповідно по чотирьох кутах і забезпечує, таким чином, тільки кріплення також додатковим кріпильним елементом в поверхні.

Ненавмисне, хоча і неминуче втискування дискової тарілки кріпильного елемента в поверхню ізоляційних плит з скловолокна запобігається ізоляційних плитах з мінеральних волокон за допомогою ущільненого більшою мірою в порівнянні з тілом ізоляційного матеріалу зовнішнього шару завтовшки приблизно 2см. Питома позірна вага цих шарів в ізоляційних плитах групи теплопровідності 035 відповідно до вимог стандарту ОІМ 4108 була підвищена приблизно від 85кг/м3 до 95кг/муУ, а в ізоляційних плитах групи теплопровідності 040 приблизно від б5кг/м3 до 75кг/м3, тоді як решта об'ємів ізоляційного матеріалу була ущільнена значно у меншій мірі всього лише тільки приблизно від 50кг/м? до 57кг/м? в першому випадку і 27кг/м3 до 40кг/м3 в іншій групі. Компенсуючий тиск зовнішній шар сприймає на підставі своєї вищої межі міцності при вигині вищу силу попереднього натягнення кріпильного елемента, ізоляційної плити.

Ізоляційний матеріал в результаті цього рівномірно прилягатиме до основи, а також ще і компенсуватиме невеликі нерівності, наприклад, від залишків розчину.

Проте, уявлення про те, що тильна поверхня ізоляційних плит буде плоскою, тобто рівно притискатися до основи, а з іншого боку врівноважувати залишки розчину, зовсім не були підтверджені ізоляційними плитами групи теплопровідності 035. Залишки розчину не можуть простим чином вдавлюватися в міцну основу, більш того ізоляційні плити під їх дією віджимаються від поверхні під більшою або меншою дугою по висоті і довжині. Те ж саме справедливо і відносно невеликих нерівностей на поверхнях стіни, до яких поверхні ізоляційних плит не прилягають відповідно до їх контура, а прилягають до їх піднесеностей.

У (інформаційному випуску «Ізоляція зовнішніх стін - сучасна теплоізоляція зовнішніх стін», виданому фірмою Оешії5спе Коскуоо! Міпега!м'ої! СМВН, квітень 1999р.| ще раз указується кількість і розташування кріпильних елементів для ізоляційних плит. Відповідно до цього інформаційного випуску називається споживана кількість з трьох кріпильних елементів на одну ізоляційну плиту і їх розташування, щоб забезпечити достатню міцність при вітрових навантаженнях. У зонах зовнішніх стін, в яких виникають великі пікові вітрові навантаження у вигляді підсосу, куди відносяться краєві і кутові ділянки, рекомендується довести кількість кріпильних елементів до чотирьох і навіть до п'яти. При цьому, як правило, розташовують чотири кріпильні елементи в кутових точках відповідно на відстані 100мм від країв. П'ятий кріпильний елемент розташовують якраз в центрі ізоляційної плити. Хоча кріпильні елементи тут з урахуванням матеріалу розподіляють в межах поверхні ізоляційної плити, все ж таки настійно указується на те, що нестиковані шви роблять вирішальний вплив на надійність розташування, оскільки тільки в результаті цього індукуються достатньо високі сили тертя, які при вітрових навантаженнях запобігають вириванню ізоляційних плит з перев'язки.

Пропонуються також і ізоляційні плити з мінеральних волокон такого ж типу призначення М/М відповідно до ОІМ 18165, частина 1 з групами теплопровідності 040 і 035, які володіють такою високою міцністю при вигині і надійністю проти відриву, що їх закріплюють тільки за допомогою двох розподілених по подовжній осі кріпильних елементів, які досить для витримки вітрових навантажень. При цьому не були змінені ні показники висмикування кріпильних елементів з основи, ні розмір тарілчастих дисків.

З (інформаційного випуску «Ізоляція зовнішніх стін - сучасна теплоізоляція зовнішніх стін», виданого фірмою Оеціїзспе КосКжмоо! МіпегаїЇмої! ЗМВН 4 Со.онНо у Гладбеке, видання 2002р.| слідує, що кількість кріпильних елементів в ізоляційних плитах, починаючи з товщини 8см можна звести всього лише до одного кріпильного елемента. Його необхідно розміщувати в центрі ізоляційної плити. У сильніше навантажених краєвих областях ізоляційні плити необхідно кріпити за допомогою двох кріпильних елементів, які слід розташовувати на середній осі на відстані відповідно 150мм.

Тип кріплення ізоляційних плит на зовнішніх стінах будівель, таких, що обігріваються, а в літній час при необхідності охолоджуються, робить істотний вплив на ефективність ізоляційного шару і тим самим на тривалість опалювального періоду і тепловтрати, що виникають при цьому, при передачі, а також на енергетичну потребу. У літній час вплив робить нагрів будівлі через непрозорі поверхні стіни і необхідна енергія на штучне охолоджування. Висока ефективність ізоляційних матеріалів призводить до використання для зовнішніх стін, що піддаються високим навантаженням і в той же час, володіють великою теплопровідністю будівельних матеріалів.

Ефективним з погляду теплотехніки кріпленням ізоляційних плит є приклеювання по всій поверхні до зовнішніх стін. Такому виду кріплення навряд чи поступається часткове приклеювання в тому випадку, якщо склеювальна маса наноситься у вигляді замкнутого краєвого валика з тильного боку ізоляційної плити. У першому випадку зовсім не утворюються, а в другому випадку утворюються замкнуті в собі порожнини між нерівними поверхнями стіни і часто гладкими поверхнями ізоляційного матеріалу.

При використанні кріпильних елементів вони повинні, особливо у верхній краєвій області ізоляційної плити, міцно притискатися до поверхні стіни.

При використанні фасадного облицювання з тильною вентиляцією передбачають зазор між тильною стороною фасадного облицювання і ізоляційним шаром, який дозволяє переміщатися потоку повітря і знижувати утворення талої води на облицюванні фасаду або відводити вже випавший конденсат.

Одночасно в результаті цього також знижуються перепади температури в матеріалах облицювання фасаду і тим самим внутрішня напруга. Гідротермічно обумовлена підйомна сила залежить від статичного тиску, який є прямо пропорційний висоті і різниці щільності повітря в зазорі і зовнішнього повітря. Рух підйому найсильніше виявляється у високих будівлях і за закритими фасадними облицюваннями. Він накладається на вітрові навантаження, які діють на відповідну поверхню будівлі При позитивному вітровому навантаженні на верхні ділянки повітронепроникного облицювання фасаду, направлений вгору повітряний потік може затриматися в повітряному зазорі або навіть повернути. При цьому можуть зачіпатися також і самі крайні шари обтічного таким чином ізоляційного шару. Само собою зрозуміло, що з одного боку відбувається зниження опору теплопередачі, а з іншого боку в повітронепроникних ізоляційних матеріалах може підвищитися перенесення енергії під дією примусової конвекції. Далі у відкритих між ізоляційними плитами стиках або в області ділянок з пронизаним наскрізь ізоляційним шаром виникають додатково великі втрати енергії. Вони зростають в особливій мірі в тому випадку, якщо між нерівною поверхнею зовнішньої стіни і притиснутим в недостатній мірі ізоляційним шаром утворюються повітряні зазори, що сполучаються між собою.

Перенесення енергії нанесеним на вертикальну стіну ізоляційним шаром відбувається, природно, не тільки упоперек великим поверхням, але також і у вертикальному напрямі, і тут ще під дією посиленої і направленої вверх вільної конвекції. Як привід тут діє переважно круті, направлені зсередини назовні перепади температури в ізоляційних матеріалах з мінеральних волокон. У ізоляційних плитах з плоско орієнтованими відносно великих поверхонь волокнами, цей ефект сильніший в порівнянні з ізоляційними елементами з розташованими складками волокнами або пучками волокон. Тут опір потоку упоперек напряму основних складок значно вищий в порівнянні з паралельним напрямом. Проте, при стандартному розташуванні ізоляційних плит з мінеральних волокон осі основних складок проходять все ж таки у вертикальному напрямі, так що гальмуючий вертикальний конвективний рух ефект чітко знижується.

Зворотні перепади температури, що виникають в літній час при підвищених зовнішніх температурах відносно можливої охолоджувальної здатності будівлі хоча і мають значення, але не грають суттєвої ролі. В більшості випадків товщина ізоляційного шару розраховується з достатнім запасом. Описані ефекти підвищують в цілому теплові втрати зовнішніх стін при передачі і таким чином приводять до підвищеної енергетичної потреби. При недотриманні і з урахуванням існуючої дуже чіткої класифікації груп теплопровідності, відбувається неправильна оцінка практичної ефективності різних ізоляційних матеріалів.

Завданням даного винаходу є створення способу виготовлення еластифікованих, принаймні, в області однієї бічної сторони ізоляційних елементів, зокрема ізоляційних плит, який дозволяє здійснювати простим і економічно доцільним чином виготовлення еластифікованих, принаймні, в області однієї бічної сторони ізоляційних елементів, зокрема, ізоляційних плит. Далі завданням винаходу є створення пристрою, придатного для здійснення способу.

Відповідно до способу по даному винаходу рішення здійснюється таким чином, що еластифікація проводиться за допомогою локального відділення, принаймні, однієї бічної поверхні та/або, принаймні, ділянки бічної поверхні ізоляційного елемента, зокрема, ізоляційної плити. У пристрої згідно даному винаходу як рішення передбачені елементи для підвищення еластичності, за допомогою яких підвищення еластичності проводиться за допомогою локальних розділень, принаймні, однієї бічної кромки або ділянки бічної кромки. Залежні пункти формули винаходу відносяться до індивідуальних способів здійсненням даного винаходу.

Мета еластифікації бічних поверхонь полягає в компенсації відмінностей в ширині ізоляційних плит, а також відхилень прямокутності між окремими плитами. За рахунок такої обробки ізоляційні плити можна стикувати без зазорів між ними, внаслідок чого може утворюватися замкнутий в собі ізоляційний шар. Далі еластифікація бічних поверхонь дозволяє підвищити у вузькій зоні позірну щільність. В результаті підвищення позірної щільності і одночасно переорієнтації окремих волокон в цих зонах підвищується опір потоку. В результаті цього відбувається, особливо, гальмування вертикально направлених в ізоляційні плити конвективних потоків, завдяки чому знижуються теплові втрати і разом з цим підвищується ефективність ізоляційного шару.

У ізоляційному елементі, згідно з даним винаходом, мова йде, особливо, про ізоляційну плиту з мінеральних волокон або про ізоляційне полотно з мінеральних волокон, переважно з двома великими, переважно поверхнями, що паралельно проходять, і з чотирма бічними поверхнями, які направлені головним чином під прямим кутом відносно один одного і великих поверхонь. Принаймні, на одній бічній поверхні може бути розміщений в основному повітронепроникний шар, що покриває, принаймні, частково бічну поверхню, при цьому виконаний повітронепроникним шар служить як повітряна загорода, щоб забезпечити гальмування термічної підйомної сили в ізоляційному шарі або повністю усунути дію цієї сили.

Відповідно ізоляційний елемент в своєму призначеному стані розташований таким чином, що виконаний повітронепроникним шар тягнеться головним чином горизонтально.

Повітронепроникний шар виконується переважно у вигляді плівки або нанесеного газофазним напиленням металевого шару. Плівку переважно виготовляють з матеріалу з незначною теплопровідністю, наприклад, пластмаси або тому подібного матеріалу, оскільки сам повітронепроникний шар не повинен утворити додаткові теплові мости. Плівка повинна легко піддаватися формуванню і не утворювати складок, щоб не надавати негативної дії на закривання швів між розташованими поряд ізоляційними елементами. Як повітронепроникні плівки придатні, наприклад, гладкі пластмасові плівки завтовшки «100мкм, переважно в діапазоні від 20мкм до 40мкм. Можна також використовувати і шаруваті плівки з пластичного матеріалу- металу, при цьому шар металу переважно напилюють на пластмасову плівку. Як приклад можна назвати поліефірні плівки з нанесеними напиленням металевими шарами або металеву фольгу, наприклад, з алюмінію або з шаруватих плівок з алюмінію-поліетилену. Металевий шар має переважно товщину в діапазоні від 5мкм до 15мкм.

Плівку переважно прикріплюють за допомогою клею на бічну поверхню ізоляційного елемента і для цього можна використовувати плівки з самоклеючимися шарами, які у свою чергу покривають захисними плівками, що знімаються.

Плівку можна наносити меншої ширини в порівнянні з шириною бічної поверхні, на яку вона наноситься, і розміщувати на відповідній бічній поверхні. У зв'язку з тим, що термічна підйомна сила діє, перш за все, на зонах з боку стіни як додаткове передаване тепло і таким чином діє як втрата теплової енергії, повітронепроникний шар може, наприклад, закінчуватися на відстані від 10мм до 20мм перед кромкою між великою поверхнею і бічною поверхнею.

Згідно даному винаходу бічна поверхня ізоляційного елемента, зокрема, розташована напроти повітронепроникного шару бічна поверхня ізоляційного елемента, піддана еластифікації, при цьому еластифікація проведена за допомогою валяння, обтискання або ударів, що формують елементи виробів, або іншим способом. Підвищення еластичності бічної поверхні служить для компенсації обумовлених під впливом технологічного процесу, а також отриманих в процесі маніпулювання ізоляційними елементами відхилень у розмірі ізоляційних елементів, якщо ця бічна поверхня примикає до бічної поверхні. При укладанні ізоляційних елементів згідно з даним винаходом бічні поверхні, забезпечені повітронепроникними шарами, укладаються таким чином, що вони стикаються з еластифікованими бічними поверхнями ізоляційних елементів.

По меншій мірі, одну бічну поверхню та/або, принаймні, одну бічну поверхню ізоляційного елемента доцільно забезпечувати маркіровкою, наприклад, для того, щоб маркірувати еластифіковану поверхню або поверхню з нанесеним повітронепроникним шаром. Маркіровка при цьому може включати допоміжні лінії, які полегшують відділення частин ізоляційного елемента, наприклад, допоміжні лінії, які проходять паралельно маркірованим бічним поверхням ізоляційного елемента. Так, наприклад, якщо ізоляційний елемент необхідно буде зменшити на незначну величину, то у такому разі допоміжні лінії служитимуть як орієнтир для відділення під прямим кутом.

Згідно способу по даному винаходу буде доцільно підвищити еластичність, принаймні, однієї сторони ізоляційного елемента, зокрема, розташовану напроти повітронепроникного шару бічну поверхню за допомогою валяння. Як альтернатива можна, принаймні, одну сторону ізоляційного елемента, зокрема, розташовану напроти повітронепроникного шару бічну поверхню, еластифікувати за допомогою локальних стиснень та/"або за допомогою локальних роз'єднань бічної поверхні. Це можна проводити, зокрема, стисненням бічної поверхні за допомогою вдавлюваного в неї елемента що формує та/або розрізання. Для цієї мети можна використовувати, зокрема, голкові та/або клиновидні, та/або зубчаті, та/або пірамідальні, та/лабо у формі зрізаного конуса, та/або у вигляді скаленоедра формоутворювальні елементи, які переважно врізаються та/або вдавлюються в еластифіковані бічні поверхні. Формоутворювальні елементи можуть проникати в бічні поверхні на різну глибину, внаслідок чого ділянки бічних поверхонь еластифікуються з різним ступенем. Формоутворювальні елементи переважно вбивають в бічну поверхню і при цьому формоутворювальні елементи можуть впливати на бічну поверхню під різними кутами. Також і в даному випадку одночасно можна еластифікувати декілька ізоляційних елементів, наприклад, за допомогою штабелювання ізоляційних елементів під час еластицікації. Ізоляційний елемент під час процесу еластицікації бічних поверхонь стискають переважно частково. Далі одночасно можна еластифікувати декілька бічних поверхонь ізоляційного елемента. Підвищення еластичності можна проводити після затвердіння ізоляційного елемента. Підвищення еластичності можна також проводити і під час попереднього ущільнення ізоляційного елемента, при цьому вже під час попереднього ущільнення досягається сприятливіше стиснення бічних поверхонь. В тому випадку, якщо підвищення еластичності проводиться за допомогою профільованих притискних роликів, профілі яких не мають рейок з гострими кромками або відповідних ділянок, або на периметрі яких не насаджені гострі формоутворювальні елементи, еластифікацію можна проводити також і після нанесення покриття на один або декілька ізоляційних елементів з пакувального матеріалу. Для цієї мети упаковка стискається у вертикальному напрямі, і проводиться обробка відповідним чином бічних поверхонь.

Проте можливості дії все ж таки менш значні в порівнянні з непокритими оболонкою штабелями ізоляційних елементів, особливо в тому випадку, якщо термоусадочна плівка утворює потовщення на частково відкритих торцевих поверхнях. Тому термоусадочну плівку необхідно робити гладкою і злегка розтяжною, наприклад, за допомогою нагнітання теплого повітря до дії притискних валків на плівку і бічні поверхні ізоляційного елемента. За рахунок такої дії термоусадочні плівки можна нагрівати в такому ступені, що вони після охолоджування утримуватимуть штабель ізоляційних елементів в його стислому стані.

Далі, принаймні, на одній великій поверхні та/або, принаймні, на одній бічній поверхні передбачають маркіровку, яка указує, наприклад, на бічну поверхню з повітронепроникним шаром або бічну поверхню з підвищеною еластичністю, при цьому маркіровка може включати допоміжні лінії, які полегшують відділення частини ізоляційного елемента. Маркіровку можна наносити за допомогою локального нагріву зв'язувальної речовини ізоляційного елемента та/або кашируванням та/або нанесенням органічних компонентів фарбників. Нагрів проводиться при цьому переважно за допомогою лазера. Як альтернатива маркіровку можна виконувати і за допомогою нанесення фарби.

Фасадні ізоляційні плити відрізають від нескінченного полотна ізоляційного матеріла з облямованими по обох зовнішніх поверхнях кромками. Обидві великі поверхні ізоляційних плит спочатку відрізняються характерно розташованими опуклостями на обох великих поверхнях. Проте фасадні ізоляційні плити можуть мати на одній великій зовнішній поверхні каширування з плоскою структурою і покриття. Далі волокна можуть в одній великій поверхні, а також в розташованому під нею щільно прилеглому шарі мати великий ступінь ущільнення в порівнянні з серцевиною ізоляційної плити. Також і цей ущільнений більшою мірою шар може забезпечуватися кашируванням або покриттям.

З економічних міркувань фасадні ізоляційні плити часто виготовляють двошаровими за допомогою горизонтального розділення нескінченного полотна ізоляційного матеріалу, так що зовнішні поверхні, що мають піднесеності на поверхні, каширування, покриття або велику позірну щільність співпадають відповідно з верхньою і нижньою великою поверхнею нескінченного полотна ізоляційного матеріалу. Ці ізоляційні плити при збереженні їх розподілу штабелюються попарно відносно один одного, так що обидві великі зовнішні поверхні штабелю ізоляційних плит відрізняються, як правило, кашируваннями, покриттями або ущільненнями.

Ізоляційні плити укладають, як правило, з перев'язкою, тобто кожен ряд плит необхідно зміщувати відносно попереднього нанесеного ряду, що б таким чином виключити перехресні шви. Ізоляційні плити зазвичай своїми подовжніми сторонами повинні у вертикальному напрямі розташовуватися одна над одною, а бічними сторонами якомога щільніше прилягати одна до одної встик, щоб запобігти утворенню відкритих швів.

При кріпленні ізоляційних плит, наприклад, на зовнішні поверхні будівель плити послідовно беруть з упаковки і відповідно після видалення оболонки знімають з штабелю ізоляційних плит. Таким чином, кожну другу плиту необхідно повертати на 180". Це справедливо також і по відношенню до тих ізоляційних плит, велика поверхня яких не закрита, оскільки в цьому випадку прагнуть, як правило, до того, щоб поверхні, що мають відбиток стрічок термошаф, були направлені назовні і, щоб поперемінно не орієнтувати назовні поверхні розділу, утворені в результаті розпилювання.

Двостороння окантовка нескінченного полотна і його розрізання у напрямі виготовлення проводиться в більшості випадків за допомогою стаціонарних циркуляційних пил, так що ці поверхні розділу, як правило, є гладкими і орієнтовані паралельно одна відносно одної. Зрозуміло, що можуть виникати великі відхилення від прямого кута між великими поверхнями і відповідними бічними поверхнями в тому випадку, якщо циркуляційні пили не будуть точно вирівняні у вертикальному напрямі.

Подовжнє розділення і оздоблення нескінченного полотна ізоляційного матеріалу можна проводити також і за допомогою водяних сопел високого тиску. При цьому, наприклад, залежно від позірної щільності ізоляційного матеріалу, вмісту зв'язувального матеріалу і розташування волокон, в меншій або більшій мірі виникають виражені хвилясті поверхні.

Самі по собі м'які ізоляційні плити з скловолокна можна відокремлювати за допомогою розташованих упоперек технологічної лінії однозубих фрез, так що навряд чи зможуть виникати відхилення. Оскільки однозуба фреза переміщається із швидкістю переміщення нескінченного полотна волокнистого матеріалу, від такту до такту можуть виникати незначні відмінності в довжині, які приводять до виникнення відповідних відмінностей в ширині або також і в довжині залежно від того, чи відрізуються ізоляційні плити відповідно до їх ширини або їх довжин.

Відрізання окремих ізоляційних плит від нескінченного полотна ізоляційного матеріалу проводиться в жорсткіших ізоляційних плитах з мінеральних волокон за допомогою синхронного рухомих поперечних пил або за допомогою переміщуваних відповідним чином водяних сопел високого тиску. За рахунок регулювання і напряму поперечних відрізних пристосувань виникають відхилення від прямого кута відносно розмірів і відносно товщини.

Нижче детальніше описуються приклади здійснення ізоляційного елемента згідно з даним винаходом з посиланнями на фігури, що додаються, на яких.

Фіг.1 загальний вид прикладу здійснення ізоляційного елемента згідно з даним винаходом;

Фіг.2 - вигляд зверху показаного на Фіг.1 ізоляційного елемента;

Фіг.3 - загальний вид прикладу здійснення смуги ізоляційного матеріалу згідно з даним винаходом;

Фіг.4 - вигляд зверху, показаною на Фіг.1 смуги ізоляційного матеріалу;

Фіг.5 - загальний вид полотна ізоляційного матеріалу;

Фіг.б - загальний вид показаного на ФігЗ полотна ізоляційного матеріалу, який покритий термоусадочною плівкою;

Фіг.7 - загальний вигляд показаного на Фіг.4 і порізаному на диски полотні ізоляційного матеріалу;

Фіг.8 - вигляд спереду варіанту виконання структури ізоляції згідно з даним винаходом;

Фіг.9 - вид косокутної ізоляційної плити;

Фіг.10 - розташування ізоляційної плити згідно до Фіг.9 в структурі ізоляції;

Фіг.11 - перший варіант здійснення виконаного у вигляді ударної і притискної рейки елемента для обробки бічних поверхонь ізоляційного елемента;

Фіг.12 - вид декількох об'єднаних в один інструмент елементів;

Фіг.13 - вигляд збоку інструменту згідно Фіг.12 в розрізі;

Фіг.14 - вигляд збоку першого варіанту здійснення винаходу;

Фіг.15 - вигляд збоку другого варіанту здійснення винаходу;

Фіг.16 - вигляд збоку третього варіанту здійснення винаходу;

Фіг.17 - вигляд збоку четвертого варіанту здійснення винаходу;

Фіг.18 - вигляд збоку п'ятого варіанту здійснення винаходу;

Фіг.19 - вигляд збоку шостого варіанту здійснення винаходу;

Фіг.20 - вигляд зверху елемента згідно Фіг.18;

Фіг.21 - вигляд зверху базової плити з елементами;

Фіг.22 - вигляд зверху другого варіанту виконання базової плити з елементами;

Фіг.23 - вигляд зверху третього варіанту виконання базової плити з елементами;

Фіг.24 - вигляд зверху першого варіанту виконання ділянки виробничої установки;

Фіг.25 - вигляд зверху другого варіанту виконання ділянки виробничої установки;

Фіг.26 - вид збоку пристрою для обробки ізоляційних плит;

Фіг.27 - вид зверху пристрою для обробки ізоляційних плит.

На Фіг.1 показаний загальний вид варіанту виконання ізоляційного елемента 10 згідно даному винаходу у вигляді ізоляційної плити 11 з мінеральних волокон, яка була отримана з ізоляційного полотна з мінеральних волокон. На Фіг.2 представлений відповідний вигляд зверху показаного на Фіг.1 ізоляційного елемента 10. Ізоляційна плита 11 включає дві великі поверхні 12 і 14, що проходять головним чином паралельно , а також чотири бічні поверхні 16, 18, 20 і 22, які направлені головним чином під прямим кутом одна відносно одної і відносно великих поверхонь 12 і 14.

На бічній поверхні 18 ізоляційної плити 11 розміщений виконаний в основному повітронепроникним шар 24, що повністю перекриває бічну поверхню 18. Повітронепроникний шар 24 виконаний у вигляді гладкої поліетиленової плівки товщиною ЗОмкм, на яку нанесений напиленням алюмінієвий шар товщиною 10мкм, який в даному випадку направлений назовні. На поверненій усередину поверхні герметичного шару 24 нанесений шар клею, за допомогою якого герметичний шар 24 приклеюється до бічної поверхні 18 ізоляційної плити 11.

Зрозуміло, і очевидно, що герметичний шар 24 може мати і іншу структуру. Так, наприклад, можна використовувати і інші синтетичні плівки, які вибірково можна забезпечувати металевим шаром. Як повітронепроникний шар 24 можна також використовувати смуги термопластичного шару, армовані тканиною з скловолокна або полотна з неорієнтованим розташуванням скловолокон, наприклад, поліетиленову плівку, алюмінієву багатошарову плівку або т.п., яка приварюється на бічну поверхню 18 ізоляційної плити 11 або фіксується за допомогою клею, зокрема за допомогою термоплавкого клею. Далі як альтернатива можна використовувати водорозчинні покривні матеріали в якості повітронепроникного шару 24, зокрема, розпилювану дисперсійну силікатну фарбу, синтетичну дисперсійну фарбу, пласто- еластичну дисперсійну фарбу, кремнійорганічну емульсивну фарбу, дисперсійну емалеву фарбу, полімерну штукатурку або тому подібні покривні матеріали. Далі можна використовувати , лаки, наприклад, смоляний лак полімеризації, епоксидний лак, поліуретановий лак і так далі, які містять розчинники.

Повітронепроникний шар 24 призначений для гальмування або повного виключення термічної підйомної сили в розташованій відповідно до призначення ізоляційній плиті 11 і в ізоляційному шарі, що складається з ізоляційних плит, наприклад, в теплоізоляційній шаруватій системі, що складається з ізоляційних плит 171. Для цього ізоляційна плита 11 в розташованому згідно призначенню стані позиціонується таким чином, що повітронепроникний шар 24 проходить головним чином в горизонтальному напрямі.

Розташована напроти бічної поверхні 18 бічна поверхня 22 ізоляційних плити 11в позначеною штриховою лінією 26 областей 28 виконана з підвищеною еластичністю в порівнянні з рештою ізоляційної плити 11, щоб таким чином компенсувати неминучі відхилення від розмірів, що виникають при укладанні ізоляційної плити 11 при виконанні робіт або під час маніпулювання ізоляційною плитою 11.

Підвищення еластичності ділянки 28 можна досягти, наприклад, за допомогою процесу валяння, отже, під дією стиснення, що повторюється, і відпуску ділянки 28, наприклад, при використанні нажимних роликів або т.п. Таким чином, знижується міцність ділянки 28, завдяки чому поліпшується пружна здібність до узгодження ділянки 28 з нерівностями бічної поверхні розташованої поряд ізоляційної плити 11 або інших будівельних конструкцій.

Далі існує можливість забезпечити підвищення еластичності ділянки 28 ізоляційної плити за допомогою локальних обтискань та/"або локального обрізання бічної поверхні. Стиснення та/або обрізання може проводитися за допомогою формоутворювальних елементів, які вдавлюються або забиваються в бічну поверхню 22 ізоляційних плити 11. Під формоутворювальними елементами слід розуміти, зокрема, голкові, клиноподібні, зубчаті, пірамідальні, такі, що мають форму зрізаного конуса або скаленоедра формоутворювальні елементи, які врізаються і вдавлюються в бічну поверхню 22. Для виготовлення ділянок з різною еластичністю можна використовувати різні формоутворювальні елементи, які проникають на різну глибину бічної поверхні 22 ізоляційної плити 11. Формоутворювальні елементи можуть також впливати на бічну поверхню під різним кутом, внаслідок чого утворюється різний ступінь еластичності.

Еластифікація з використанням формоутворювальних елементів проводиться переважно в той час, коли бічна поверхня 22 ізоляційної плити 11 стискається у напрямі паралельної нормалі площини великих поверхонь 12, 14. Так, наприклад, вся ізоляційна плита 11 може стискатися у вертикальному напрямі між двома, прилеглими до великих поверхонь 12, 14 притискними плитами, після чого на закінчення бічна поверхня обробляється формоутворювальними елементами. Як альтернатива ізоляційна плита 11 може стискатися за допомогою притискних стрічок у напрямі паралельної нормалі площини великих поверхонь 12, 14 і при цьому пропускатися через формоутворювальні елементи, які впливають на бічну поверхню 22.

При здійсненні обох варіантів можна одночасно обробляти і декілька укладених в штабель ізоляційних плит 11. При цьому необхідно звертати увагу на те, щоб укладання ізоляційних плит відбувалося по можливості без зсуву, оскільки глибина обробки формоутворювальними елементами обмежена вузьким діапазоном.

Штабель плит 11 потім стискається у вертикальному напрямі між притискними плитами або притискними стрічками і обробляється за допомогою формоутворювальних елементів.

Альтернативно обробку бічної поверхні 22 ізоляційних плити 11 можна проводити так само і після затвердіння ізоляційної плити 11.

Далі існує так само можливість підвищення еластичності бічної поверхні 22 в тому випадку, якщо ізоляційна плита 171 або штабель ізоляційних плит 11 вже обгорнутий усадковою плівкою, використовуваною як пакувальний матеріал. Це можливо особливо в тому випадку, якщо для підвищення еластичності застосовують профільовані притискні ролики, профілі яких не мають рейок з гострими краями або відповідних ділянок або на їх зовнішній поверхні відсутні гострі формоутворювальні елементи, які руйнують плівку. У цьому варіанті виконання ступінь підвищення еластичності все ж таки менша в порівнянні з еластифікацією не покритого оболонкою штабелю ізоляційних плит, зокрема, коли усадкова плівка на частково відкритих поверхнях утворює опуклості. Еластифікацію можна проводити так само і після ущільнення покритих оболонкою і упакованих в термоусадочну плівку пакувальних одиниць, після того, як вся одиниця упаковки буде ущільнена. Термоусадочна плівка при цьому звисає у вигляді складок вниз і її необхідно, наприклад, за допомогою обережного нагнітання гарячого повітря вирівняти і додати їй здібність до невеликого розтягування до дії притискних валиків на плівку і бічні поверхні 22 ізоляційних плит 11 ізоляційного елемента 10 або штабелю ізоляційних плит 11. Після цієї обробки термоусадочну плівку можна нагрівати, внаслідок чого вона після охолоджування утримуватиме в стислому стані ізоляційний елемент 10, ізоляційну плиту 11 або штабель ізоляційних плит 11.

Так само і в тому випадку, якщо показаний на фіг.1 і 2 ізоляційний елемент матиме тільки одну еластифіковану або забезпечену повітронепроникним шаром 24 бічну поверхню 22 або 18, повинно бути очевидним, що при необхідності так само і більш ніж одна бічна поверхня 16, 18, 20, 22 може бути еластифікована або забезпечена повітронепроникним шаром 24.

Далі необхідно звернути увагу на те, що описаний вище варіант виконання ізоляційного елемента 10 відповідно до даного винаходу не є обмежувальним. Навпаки, можливі модифікації та/або зміни в рамках захисту даного винаходу, які визначені в пунктах формули винаходу, що додається. Так, наприклад, ізоляційний елемент 10 може бути виконаний у вигляді полотна ізоляційного матеріалу, пластинчастого полотна або пластинчастої плити, при цьому в пластинчастому полотні і пластинчастій плиті мінеральні волокна розташовані головним чином під прямим кутом до їх великих поверхонь 112.

На Фіг.3 показаний загальний вид прикладу здійснення винаходу у вигляді еластичної ізоляційної смуги 110 в ізоляційній структурі. Ізоляційна смуга 110 складається головним чином з мінеральних волокон.

Еластичність і відповідно здібність до формоутворення ізоляційної смуги 110 може бути заснована на низькій позірній щільності мінеральних волокон, яка знаходиться, зокрема, в області від 10 до 5окг/м3.

Незначний вміст зв'язувальної речовини, що утримує мінеральні волокна, може також призвести до недостатньої еластичності, при цьому вміст зв'язувальної речовини, утримується переважно в діапазоні від 0,5 до 2мас.95. | на закінчення еластичність ізоляційної смуги 110 може бути різко понижена під дією одноразового або такого, що повторюється стиснення понад область пружності, як це, зокрема, можна зробити при обробці валянням ізоляційної смуги 110. Само собою зрозуміло, що можливо і поєднання вказаних вище заходів, щоб забезпечити необхідну еластичність ізоляційної смуги 110.

Ізоляційна смуга 110 має дві великі поверхні 112 (Фіг.4) і чотири бічні поверхні 114, які проходять головним чином під прямим кутом одна відносно одної і відносно великих поверхонь 112. На одній з великих поверхонь 112 ізоляційної смуги 110 прикріплений за допомогою клею повітронепроникний шар 116, який повністю перекриває всю велику поверхню 112 ізоляційної смуги 110. Повітронепроникний шар 116 служить головним чином для гальмування або повного виключення термічної підйомної сили ізоляційної системи згідно з даним винаходом про що детальніше ще буде сказано з посиланнями на Ффіг.8.

На розташованій напроти повітронепроникного шару 116 великій поверхні 112 ізоляційної смуги 110 нанесений шар клею 118, який у свою чергу закритий плівкою, що легко знімається, 120. Шар клею 118 служить для подальшого прикріплення смуги ізоляційного матеріалу 110. Смуга ізоляційного матеріалу 110 має вибірково товщину а від 10 до 50мм, переважно в межах 15-30мм.

З посиланнями на Фіг.5-7 нижче буде докладніше описаний варіант здійснення способу виготовлення, показаною на фітг.1 і 2 ізоляційної смуги 110.

На Фіг.5 показане полотно ізоляційного матеріалу, яке має таку ж шарувату будову, як і показана на

Фіг.3 і 4 смуга ізоляційного матеріалу 110, що, проте, на Фіг.5 не показано. Навпаки, ширина В полотна ізоляційного матеріалу 122 у декілька разів більше ширини Б смуги ізоляційного матеріалу 110.

Для виготовлення показаної на Фіг.З і 4 смуги ізоляційного матеріалу 110 показане на Ффіг.5 полотно ізоляційного матеріалу 122 при великому ступені ущільнення скачується в рулон 124. Рулон згодом фіксується за допомогою усадки термоусадочної плівки 126, внаслідок чого утворюється, показана на Фіг.б структура виробу. Термоусадочна плівка 126 має переважний напрям усадки, який орієнтований паралельно напряму скачування полотна ізоляційного матеріалу 122. Зафіксований за допомогою термоусадочної плівки 126 рулон 124 на закінчення розрізає переважно під прямим кутом (радіально) подовжній осі рулону 124 на диски 128, при цьому ширина дисків 128 відповідає товщині а, показаної на

Фіг.3 і 4 смуги ізоляційного матеріалу 110. На підставі тієї умови, що переважний напрям усадки термоусадочної плівки 126 орієнтовано паралельно напряму скачування рулону 124, запобігає умова, при якій оболонка, яка залишається у вигляді бандеролі, стягує відповідні диски 128 в осьовому напрямі і бандероль в результаті цього зіскакує з вузького диска 128.

Ізоляційні полотна 122 великої товщини можуть розрізатися паралельно їх великим поверхням 112,

щоб таким чином отримати смуги ізоляційного матеріалу 110 завтовшки «50мм. Декілька обандеролених дисків 128 об'єднують переважно в одну одиницю. Обгортка може полягати як альтернатива з паперу, поліетиленових мішків, сіток із смуг полімерної плівки або плоских структур, що складаються з синтетичних волокон або картону.

Показане на Фіг.5 полотно 122 ізоляційного матеріалу, може мати альтернативно також, зокрема, шарувату структуру з середнім ізоляційним шаром з мінеральних волокон і розташованими по обох сторонах великих поверхонь ізоляційного шару склеювальними шарами, які відповідно покриті легко відокремлюваною плівкою. Для виготовлення смуг ізоляційного матеріалу 110 полотно ізоляційного матеріалу 122 спочатку розділяється в горизонтальному напрямі і після цього частини окремо згортаються під великим ущільненням. Потім розміщують термоусадочну плівку і на закінчення отримані рулони розрізають на диски. Горизонтальне розділення полотна ізоляційного матеріалу 122 може проводитися при цьому по центру, внаслідок чого отримують ізоляційні смуги однакової товщини й. Як альтернатива горизонтальне ділення може проводитися і не по центру, щоб таким чином отримати ізоляційні смуги різної товщини й.

Замість ізоляційних смуг 110 завдовжки в декілька метрів можна також виготовляти і ізоляційні смуги відповідно до довжин і ширини тих ізоляційних елементів, в яких пізніше повинні будуть укладатися ізоляційні смуги 110. Для цього переважно розрізають еластифікований листовий матеріал.

Само собою зрозуміло, що ізоляційні смуги 110 можна отримувати і з ізоляційних полотен або ізоляційних плит з вищою позірною щільністю. Проте, у такому разі витрати на забезпечення необхідних м'яко-пружних характеристик ізоляційних смуг 110 будуть вище.

Ширина ізоляційних смуг 110 може в принципі бути однаковою, більшою або меншою в порівнянні з товщиною ізоляційного елемента, з яким пізніше укладається ізоляційна смуга 110. Якщо використовуються ширші ізоляційні смуги 110, то у такому разі виступ необхідно відрізувати переважно урівень з поверхнею отриманого ізоляційного шару. Ізоляційні смуги 110 можуть також злегка заглиблюватися відносно зовнішньої поверхні отриманої ізоляційної структури. Для цього їх необхідно щільно притискувати до поверхні ізольованої стіни, щоб перервати можливі наявні повітряні зазори. Ізоляційні смуги 110 можна також складати в штабель, щоб їх пропускати вгору і назад позаду ізоляційних елементів і відповідно ізоляційних плит, що горизонтально примикають одна до одної. Для того, щоб забезпечити тут достатню затискну дію ізоляційних елементів в горизонтальному напрямі, вони повинні бути жорсткими і притискатися щільно і рівномірно всією поверхнею до ізольованої стіни.

На Фіг.8 показаний приклад ізоляційної структури 130 згідно даному винаходу. Ізоляційна структура 130 включає розташовані поряд ізоляційні елементи 132 у вигляді ізоляційних плит. Кожен ізоляційний елемент 132 включає дві великі поверхні 134 і чотири бічні поверхні 136, які направлені головним чином під прямим кутом одна відносно одної і відносно великих поверхонь 134. Для компенсації обумовлених виготовленням або маніпулюванням ізоляційними елементами 132 відхилень і відхилень від прямого кута ізоляційних елементів 132 між бічними поверхнями 136 ізоляційних елементів 132 передбачені ізоляційні смуги 138, які можуть бути, наприклад, ізоляційними смугами, зображеного на Фіг.3 і 4 типу. У зв'язку з великою пружністю ізоляційних смуг 138 відбувається компенсація вказаних відхилень від розміру і відхилень відносно прямого кута окремих ізоляційних елементів 132. Для цієї мети бічні поверхні 136 окремих ізоляційних елементів 132 розташовують з невеликим притисненням біля ізоляційних смуг 138.

Горизонтально розташовані ізоляційні смуги 138 мають переважно в основному повітронепроникний шар, як це було описано з посиланнями на фіг.3 і фФіг.4. Цей повітронепроникний шар ізоляційних смуг 138 повинен загальмовувати або повністю усувати термічну підйомну силу ізоляційної структури 130.

Поверхня 12 ізоляційного елемента 10 має піднесеності, видавлені стрічками термошафи.

В тому випадку, якщо декілька ізоляційних елементів 10, виконаних у вигляді ізоляційних плит, як це показано на Фіг.10, будуть розташовуватись подовжніми сторонами встик, наприклад, на поверхні будівлі, тоді утворюються клиноподібні шви. Для порівняння в нижньому ряду ізоляційних елементів 10 згідно Фіг.10 показані виготовлені одношаровими ізоляційні плити 12, які, само собою зрозуміло, можна встановлювати в однаковому напрямі.

За рахунок підвищення еластичності, принаймні, однієї бічної сторони 16, 18, 20, 22, ізоляційні плити 12 можна укладати упритул одну до іншої з такою щільністю, що відбувається компенсація відхилення відносно довжини і ширини, а також у напрямі товщини плити і таким чином може виникати замкнута ізоляційна структура 130.

Еластифікація бічних поверхонь 16, 18, 20, 22 ізоляційних плит проводиться за допомогою елементів 200, які чітко знижують внутрішнє зчеплення волокнистої структури і відповідно ізоляційного матеріалу усередині і зовні оброблюваної бічної поверхні 16 і відповідно бічних поверхонь 18, 20, 22. При цій обробці необхідно зводити до мінімуму кількість розірваних волокон та/або їх відділення з ізоляційного матеріалу.

Тому використаний для цієї мети елемент 200 повинен проникати на певну глибину в ізоляційний матеріал і розтискати волокнисту структуру як вгору, так і по сторонах. У ізоляційних плитах 12 з вираженою пластинчастою структурою центр тяжіння розтиснення волокон розташований у вертикальному напрямі.

На Ффіг.11 показана зубчата ударна і притискна рейка 202 із зубами 204. Зуби 204 цієї зубчатої ударної і притискної рейки проходять під гострим кутом, так що кут у основи складає, наприклад, 45". Висота зубів 204 залежить від необхідної глибини проникнення. Зуби 204 можуть утворювати рівнобедрений або косокутний трикутник. Асиметричне виконання має перевагу особливо при використанні валкоподібних формуючих елементів.

Профілі зубів 204 є рівними або скошеними або можуть бути заточеними у вигляді призми. Товщина ударної і притискної рейки складає, як правило, менше 10мм, переважно 5мм.

Ударна і притискна рейка 202 забезпечена круглими отворами для кріплення до непоказаної на фігурі приводної системи або для прикріплення оброблювального інструменту з декількома розташованими одна за одною і паралельноодна відносно одної планками ударної і притискної дії 202. Між планками ударної і притискної дії 202 можуть розташовуватися елементи розпорів 207, які з'єднуються за допомогою болтів 208 з планками ударної і притискної дії 202. На кінці 209 передбачені накладки 209, які дозволяють забезпечити кріплення до приводної системи. Оброблювальний інструмент передбачений для ударної дії.

На Фіг.14-20 зображені шилоподібні елементи, які забивають або вдавлюють в ізоляційний матеріал.

На Ффіг.14 показаний гострий штифт 210 з гайкою 211, який загвинчено в базову плиту 212 або в бічну поверхню не показаного валика або припаяний або ж приварений до неї. Діаметр штифта 210 можна на декілька міліметрів зменшити, так що штифт можна виконати у вигляді голки.

На Фіг.15 показаний елемент у вигляді зрізаного конуса зі скругленим вістрям 214. На Фіг.16 показано поєднання елемента у вигляді зрізаного конуса з металу або в'язкого пластичного матеріалу. Основу елемента 213 виконано, наприклад, у вигляді гвинта 216, так що його можна за допомогою гайки 211 прикріпити до базової плити 212.

На Ффіг.17 показаний пірамідальний елемент 217, основна вісь якого може бути більше поперечної осі.

Основа цього елемента 217 може заходити у виконаний фрезеруванням в базовій плиті 212 паз 218, щоб таким чином розташувати пірамідальний елемент 217, наприклад, під двохгранним кутом відносно великої поверхні, розташованої поряд ізоляційної плити, і закріпити в цьому положенні проти прослизання.

Замість прямокутної або квадратної основи елемент 213, 217 може мати також і багатокутну основу.

Особливо при використанні на бічній поверхні притискних валків прийнятним є поєднання твердосплавної голки 215 з частково еліптичним у вигляді збоку елементом 219, який дозволяє заходити в ізоляційний матеріал з урахуванням властивостей матеріалу, як це показано на Ффіг.183. Ця частина упроваджуваного елемента може бути виконана також і трапецієподібною. Оскільки елементи відповідно до

Фіг.18 загвинтили у валик, вони переважно за допомогою паза або подовжнього отвору фіксуються в своєму положенні або напрямі.

На Фіг.20 показаний вид зверху вдавлюваного елемента 219 згідно Фіг.18. Основа елемента 219 виконано еліптичним. Видимі зверху бічні поверхні можуть бути також і плоскими і у такому разі проходити паралельно одна відносно одної.

На Фіг.19 показаний вигляд зверху елемента 213 у вигляді наконечника стріли, леза якого у основи можуть бути однаковими або не однаковими по ширині.

На Ффіг.21 показано як приклад розташування елементів 210, 213, 217, 219 на базовій плиті 212. Тут елементи 210, 213, 217, 219 зафіксовані в гексагональному і з перекриттям внапусток положенні. Відстань елементів 210, 213, 217, 219 один від одного і їх розташування відносно один одного, а також висота і ширина ударного інструменту залежать від того, скільки ходів потрібно за одиницю часу і відповідно допускається, а також від відносної швидкості з якою поверхні що підлягають обробці, можуть пропускатися через ударний інструмент або з якою інструмент може переміщатися по відношенню до неї.

Далі ударний інструмент разом з переміщенням в горизонтальному напрямі одночасно може ще переміщатися вгору і вниз. Порівняльне виконання елементів 213 з наконечниками у вигляді стріли показано на Ффіг.22.

На Фіг.23 показаний вигляд зверху клиновидних елементів 210 з прямокутною поверхнею, яка розташована із зсувом на базовій плиті 212 або аналогічно на розгортці бічної поверхні циліндра.

Клиновидні елементи 210 можуть також мати як основу і косокутний паралелепіпед. Замість леза або вузької верхньої поверхні елемент 210 може також закінчуватися вістрям.

На Фіг.24 показана наступна відразу ж за проточною термошафою 220 ділянка звичайної технологічної лінії по виготовленню ізоляційного матеріалу. Нескінченне полотно ізоляційного матеріалу 221 обрізається по обох сторонах, наприклад, за допомогою пил 222. Відходи при обрізанні подрібнюються і відводяться убік. Одна або декілька пил 223 або водяні сопла високого тиску розташовані по ширині нескінченного полотна ізоляційного матеріалу 221 і розрізають його на декілька часткових смуг 224. Часткові полотна 224 переміщаються у вигляді жорстких часткових смуг впритул один біля одного в лежачому положенні. Якщо мова йде про пружні волокнисті ізоляційні матеріали, наприклад, про скловолокно, то у такому разі часткові полотна 224 вже можуть віджиматися один від одного.

За допомогою, наприклад, горизонтальної пили 225 нескінченне ізоляційне полотно 221 може розрізати на тонші полотна.

По обох сторонах нескінченного полотна ізоляційного матеріалу 221 можуть розміщуватися ударні інструменти відповідно до Фіг.11-Фіг..20. Привід може здійснюватися електрично, пневматично або гідравлічно. Частоту і амплітуду встановлюють залежно від вимог і використовуваних інструментів або вдавлюваних елементів. У одному з варіантів здійснення інструменти можуть також зміщуватися у вертикальному напрямі при здійсненні коливальних рухів.

Інструменти у напрямі транспортування можуть розміщуватися також і перед пилами 222, так що ці відрізки одночасно еластифікуються, а це полегшує можливість їх повторного використання.

Інструменти можуть також розташовуватися позаду горизонтальної пили 225 і впливати на ізоляційні плити, що послідовно подаються, якщо вони достатньою мірою важкі або при необхідності за допомогою притискних пристосувань зафіксовані від бічного зсуву.

На Фіг.25 над показаною на Фіг.24 ділянкою показаний пристрій 226 для відрізання окремих ізоляційних плит 11 від показаних тут часткових полотен 224. Як транспортуючі пристрої тут показані ведені валики 227, які природно приймають нескінченне полотно ізоляційного матеріалу 221 позаду термошафи 220.

Бічна еластифікація проводиться за допомогою притискних валиків 228 із закріпленими інструментами і відповідно забезпеченими зубами, які, наприклад, залежно від опору матеріалу за допомогою гідравлічного приводу вдавлюються в більшій або меншій мірі міцно і тим самим глибоко в бічні поверхні 16, 18 нескінченного полотна (полотен) 221 або в ізоляційні плити 11. З одного боку можуть розташовуватися один або декілька притискних валків 228.

На Фіг.26 показаний поперечний переріз штабелю ізоляційних плит 11, які забезпечені кашируванням або покриттям, мають ущільнену поверхню або ущільнену ділянку поверхні, а при необхідності і кашируваннями і покриттями. Штабель ізоляційних плит 11 переміщається в горизонтальному напрямі між верхнім транспортуючим пристроєм 229 і нижнім, чинить тиск транспортуючим пристроєм 230, тоді як по обох сторонах елементи 200 впливають на бічні поверхні 16, 18.

Замість або у поєднанні з елементами 200 можна використовувати також і зубчаті притискні валики.

Передбачено, що ця дія здійснювалася тільки на одній бічній поверхні 16 штабелю ізоляційних плит 11 з використанням притискної плити 231, закріпленою на столі, тоді як, дивлячись по обставинах, елемент

200 та/або один або декілька притискних валиків переміщаються з однією або з двох бічних сторін 16, 18.

Само собою зрозуміло, що може проводитися обробка і окремих ізоляційних плит 11 перед штабелюванням.

Само собою зрозуміло, що описані вище приклади здійснення не є такими, що обмежують. Більш того, можливо багато модифікацій і змін без виходу за рамки захисту даного винаходу, який визначений пунктами формули винаходу, що додаються.

Перелік позицій - ізоляційний елемент; 211 - гайка; 11 - ізоляційна плита; 212 - базова плита; 12 - велика поверхня; 213 - елемент; 14 - велика поверхня; 214 - вістря; 16 - бічна поверхня; 215 - твердосплавна голка; 18 - бічна поверхня; 216 - гвинт; - бічна поверхня; 217 - елемент; 22 - бічна поверхня; 218 - паз; 24 - повітронепроникний шар; 219 - елемент; 26 - штрихова лінія; 220 - термошафа; 26 - ділянка; 221 - ізоляційне полотно; 110 - ізоляційна смуга; 222 - пила; 112 - велика поверхня; 223 - пила; 114 - бічна поверхня; 224 - часткове полотно; 116 - повітронепроникний шар; 225 - горизонтальна пила; 118 - склеювальний шар; 226 - пристрій; 120 - плівка; 227 - валик; 122 - ізоляційне полотно; 228 - притискний валик; 124 - рулон; 229 - транспортуючий пристрій; 126 - термоусадочна плівка; 230 - транспортуючий пристрій; 128 - диски; 231 - притискна плита 130 - ізоляційна структура; 132 - ізоляційні елементи; р - ширина ізоляційної смуги; 134 - велика поверхня; В - ширина ізоляційного полотна; 136 - бічні поверхні; а - товщина ізоляційної смуги; 138 - ізоляційні смуги; 200 - елемент; 202 - ударна і притискна рейка; 204 - зуб; 206 - круглий отвір; 207 - проміжний шар; 208 - гвинт; 210 - штифт; та 12 22 / 78 25 т / / ! / й / ре дв ттежесте г ра Ї МЖ и з ня я сонна і / 26 і я

Фіг. 1 я ві нн пня

Ї -2 26 сей - ! і ст дк

Фі ую 7 ТВ 7 і пе- й шо і ! 16 зд «Фіг. 3 то

Ма Ма о

Сл зминня ПИШНЕ НИМИ НН МК - буре с мов м? «Віг; Я ть та ра ми чи і є, ща лю мини / й й (і, Й «рік. 5 122 ра ще х 4 каш КУ У ук шк

Ен хо р х, : 5, / ра

Оу 1

Фіг. 6 дес я

УК с в

Ки КУПЕ Я й хх о, У. 328 рату ий " дру (а Іл Кк ки ДИ:

НВ

128

Фів т о ве НЕ тої / і ШЕ 4 Мишке о 7 ї 4 і ря 16) рев в , рми нини пишне пики нин ГТ - ля й - дк Е 738 що - 138 т но тен 136

Кк гор пскелевжйннюсю пет сксвняня : нн нн їй х і ГІ 138771 вк: ЗЕ 738 і | зв -ю - у ПН ЗМ их ВО Во р 139 я- Й ї і йо Г-ва -38 158. пи АН ще у пн ій 12 в а гй і / р

Хе ТЕ кінні ких ня що, кит, -

ПИВ КУ МИЛИ ний а і 25 в ИН

СЕРЕ ТТ

ЧА ІЕС ЕЕ ЕІ

І; оророорак ! т ї

Фіг. 9 130 72 т о ; і Ї , / / | Н

Не ОНААВІДНЯО ООН та ;

Яра В я ее І ННЯ ці

ЩА І КІКААЖ КЛИН ДИКУ Анни т

ДИР: ТЕ ЕЕ ЕЕ ТЕТ

ПАМ мала МАМ

УП ЕЕ КІЗ ЕІ РУ ТЕТ ЦЕ Ст уко тот й тот хнкго тітки нн их ЕТ шд

ПНТ р ЕТ ЕРИ вана а т ННЯ ухичичи жк хе зим Бк йо птн ванни Н | | І | І і і по і

ПНО ЛА СЛОВ спалення лі он а у НЕ

З. 7 !

І | і; е т 12

Фіг: 10

Зк шо

І / М 700

Її А А / и

ДИМ

; 4 р 295 хо ре 208

Фі пк 23 о х ААЕАДАЛААДЛА й ААА

Ууууух ХХХ У у у У З

І д А Не А АД; А Ні ДА в д

АХ Ум З з і ! т - и УЖ гі нт Х - М лих ти тий и тестя тя жню ни т тн ях тек жен яко зн чих беопкя же хе вч» 207 205 205 ря чи / 200

ТЕ Я 8 18

ІА КВ ЯН і зве шк их ШИ Не Є КЕ ни ши ше пи пл ши ши ша шин; у ших я Й коти юнсьняк. ЦІ

Се и У й й вч Я

ЗЕ ве ! ї | я 709 й 202 207 7207

Фіг. 13 й в

Я зи я

Шик, ща і ше

КІ ра

Ф14 си ВІ ; роз шк хо

І

; Ше по, зи нн ше

Ше ке шле

М «в фіг. 15

ЮК т те шо

КО пет! м в тв 79 --

Ера ів.

Ше то «віт, 18

ТВ вет и шо

Фіг 19 п ! о-б8е- ши ши! т і

Фіг. 20 їоовбоо'»

То; 4 а о од ооо" тем іФ о о Є 3 "З «Фіг. 21 пе еди ни пде ни в ши не не я п иицици з дія п не дао ем кое наши я т с шодо доші ШВА ко фра 23

І ра ше ІЬ бютт їх тя | й ес паті -т | 222 сн | Й «2 шк . -9 т над

Я каска жасжиссхи:: МИ м- сли Ше ---

Кн з Мини ти Л. лт

Вау дише ! Оу су р Ж ! с А М за Ку : СЗШ: з Е ! Кк. щ г хі | я 221 2 --- т р і звіт. їх

І т ра пт яідкнатестонн у. г клон ни пли и вити кова вах п

Сни : Був пишних: сві й й ре: шин . ни ше с «8

Я. 26 ше 18

Тв . і І - М 75, | -209

І | «Брут - 0 фЕ- і х , Х

Фіг: 27